Автор работы: Пользователь скрыл имя, 22 Января 2015 в 05:26, реферат
Інтереси основних суб’єктів ринку праці – найманих працівників і підприємців – значною мірою є протилежними. Роботодавець намагається щонайдешевше купити повноцінну робочу силу і підгримувати її ціну на рівні інтересів свого підприємства, а працівник хоче отримати за свою працю таку заробітну плату, яка б забезпечила високий рівень його життя та умови для нормальної праці. Водночас інтереси працівників і підприємців частково збігаються. Так, роботодавець зацікавлений мати стабільний склад кваліфікованих працівників для забезпечення ефективної роботи підприємства. Найманий працівник також зацікавлений у стабільній роботі підприємства, випуску конкурентоспроможної продукції, адже це гарантує йому зайнятість і певний рівень доходу.
Збалансувати зацікавленість обох сторін шляхом переговорів і пошуку компромісу допомагає система соціального партнерства.
Інтереси основних суб’єктів ринку праці – найманих працівників і підприємців – значною мірою є протилежними. Роботодавець намагається щонайдешевше купити повноцінну робочу силу і підгримувати її ціну на рівні інтересів свого підприємства, а працівник хоче отримати за свою працю таку заробітну плату, яка б забезпечила високий рівень його життя та умови для нормальної праці. Водночас інтереси працівників і підприємців частково збігаються. Так, роботодавець зацікавлений мати стабільний склад кваліфікованих працівників для забезпечення ефективної роботи підприємства. Найманий працівник також зацікавлений у стабільній роботі підприємства, випуску конкурентоспроможної продукції, адже це гарантує йому зайнятість і певний рівень доходу. Збалансувати зацікавленість обох сторін шляхом переговорів і пошуку компромісу допомагає система соціального партнерства. її головна суспільна функція полягає в тому, щоб, незважаючи на розбіжності в зацікавленості, знайти можливість для нейтралізації індивідуального і групового егоїзму як підприємців, так і працівників, запобігти к руйнівним страйкам і створювати умови, з одного боку, для забезпечення належного рівня доходів найманих працівників, а з другого – й для динамічного розвитку виробництва. Основними принципами організації соціального партнерства є: –принцип трипартизму – представництво уряду, підприємців, профспілок; – рівноправність сторін, недопустимість обмеження законних праву трудящих і підприємців; – паритетність представництва (однакова кількість представництв або представників з однаковою кількістю голосів); – регулярність проведення переговорів і консультацій; – довіра і відвертість у проведенні переговорів і консультацій; – пріоритетність примирних методів і процедур; – обов’язковість виконання досягнутих домовленостей у; – відповідальність за виконання взятих зобов’язань. Соціальне партнерство виконує три функції: – організаційну – гласність і чітко визначений порядок укладання угод, їх стандартизація тощо; – захисну – вирівнювання шансів працівників, недопущення зміни умов праці не на користь працівника; – «миротворчу» – на період дії угоди не допускаються трудові конфлікти, не висуваються нові вимоги. Напрямами соціального партнерства є: залучення працівників до участі в управлінні виробництвом; укладання систем угод і колективних договорів; регулювання соціально-трудових відносин; проведення переговорів на національному, регіональному та місцевому рівнях. Сторонами соціального партнерства є не самі соціальні сили, а їхні уповноважені представники: органи державної влади й управління; об’єднання підприємців; об’єднання профспілок чи інших представницьких організацій трудящих. Державні функції щодо соціального партнерства: – гарантування основоположних прав працівників, профспілок, підприємців. Ці права забезпечуються насамперед через вироблення правових основ та організаційних форм соціального партнерства, правил взаємодії сторін, установлення (визначення) обґрунтованого розміру мінімальних соціально-трудових стандартів (мінімальної зарплати, соціальних пільг і гарантій тощо); – участь у соціальному партнерстві як зацікавленої сторони на переговорах і консультаціях з метою вироблення чи впровадження в життя соціально-економічної політики. Це досягається шляхом установлення орієнтирів або граничне допустимих доплат до заробітної плати, заморожування заробітної плати або примусового продовження колективних договорів; – регуляція системи соціально-трудових відносин через встановлення правових норм, які захищають права профспілок і трудящих, організаційні й процедурні правила колективних переговорив та урегулювання трудових конфліктів. Функції роботодавця: – організаторська функція – створення умов для вироблення угод, які, законодавче закріплюють і забезпечують контроль за їх дотриманням; – арбітражні функції примирення під час вирішення колективних конфліктів між працівниками і роботодавцями, оскільки в такому разі; – адміністративні процедури коштують для конфліктуючих сторін значно дешевше, ніж судовий процес. Профспілки як захисники й виразники інтересів найманих працівників мають виборювати й захищати соціальні, економічні та професійні права робітників і службовців, обстоювати соціальну справедливість, сприяти створенню належних умов праці й життя для людини, організації ефективної і стабільної зайнятості. Соціальне партнерство функціонує на різних рівнях: національному, галузевому, територіальному (регіональному), безпосередньо на рівні підприємства. Відповідно можна виділити й рівні регулювання соціально-трудових відносин: – національний: державне – через акти законодавства; договірне – через Генеральну угоду і рішення органів соціального партнерства; – галузевий: державне – через акти центральних органів виконавчої влади; – договірне – через галузеві колективні угоди і рішення галузевих органів соціального партнерства. – територіальний: державно-комунальне – через рішення органів виконавчої влади й місцевого самоврядування; договірне – через регіональні угоди та рішенні територіальних органів соціального партнерства; – виробничий: адміністративне –через рішення власників і уповноважених ними органів; договірне – через колективний договір, консультації, переговори, індивідуальний тру довий договір Для успішного проведення тристоронніх переговорів на національному рівні держава, роботодавці та профспілки заздалегідь домовляються про усвідомлене бажання сторін досягти взаєморозуміння, погоджуватися на компроміси, створювати умови для соціального миру. Держава повинна розуміти свою подвійну роль на переговорах, де вона виступає власником значної частини засобів виробництва і законодавцем та гарантом соціального миру в суспільстві. Для успішного ведення переговорів і переконання своїх партнерів потрібно, щоб державні органи, парламент і уряд розробили законодавчі акти, які б забезпечували якісне правове регулювання стосунків між партнерами. Профспілки, як захисники інтересів найманих працівників, повинні обстоювати соціальну справедливість, економічні та професійні права робітників і службовців, сприяти створенню для них відповідних умов праці та життя. Роботодавці (підприємці), захищаючи свої інтереси та права як власники засобів виробництва, повинні намагатися проводити погоджену технічну, економічну та соціальну політику, забезпечувати розвиток виробництва без потрясінь і руйнівних конфліктів. Вони повинні розуміти, що несуть основне навантаження за результати господарювання та створення відповідних умов праці та соціального захисту працівників. Згідно з чинним законодавством України (ст. 8 Закону України «Про колективні договори і угоди», 1993) угодами державного рівня регулюються: гарантії праці й забезпечення продуктивної зайнятості; розмір прожиткового мінімуму; соціальне страхування; трудові відносини, режим роботи і відпочинку; умови й охорона пращ; умови зростання фондів оплати праці та міжгалузевих співвідношень в оплаті праці. Галузева тарифна угода є другою за значенням після Генеральної угоди. Вона укладається на рівні галузі національного господарства. Іноді на територіальному або регіональному рівні укладається територіальна або регіональна угода, в окремих випадках – територіально-галузеві угоди. На галузевому і територіальному рівнях в умовах ринкової економіки самостійність підприємств зумовлює розширення сфери договірних відносин на цьому рівні. Тоді за цих умов основним нормативним документом, юридичною формою регулювання виробничих і трудових відносин, основним засобом погодження інтересів різних групи працівників на підприємстві (а не в галузі чи на території) є колективний договір Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо: нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних розмірів заробітної плати, доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов пращ окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі) згідно із Законами України «Про колективні договори та угоди», «Про підприємства в Україні», орієнтуючись при цьому на: – поступове наближення мінімальних гарантій в оплаті праці до рівня межі малозабезпеченості; – встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці й зайнятості; – трудових відносин – умов і охорони праці; – житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку; – умов зростання фондів оплати праці; – встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці. Угодами на територіальному рівні регулюються норми соціального захисту найманих працівників підприємств. Вони включають вищі, порівняно з Генеральною угодою, соціальні гарантії, компенсації, пільги. На виробничому рівні більше, ніж на інших рівнях регулювання соціально-трудових відносин, має переваги колективно-договірна форма партнерства. Колективний договір (угода) укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів. Колективний договір укладається: – на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи; – у структурних підрозділах підприємства в межах їх компетенції; – між власником або уповноваженим ним органом і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів – представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У ньому визначаються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: – зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; – нормування і оплати праці, форми, системи, розміри заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); – гарантії, компенсації, пільги; – участь трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні у, прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); – режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку; умови і охорона праці; – забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення та відпочинку працівників; – гарантії діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; – умови регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці. У країнах з розвиненою економікою принципи соціального партнерства утвердилися давно. Безперечно, цей досвід є цінним у створенні моделі соціального партнерства в Україні, дає змогу узагальнити його принципові засади, методологічні підходи. Механізм соціального партнерства в розвинених країнах виконує дві головні функції; забезпечує соціальну злагоду в масштабах країни і сприяє досягненню окремих угод в конкретних галузях. Тому він охоплює дві взаємозв’язані структури: національні органи соціальних консультацій і розгалужену систему поточного дво- і тристороннього регулювання трудових відносин. Підготовка і укладання угод тут здійснюються відповідно до механізму прийняття колективних договорів, який регламентується Рекомендацією МОП 1951 р. За цією Рекомендацією, колективним договором є письмова угода щодо умов праці і найма, яка укладається між підприємцями, групою підприємців або однією чи кількома організаціями підприємців, з одного боку, та однією або кількома представницькими організаціями працівників або, якщо такі організації відсутні, представниками самих працівників, належним чином обраними або уповноваженими згідно із законодавством країни, –з другого боку. Фундаментальним принципом соціального партнерства в країнах Заходу є підтримка та зміцнення ринкової конкуренції, відмова від монополізму та спроб вирішувати соціальні проблеми встановленням прямого державного або приватного контролю над ринком і ринковими цінами. Для повноцінного соціального партнерства тут потрібно, щоб потенційні партнери мали достатньо чітко поділені інтереси та усвідомлювали його, були-б соціальними групами не тільки для себе, але й для інших. Групи повинні визнавати потреби одна одної і бути готовими до конструктивної взаємодії. Активна участь держави в особі уряду в тристоронніх переговорах не означає, що держава повинна бути повноправною стороною при укладанні угод. Головну роль при цьому відіграють підприємці і профспілки. Уряд в ході переговорів виступає як їх ініціатор, організатор,, посередник. Він також надає послуги консультативного характеру, забезпечує учасників переговорів статистичною інформацією з різних аспектів трудової діяльності. У процесі реалізації угод уряд може здійснювати контроль за їх виконанням. Визначальним чинником, який впливає на орієнтацію зарубіжних країн на укладання загальнонаціональної або галузевої (регіонально-галузевої) угоди, є організованість робітничого руху і ступінь об’єднання робітників у професійні спілки, а роботодавців – у союзи підприємців чи інші форми. Тенденція до централізації переговорів на національному або галузевому рівні, яка відзначалася на початку 80-х років XX ст. під впливом спілок підприємців, тепер виразно не виявляється через опір профспілок. Прагнення підприємців укладати переважно централізовані угоди пояснюється тим, що на рівні компаній та окремих підприємств профспілкам, як правило, вдавалося досягти більше гарантій в оплаті праці, ніж при укладанні національної або галузевої угоди. Конфлікт це головна проблема соціальної психології. Існує, і концепції конфлікту: – конфлікти є вічним і неминучим супутником групового життя у будь-якому суспільстві; – є можливість їх повної ліквідації методом соціальної інженерії за оптимальної організації між особистісної взаємодії. З правового погляду, трудовими конфліктами, або спорами, називаються спори між адміністрацією і працівниками внаслідок застосування законодавства про працю або встановлення умов праці. Конфлікти в державі повинні вирішуватися в порядку, встановленому Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Конфлікт є одним із засобів управління. Якщо керівник нехтує або не володіє ним, то він часто знижує ефективність своєї діяльності Характерними для конфлікту є дії з боку опонентів, спрямовані на оволодіння об’єктом. Такі дії називаються інцидентом. Отже, конфлікт – це конфліктна ситуація плюс інцидент. Конфліктна ситуаціям може існувати задовго до того як відбудеться пряме зіткнення опонентів. Мотиваційний. На перший погляд, мотивом виробничої діяльності і поведінки в цілому, як правило, недооцінюються психологічні потреби. Комунікаційний. Будь-яка словесна або безсловесна інформація, яку ми отримуємо, вловлюється передусім високочутливими мембранами нашого емоційного сприйняття. Влада і безвладдя. Можна по-різному бачити цілі або головні шляхи їх досягнення. Внутрішньоособистісний. «Дві душі живуть у моїх грудях...», писав Гете, підкреслюючи цим, що конфлікт може бушувати й усередині людини. Міжособистісний. Цей тип конфлікту, можливо, найпоширеніший. В організаціях він виявляється по-різному, найчастіше у боротьбі керівників за обмежені ресурси, капітал або робочу силу, за час використання устаткування або схвалення проекту. Між особистістю і групою. Кожний член виробничої груші повинен дотримуватися встановлених у ній норм поведінки, якщо хоче, щоб його прийняла неформальна група, і завдяки цьому задовольнити свої соціальні потреби. Міжгруповий. Організації складаються з багатьох груп, як формальних, так і неформальних. За напрямами розрізняють конфлікти: горизонтальні, коли конфліктують особи, що перебувають у підпорядкуванні один одному; вертикальні, коли конфліктують особи, що не перебувають у підпорядкуванні один одному, і змішані –поєднують у собі два попередні. За причинами виникнення конфлікти бувають об’єктивними (що виникли з об’єктивних причин) та суб’єктивними (з суб’єктивних причин). Чинники виникнення трудових конфліктів в різних країнах неоднакові. Вони бувають політичними, економічними, соціальними, релігійними. В Україні нині переважає дія економічних та соціальних чинників. До економічних чинників належать: рівень заробітної плати; ставлення робітників до зменшення адміністрацією їх кількості на підприємствах (у галузі); страх робітників з приводу того, що підвищення продуктивності праці призведе до збільшення безробіття; погані виробничі умови; стреси від введення нової технології; робота в гарячих цехах, холодних, вологих, загазованих приміщеннях; тривалість робочого часу; змінність роботи та ін. Соціальними чинниками є: стандарти життя; задоволення мінімальних життєвих потреб; відношення між досягнутою продуктивністю виробництва та вищим життєвим рівнем; рівень медичної допомоги; компенсації на випадок хвороби; транспорт і взагалі якість невиробничої сфери на підприємстві (в галузі). На мікрорівні виділяють такі чинники виникнення конфліктів: Розподіл ресурсів. Взаємозалежність завдань. Розбіжність з метою. Розбіжності в уявленнях і цінностях. Розбіжності у манері поведінки і цінностях. Незадовільні комунікації. Суб’єктами колективного трудового конфлікту є: – на виробничому рівні– наймані працівники (окремі категорії їх) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або профспілка чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи представник; – на галузевому, територіальному рівнях – наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або кількох галузей (професій) або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об’єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи та власники, об’єднання власників або уповноважені ними органи чи представник; – на національному рівні – наймані працівники однієї або кількох, галузей (професій) чи профспілки або їх об’єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та власники, об’єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України, передбачених частиною другою ст. 133 Конституції України. Отже, конфлікт може бути функціональним і сприяти підвищенню ефективності роботи організації або дисфункціональним і призводити до зниження особистого вдоволення, групового співробітництва та ефективності організації
Запитання для самоконтролю: 1. В чому полягає новий зміст соціальної політики в Україні на етапі переходу до ринкової економіки? 2. Яким є основне завдання державної соціальної політики? 3. Якими є основні принципи соціальної політики? 4. Які основні напрями 5. Які політичні сили в державі
відповідають за розв’язання
соціальних проблем 6. У чому полягає соціальний захист населення? Яка його роль у соціальній політиці держави? 7. Які основні принципи соціального захисту? 8. У чому полягає нова роль суспільних фондів споживання? 9. Якими є соціально-економічні аспекти ринку праці? 10. Яку роль відіграють соціальні
показники, індикатори соціальної
політики та соціальної 11. У чому суть спеціальних
адресних програм допомоги 12. Які ви знаєте форми 13. Які перспективи розвитку соціальної політики в Україні з урахуванням світового досвіду? 14. Можливий перехід до бюджетно- 15. Які шляхи розв’язання проблем
соціального захисту 16. У чому полягає система
запобігання безробіттю в 17. Які можливі шляхи розв’язання
проблеми незахищеного 18. Якими є основні соціальні сили суспільства? Чому необхідні узгоджені дії їх у сфері трудових відносин? 19. Який порядок проведення 20. Якими є правові та 21. Хто є суб’єктами проведення
тарифних переговорів на 22. Яким є зміст галузевої тарифної угоди? її організаційне значення. 23. Що являє собою система соціального партнерства (трипартизм)? Яка її роль у регулюванні трудових відносин та використанні трудових ресурсів? 24. Якими є політичні, ідеологічні
та економічні передумови 25. Як впливає приватизація на розміщення соціальних сил в Україні? 26. Які основні положення проекту
Концепції соціального 27. Що ви розумієте під поняттям «трудовий конфлікт"? 28. Які є типи конфліктів? 29. Якою є суть міжусобних та між групових конфліктів? 30. Що є чинниками виникнення трудових конфліктів в умовах ринкових економічних відносин? 31. Які суб’єкти і предмети
найпоширеніших трудових 32. У чому полягають руйнівна і творча функції трудових конфліктів? 33. Що є об’єктом компетенції
Національної служби посередниц 34. Які є методи регулювання трудових конфліктів? Яка роль посередників у цій справі? 35. Якою є нормативно-правова
база регламентації та
Література: 1.Базилюк А. Соціальне партнерство як засіб вирішення соціально-економічних проблем// Україна: аспекти праці. - 1997. -№1. -С.22-26. 2. Зубкова А. Альтернативу социальному партнерству нет // Человек и труд. - 1995. - №2. -С.81-85. 3. Мірошниченко О. Український Союз промисловців і підприємств - учасник колективних переговорів //Україна: аспекти праці. - 1998. -№2. -С.26-31. 4. Новіков В. Зарубіжний досвід соціального партнерства // Україна: аспекти праці. - 1998. -№1.-С. 38–43. 5. Осовська Г.В., Крушельницька О.В.
Управління трудовими
Не нашли нужную информацию? Воспользуйтесь поиском по google:
Нам важно ваше мнение!
|
Мета соціальної політики в Україні. Принципи соціальної політики країни в умовах формування ринкових відносин. Завдання соціальної політики держави та напрями її здійснення
Мета соціальної політики в Україні
При розгляді цієї теми студенти повинні знати, що соціальна політика будь-якої держави передбачає визначення глибинних тенденцій розвитку в усіх сферах соціально-політичного життя, що обумовлюють процес розвитку соціального буття і соціальної безпеки людини та цілеспрямований вплив на них суб’єктів регулятивної діяльності.
Політика такого типу має створити необхідний економічний механізм для розв’язання суперечності як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру в економіці, політиці, соціальних, духовних відносинах суспільства.
Становлення нової економічної системи, заснованої на ринкових відносинах, безпосередньо пов’язане з реформуванням існуючої соціальної політики. На сучасному етапі ринкових перетворень в Україні вже здійснено лібералізацію економіки та зовнішньоекономічної діяльності, розпочато приватизацію, практично ліквідовано адміністративно-командну і розподільчу систему управління, демократичнішими стали трудові відносини.
В основному сформовано недержавний сектор економіки, фінансові та банківські структури, валютний і фондовий ринки та ринок цінних паперів. Разом з тим розрив економічних зв’язків у межах колишнього союзу, нестача енергоносіїв, повільна конверсія значної кількості підприємств оборонного комплексу призвели до спаду виробництва, вимушеної неповної зайнятості та безробіття, руйнування соціальної інфраструктури.
Посилання за темою:
▶ Доходи та заробітна плата: державне регулювання. Реферат
▶ Зайнятість населення та охорона праці: суть та основні принципи та методи регулювання. Реферат
▶ Особливості інвестиційного менеджменту. Реферат
▶ Державне регулювання інвестиційного процесу. Реферат
В умовах переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки проблема побудови нової соціальної політики визначається як заходи по соціальному захисту окремих категорій населення (пенсіонерів, студентів, інвалідів, багатодітних сімей тощо).
Метою соціальної політики держави є забезпечення рівноважного функціонування суспільства без струсів і потрясінь, досягнення в суспільстві злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самодостатнього рівня життєдіяльності людей. Метою соціальної політики також є надання кожному членові суспільства можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності, одержувати дохід, поліпшувати добробут.
Метою і завданням політики соціального добробуту є поліпшення життя людей шляхом підвищення життєвого і якісного рівня, утвердження соціальної справедливості і забезпечення найбільшої реалізації можливостей особи бути здоровим, освіченим і соціально активним громадянином держави.
Таким чином, головна мета соціальної політики в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки — зняти всі обмеження на шляху вільної економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу одержувати доходи відповідно до реального внеску в збільшення суспільного багатства і задоволення потреб суспільства та населення держави.
Принципи соціальної політики країни в умовах формування ринкових відносин
Вивчаючи це питання, студенти повинні знати основні принципи соціальної політики в умовах трансформації економіки у ринкову.
Перший принцип. Держава створює умови, за яких кожен працездатний громадянин самозабезпечується при солідарній підтримці суспільства. Держава повинна гарантувати людям таку життєдіяльність, за якої їх добробут має залежати тільки від їхньої праці, розумових здібностей, свідомого ставлення до своєї свободи і своєї відповідальності.
Соціальна ринкова економіка ставить за мету узгодити оптимальну економічну ефективність у виробництві товарів і послуг із соціальними гарантіями населенню і соціальною справедливістю в країні.
В основу ринкової економіки покладені:
приватна власність на засоби виробництва;
правові гарантії для підприємців, людей найманої праці, споживачів товарів і послуг;
ефективна система управління;
результативне застосування економічних стимулів;
наявність контролюючих органів.
Другий принцип. Держава і суспільство допомагають хворим і непрацездатним на рівні, що відповідає економічним здобуттям і досягненням країни. Соціальна допомога має бути тимчасовою і розглядатись як побічний засіб, бо її організація обтяжлива для держави: вона вимагає створення розподільчого апарату, формування статистичної бази, законодавчих актів на підтримку допомоги. Держава може надавати цільову допомогу громадянам, які мають низькі доходи, щоб ці люди мали змогу формувати собі певне майно та нагромаджувати деякі доходи. Допомагати держава може виплатами премій за певними формами заохочення.
Третій принцип. Переважним напрямом соціальної підтримки і захисту населення має бути соціальне страхування. Кожний член суспільства повинен страхуватися і платити страхові внески, що є умовою наступного отримання благ, які надасть йому суспільство в скрутних ситуаціях. Принцип страхування має бути таким: роботодавці та наймані працівники виплачують із заробітної плати внески в рівних частках до певного рівня. Розмір внеску має щорічно переглядатися залежно від змін у середній зарплаті, з якої і обчислюється страховий внесок. У випадках тимчасової непрацездатності громадяни країни повинні мати право на рівне за якістю медичне обслуговування незалежно від різниці у внесках по страхуванню.
Держава повинна вдосконалювати пенсійне страхування, яке забезпечувало б престарілим людям, що відійшли від активної трудової діяльності, їхню частку в сукупному продукті. Згідно з державною соціальною політикою молоде працездатне населення повинно фінансувати пенсійне забезпечення тих, хто завершив свою трудову діяльність. За цією умовою між поколіннями громадян має діяти як соціальний, так і страховий принцип: той, хто платить більші внески або довше працював за інших, повинен одержувати вищу пенсію, хоч і не в повному обсязі своїх додаткових страхових внесків.
Четвертий принцип. Державні структури мають спрямовувати свої зусилля на подолання безробіття. Цю важливу проблему передусім мають розв’язувати підприємства і профспілки згідно з тарифними угодами. Ринок праці, хоч і діє за правилом рівноваги і пропозиції, все ж відрізняється від інших ринків своїми особливостями.
Усунути безробіття в короткі строки неможливо, але можна і необхідно здійснювати заходи середньо - і довгострокового характеру.
По-перше, держава повинна створювати і здійснювати програми, призначені спонукати підприємства до інвестування виробництва, його розширення і створення нових робочих місць.
По-друге, держава має застосовувати важелі впливу на підвищення конкурентоспроможності підприємств. Це досягається за умови повного використання дорогоцінного виробничого устаткування шляхом застосування гнучкого графіку роботи, скорочення невиправдано високих витрат.
По-третє, в країні мають здійснюватись заходи по підвищенню кваліфікації працюючих, тому що багато людей втрачають роботу через недостатню кваліфікацію.
П’ятий принцип. Держава повинна створювати можливості для громадян країни щодо їхнього залучення до участі в суспільному житті, зокрема у створенні різних рухів, у формуванні страхових фондів, у започаткуванні діяльності кредитних спілок тощо.
Система господарювання і життєдіяльності має відповідати ідеалам цієї свободи. Вона має закріплюватись гарантіями про:
недоторканність людської гідності;
вільний розвиток кожного члена суспільства;
свободу пересування, друку і слова;
вільний вибір професії і місця роботи;
ефективне використання засобів виробництва його власниками.
Завдання соціальної політики України та напрями її здійснення
Розглядаючи це питання, студенти повинні знати, що Україна має бути самостійною, демократичною державою, творення якої поєднує соціальну, національну і політичну ідеї навколо її громадянина.
Модель соціального устрою в Україні повинна забезпечити: свободу, справедливість, братерство та творчу солідарність людей. У країні мають бути:
економічна, політична й ідеологічна багатогранність;
пріоритет прав і свобод людини;
рівноправність усіх форм власності і господарювання;
соціально орієнтована ринкова економіка;
парламентсько-президентська модель державного правління з широкими повноваженнями регіонів, де управління місцевими справами реалізовуватиметься населенням і органами, що ним обираються.
У такому суспільстві мають поєднуватися:
приватна та інші форми власності;
пріоритет національних інтересів;
приватна та патріотична ініціативи;
можливості забезпечення достатку для всіх людей;
щедрість народу України;
справедливе і братнє господарювання.
Слід знати, що основними завданнями соціальної політики в умовах сьогодення є:
забезпечення стабілізації рівня життя населення;
сприяння розвитку України як суверенної демократичної, соціальної, правової держави;
забезпечення конституційних прав і гарантій населенню;
органічне поєднання політики фінансової стабілізації та економічного зростання з соціальною політикою;
визначення та здійснення заходів національної безпеки держави у соціальній сфері;
орієнтація соціальної політики на економічно активне населення, збереження і відтворення трудового потенціалу, утворення необхідної мотивації продуктивної праці, запобігання масовому безробіттю, проведення політики заохочення ефективного платоспроможного попиту населення;
підвищення якості правових норм, забезпечення збалансованості законодавчих норм та реальних можливостей їх виконання;
розробка державної стратегії формування середнього класу, механізму дотримання пропорції співвідношення між рівнями доходів різних верств населення;
здійснення реформ у найважливіших напрямах соціальної політики: трудових відносин та оплати праці, рівня життя, зайнятості та соціального захисту населення, освіти, охорони здоров’я, культури, фізичної культури і спорту, відпочинку і туризму;
збалансованість соціальних витрат держави;
поетапне забезпечення соціальної спрямованості економіки в національних та регіональних економічних програмах;
наближення національного законодавства до міжнародних стандартів відповідно до Європейської соціальної хартії, рішень ООН, конвенцій МОП, інших міжнародних норм;
координація діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення державних та регіональних програм.
Студенти повинні мати на увазі, що основні напрями соціальної політики в Україні це такі:
підвищення добробуту за рахунок особистого трудового вкладу, підприємництва та ділової активності;
надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, фахової перепідготовки осіб, які втратили роботу;
проведення глибокої пенсійної реформи, що буде забезпечувати справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи;
створення адресної допомоги в грошовій та натуральній формах;
сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;
запобігання комерціалізації, забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури;
широка підтримка сім’ї, материнства та дитинства;
проведення активної екологічної політики.
Література
Витренко Н. М. Социальная инфраструктура Украины: Оценка уровня и перспектив развития. — К.: Наук. думка, 1993.
Гайдуцький П. І., Подолєва О. Е. Фінансування соціальної політики. — К.: УАДУ, 1995.
Государственное регулирование экономики и социальный комплекс / Под. ред. проф. Т. Г. Морозовой. — М.: Финстат-информ, 1997.
Гриненко А., Кожан Т. Соціальний захист і боротьба з бідністю за умов переходу до ринку // Україна: Аспекти праці. — 1997. — № 5.
Громадське харчування на сьогодні // Баланс. — 1998. — № 34.
Данилишен Б. Сучасні тенденції регулювання процесів природокористування в Україні // Економіка України. — 1996. — № 11.
Державна програма охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів України (концептуальний варіант). — К., 1995.
Економіка міст / За заг. ред. В. Макуха. — К.: Основи, 1997.
Економіка охорони здоров’я. — К.: Здравреформ, 1995.
Економіка України / За ред. доц. Б. Ф. Заблоцького. — Львів: ЛБК НБУ, 1997.
Facebook Twitter Вконтакте Google+
03.04.2011