Соціальне значення культури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Соціальне значення культури

 

Культура – це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, традиціях, ставленні один до одного, до праці, до мови.

Належачи до певного соціуму, індивідуум зі своєю появою на світ органічно входить у вироблену його співвітчизниками культуру, стає її користувачем і носієм.

Чим міцніші зв’язки людини з культурою, тим більше можна сподіватися від неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ.

Отже, духовна культура міцними нитками пов’язана з матеріальною культурою. Тому-то наше суспільство, пробудившись від довгого інтелектуального сну і приступивши до морального самоочищення, побачило ті проблеми, які багато років прикривалися бадьорими лозунгами закликами.

Саме слово “культура” походить від латинського і означає в перекладі – обробляти, плекати, вирощувати. Саме поняття “культура” як наукове з’явилося пізно – у ХVІІІ столітті (як об’єкт специфічної діяльності).

Культура – це створене і отримане у спадок матеріальне і духовне багатство, яке служить дальшому розвиткові, примноженню творчих можливостей, здібностей особи і суспільства, тобто служить соціальному, економічному, політичному прогресу.

Економіка, політика і культура – це три основні галузі, без одночасного просування в яких суспільство не має змоги успішно розвиватися.

Культура – це все те, що оточує нас. Поняття “культура” включає в себе:

- свідомість (її рівень);

- релігію;

- мораль;

- мову;

- науку; 

- правову свідомість;

- людські здібності і навики;

- смаки, потреби людини.

В сферу культури входить все те, що обіймає етика. Культура проявляється в трьох образах: істина, краса, добро. Термін “культура” налічує сьогодні багато тлумачень. Але загальним для них є те, що під культурою розуміють те, що створене людиною штучно. Первісне розуміння цього слова – вплив людини на природу. Європейське середньовіччя наближає термін “культурність до цивілізованості”. Особистий сенс і сенс справи співпадають. Людина може бути цивілізованою (освіченою, умілою), але малокультурною, якщо вона бездуховна, тобто сенс її діяльності не зумовлений світовою та вітчизняною культурами. Вітчизняна та світова культури перебувають у відношеннях не жорсткого підпорядкування, а рівноправного взаємозбагачування.

Створюючи ключові цінності культура передає від покоління до покоління цю своєрідну естафету. Саме в цьому і полягає її роль. Продуктами культури не обов’язково є речі. До цих продуктів належать і відношення (у сім’ї, у колективі, у суспільстві в цілому) і людські дії: кожним своїм кроком людина створює чи руйнує культуру.

Формування та розвиток культури – складний суперечливий процес, зумовлений певними закономірностями. Культура значною мірою віддзеркалює стан суспільного виробництва, соціальну структуру країни.

Культуру прийнято ділити на матеріальну і духовну. При цьому теоретики, як правило, висловили кілька загальних фраз з приводу матеріальної культури, надалі всю увагу зосереджують на аналізі духовної. До певної міри це виправдане, бо галузь духовної культури значно багатша, різноманітніша і справді є основою існування культури. І тому не випадково, що терміни “духовна культура” і “культура” вживаються як тотожні.

Цікаво, однак те, що поділ культури на матеріальну і духовну, ні розуміння самої суті матеріальної і духовної культури не є усталеними. Поділ культури на матеріальну і духовну відносний. Про це свідчить те, що:

а) вони не існують цілком відірвано одна від одної, а становлять єдину систему культури як її складові;

б) цінності матеріальної культури містять у собі певний елемент духовної культури через їх художнє оформлення (житло, одяг);

в) цінності духовної культури базуються на матеріальній основі (кіно, книги);

г) сучасна цивілізація визначила досить стійку тенденцію в розвитку культури – інтеграцію її складової

Є інші підходи до питання про структуру культури. Наприклад, у структурі культури можна виділити два рівні – особистий і суспільний, в залежності від того, що саме береться за основу при визначенні специфіки прояву цінностей і норм культури – людина чи суспільство загалом. На особистому рівні в структуру культури входять знання, переконання, світогляд. В свою чергу духовно-культурний світ людини повинен бути наповнений глибиною сприйняття історичного часу і простору, пройнятий толерантністю до людства, до життя загалом. Втрата цих якостей завжди приводила до страшних катаклізмів, як окремих діячів так і цілі народи.

Можливий поділ культури за організаційними формами її існування: держава, церква, школа. Культуротворчий зміст їх зводиться до виховання людини, поступу суспільства по шляху свободи, демократії, соціальної справедливості. Хоч не раз в історії ці інститути служили знаряддям поневолення, пригнічення свободи, гальмували суспільний процес.

Серед різноманітних функцій, які виконує культура у житті  суспільства, можна виділити кілька найбільш суттєвих:

а) пізнавальна функція полягає в тому, що культура розкриває перед людиною досягнення людства в історичному пізнанні світу (наприклад, казка добро і зло, правда і кривда);

б) світоглядна функція проявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму всю сукупність чинників духовного світу особи – пізнавальних, емоційних, оціночних, вольових.

в) комунікативна зводиться  до передачі історичного досвіду  поколінь через механізм культурної спадковості та формування на цій  основі різноманітних способів і  типів спілкування між людьми; Ця функція зберігає досвід поколінь за допомогою складної знакової символічної  системи, яка зберігає досвід поколінь в словах, поняттях, формулах науки, обрядах релігії, засобах виробництва, предметах споживання.

г) оцінно-нормативна реалізується через систему цінностей і  норм, які служать регуляторами суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами  на певному етапі розвитку суспільства: якщо для епохи Ренесансу була цінністю універсалізація особи, то для індустріальної епохи – її вузька спеціалізація. Однак є цінності не обмежені історичними рамками, наділені статусом вічності. До них можна віднести заповіді Мойсея, Нагірну проповідь Христа.

д) інтегративна функція  культури виражається в здатності  об’єднувати людей незалежно  від їх світоглядної й ідеологічної орієнтації, національної приналежності  у певні соціальні спільноти, а народи – у світову цивілізацію.