Соціальний фаталізм

Соціальний фаталізм

Перед тим,як перейти власне до проблемного питання,слід зазначити,що фаталізмом називається визнання панування над суспільством і людиною невідворотних сил, які наперед визначають їх долю. Поняття походить від слова «фатум»,тобто «доля». Такий погляд на систему  буття тісно взаємозв'язаний з категоріями «закономірність» та «випадковість», «об'єктивність» та «суб'єктивність». Слово «фаталізм» нерідко вживається також як синонім «побутового» песимізму - від невір'я в можливість благополучного результату ініціативи до похмурої впевненості в негативному її результаті. Сам соціальний фаталізм є своєрідним ставленням людини до об’єктивних обставин,в яких вона знаходиться.

Соціологи часто задаються питанням:чи вірить людина у долю? Чи відчуває вона в сьогоденні,що навколо  існує певна обмежувальна оболонка,яка не дає їй та передусім суспільству розвиватися певним чином?

На думку одного із католицьких священників, люди звикли називати долею те, чого вони пояснити не можуть. Тобто він підтверджує думку про існування лише збігу обставин,на який накладається наша діяльність. Крім того,нікому не хочеться вірити у те, що ти насправді лялька в руках якогось надприродного володаря світу. Але коли по певній незрозумілій причині зривається якась важлива подія,то так кортить звинуватити у всьому ту-таки долю.

 Тому-то й є в  українському суспільстві 39% ідеалістів,які скидають відповідальність за своє життя на «так судилося», «така у мене доля». Скептиків,проте,значно більше. Основною причиною невизнання фаталізму сучасним суспільством є віра в спонтанність творчого процесу, безмежні можливості наукового пошуку, що включають в себе елемент безмежності, осяяння. У той же час науковий, інженерний підхід, що довіряє лише очевидному і несуперечливого, наполягає на наявності таких закономірностей навіть у творчості.

Відомий український мислитель та вчений М. П. Драгоманов також задавався питанням фаталізму,але не стосовно однієї людини,а стосовно цілого українського суспільства. У сьогоденні нерідко зустрічається думка,що,зважаючи на усі історичні перипетії,нещастя,невдачі українського народу,ми і надалі будемо нещасливою нацією з низьким рівнем розвитку,пасивним потенціалом і нещасливою долею. Хіба ж це не звучить як своєрідне програмування себе і оточуючих на негативний лад? Хіба ж може суспільство бути  здоровим,сильним і адекватним,якщо воно саме нав’язує собі такі думки?

Це питання висить у повітрі не тільки в Україні,а й закордоном.  Навіть президент міжнародної соціологічної асоціації Майкл Буравой зазначає: «Я не вірю, що існують якісь нездоланні культурні передумови для тієї чи іншої моделі. Як соціолог, я вірю у важливість соціальних інституцій. Що є визначальним для соціальних демократій? Історично так склалося, що вони мали добре організовані робочі класи, сильні профспілки, а також політичні партії, які представляти інтереси робітників.  Це є якраз ті важливі інституції, що вимагають від держави регулювати ринок в інтересах кожного. Дехто каже: «Ми, українці, не зможемо цього досягти, ми інші». Це фаталізм, що є виправданням бездіяльності, і саме він дає змогу олігархам керувати вашою країною.»

Думка зрозуміла. Та як усе виправити? Помандрувавши інтернет-простором і почитавши відповіді українців на різноманітних форумах,а також запитавши додатково думки моїх знайомих,я виокремила  радикальні методи вирішення цієї проблеми. Багато хто вбачає позитивні зміни у згуртуванні народу проти спільного ворога,що підніме національний патріотичний дух. Але потрібно щось дійсно таке,що не залишить байдужим нікого. Наприклад,війна. Не дай Боже,звісно,але важко не погодитись,що страшно стане кожному.

На противагу позитивним прикладом може бути згуртування українців навколо підготовки до Євро 2012. Звичайно,організація пройшла не на найвищому рівні,але все ж у нас була певна спільна мета,якої ми прагнули досягти. А згадаймо ту ж саму «помаранчеву революцію». Люди пішли за голим ентузіазмом,повіривши у певну ідею,підтримали її,бо насправді захотіли щось змінити.

Для цих самих «змін» потрібні ті,хто «народжує» ідеї,розповсюджує їх та підтримка. Звичайно не обійтися без допомоги альтернативного меценацького фінансування,об’єднання кіл інтелектуальної еліти. Також тут діє й правило «кожен повинен починати з себе задля досягнення позитивного результату».

Крім того,на мою думку,у нестрімкому розвитку нашої держави «винні» й інші чинники,тому не можна обгрунтовувати всі негоди на песимізмом людей.

Отож подолати соціальний фаталізм можливо. Проте слід пам’ятати просту істину:«Щоб досягти мети,треба насамперед іти».