Соціально-економічна політика держави у галузі добробуту населення

Соціально-економічну політику держави у галузі добробуту населення можна розглядати у двох аспектах. З одного боку, як напрямок соціально-економічної стратегії розвитку суспільства, державна політика в сучасному світі представлена консервативно-ліберальною доктриною та соціал-демократією. З іншого боку, соціально-економічна політика держави в галузі регулювання рівня життя знаходить конкретне відображення в створенні й управлінні системою соціального забезпечення.

Суспільства з консервативно-ліберальним та соціально-демократичним державним регулюванням різняться між собою ступенем втручання держави в економіку. Консервативно-ліберальний підхід у соціально-економічній політиці держави виражений у визнанні Індивіда та його потреб найвищою суспільною цінністю, приватної власності на засоби виробництва та зведенні до мінімуму сфери соціальних гарантій. Соціал-демократія базується на визнанні суспільних інтересів у якості суспільного пріоритету, різних видах колективної та акціонерної власності на засоби виробництва та всебічному розширенні сфери соціальних гарантій.

Ринкові реформи в Україні зводяться до впровадження і закріплення консервативно-ліберальних механізмів управління економікою, які не відповідають уявленням більшості населення про бажану соціально-економічну організацію суспільства. Як показують опитування, більшість респондентів надає перевагу розширенню всеохоплюючих державних гарантій перед подальшою лібералізацією економіки і суспільства. Переважаюча частина населення України на початку 1998 року вважала, що необхідно посилювати роль держави не тільки в соціальній політиці, але і в економічних процесах взагалі. Думки респондентів при цьому в більшій мірі схиляються до схвалення жорстких форм втручання держави в соціально-економічні процеси, ніж до підтримки часткового державного регулювання.

Економічні і соціальні реформи, спрямовані на подолання кризи в суспільному виробництві, а отже, і на підвищення рівня життя населення, сьогодні зв’язують з приватизацією, якою реально охоплена лише невелика частина населення, як видно з опитувань.

У 1997 році на питання «Як Ви оцінюєте свої дії, пов’язані з участю в приватизації?» 52% опитаних відповіли, що вони не беруть участь в приватизації, 23% – роблять «те, що і всі», при цьому не уявляючи наслідків своїх дій, 7 і 12% опитаних відповідно вагалися з відповіддю і не знали, як взяти участь в приватизації. І лише 6% респондентів свідомо беруть участь у приватизації.

Неефективною виявилася сертифікатна приватизація. Не все населення України брало участь в ній: деякі громадяни на ознаку протесту проти соціальної суті цього напряму приватизації взагалі відмовилися від одержання сертифікатів, інші, знаходячись у злиднях, за умов зупинення виробництва та недовіри до усякого роду трастових кампаній, що дискредитували себе, збуваючи свої майнові сертифікати за незначну плату, схильні були бачити в них скоріше можливість отримання одноразово грошей, що забезпечують людині задоволення невибагливих потреб у харчуванні протяогом 2–3 діб, ніж джерело постійних прибутків у разі ефективного вкладення сертифіката або ж можливість на пайових засадах організації власного бізнесу. Але й громадяни, котрі обміняли сертифікати на акції, не стали у своїй переважній більшості співвласниками засобів виробництва і не отримали значні дивіденди. Одержані від приватизації гроші не пішли на розвиток виробництва, а виявилися джерелом збагачення незначної меншості членів суспільства.

В умовах незадовільного життєвого рівня і грошова приватизація також набуває асоціального характеру, тому що більшість населення не має засобів до участі в ній.

Таким чином, реальну вигоду від приватизації отримує незначна частина населення. Основна маса населення виключається з процесу приватизації. Одним з наслідків приватизації в тому вигляді, в якому вона зараз відбувається, буде подальша поляризація суспільства і зростання невдоволення населення несправедливим перерозподілом державної власності.

Соціально-економічну політику держави в Україні в теперішній час можна охарактеризувати як вимушену внаслідок глибокої економічної кризи відмову від регулювання сфери соціального захисту населення.

Сьогодні у провідних західних країнах на соціальні потреби виділяються порівняно високі кошти. У середньому по Європі частка витрат на охорону здоров’я становить 8,5%, в США – 14% від ВВП. В Україні сумарні витрати на охорону здоров’я і освіту не перевищують 10% від ВВП.

В Україні сьогодні відсутня ефективна система соціального захисту населення. Економічна криза не дозволяє державі в повному обсязі гарантувати населенню соціальне забезпечення. Розвиток системи приватного соціального страхування в Україні зараз не уявляється можливим, оскільки основній масі населення не вистачає грошей навіть на повноцінне харчування, і, отже, люди не мають вільних коштів, які вони могли б вкласти в приватні фонди.

3. Норми виконують функції:

1) інтегруючу (об’єднання  членів групи);

2) контролюючу (контроль  за поведінкою членів групи);

3) еталонну (пропонування  зразків та стандартів поведінки)