Автор работы: Пользователь скрыл имя, 19 Ноября 2012 в 20:34, доклад
Идея общности (общины) является столь же центральной в классической социологии, как и идеи естественного состояния, индивида и общественного договора в политической философии (от Гоббса до Канта). Традиция, начатая Гоббсом, использовала идею договора для легитимации или обоснования существовавших социальных отношений и политических условий. Договор был моделью всего, что было правовым и справедливым в общественной жизни.
Идея общности (общины) является столь же центральной в классической социологии, как и идеи естественного состояния, индивида и общественного договора в политической философии (от Гоббса до Канта). Традиция, начатая Гоббсом, использовала идею договора для легитимации или обоснования существовавших социальных отношений и политических условий. Договор был моделью всего, что было правовым и справедливым в общественной жизни. Все социальные отношения, которые возникли в результате договора, то есть добровольного соглашения, были легитимными, законными.
В социологии Тенниса обществу (Gesellschaft) дается типологическое определение, заключающееся в том, что оно связывается со специальным типом человеческих отношений, а именно с отношениями, которые характеризуются большой степенью индивидуализма и безличной формальности. Эти отношения возникают на основе волевого решения и личного интереса, а не традиций и эмоциональных связей, составляющих основу общности. Теннис рассматривает общность как продолжительную и подлинную форму совместной жизни, а общество — как преходящую, случайную и механическую форму жизни.
Мы уже говорили, что прототипом общности является семья. Индивид рождается в семье. Кровное родство и семейные узы — вот основные опоры общности. Но индивид также связан различными дружескими отношениями со своим локальным окружением. К многочисленным манифестациям общности относятся гильдии, различные профессиональные и интеллектуальные союзы, религиозные объединения, секты и т. д. Типичные отношения общности раньше существовали между мастером и подмастерьем или между главой дома и членами домашнего хозяйства (включая слуг).
Теннис подчеркивает, что нравственный аспект занимает важное место при обычном понимании общности. Общество, характеризуемое отношениями общности, часто поражает нас своей «сердечностью», «дружественностью» и «гостеприимством» его членов. Эти патриархальные (premodern) черты проявляются особо явственно на фоне распространенных в нашем обществе коррупции, непотизме и существенных правовых и управленческих изъянов. Различие между обществом и общностью находит выражение в обычном словоупотреблении. Мы говорим о человеке, что «он очутился в плохом обществе (Gesellschaft)», но не используем выражение «он очутился в плохой общности (Gemeinschqft)». (Однако разве не существуют криминальные группы, отношения между членами которых отмечены «близостью» и «сердечностью»?).
Согласно Теннису,
проблемы пола также отражаются в
понятиях общества и общности. Женщины
традиционно ориентируются на более
«добрые ценности», чем мужчины.
Женская эмансипация приводит к
тому, что женщины попадают в «мужской
мир», основывающийся на отношениях, типичных
для общества. Благодаря процессу
эмансипации женщины становятся
более «жесткими», «просвещенными»,
«сознательными» и «
- направление в социологии конца XIX -начала XX в., представители которого стремились, в противоположность эволюционистскому "субстанционализму" (и натурализму), свести социальные отношения к более или менее ограниченному набору их структурных элементов. Предмет Ф. с. - устойчивые, универсальные формы социального взаимодействия при абстрагировании от их конкретно-исторического содержания. Существенную роль в формировании и развитии классической социологии через развитие Ф. с. внесли В. Дильтей, Г. Зиммель, Ф. Теннис, Л. фон Визе. Предпосылки Ф. с. заложил Вильгельм Дильтей (1833 - 1911) - немецкий историк культуры и социальныйфилософ, представитель "философии жизни", создатель "понимающей психологии", послужившей толчком к созданию "понимающей социологии". Понятие жизни он трактует не биологически, а культурно-исторически. Задача "наук о духе" - понять жизнь из нее самой, т. е. из ее временности и историчности. Г. Зиммель (1858 - 1918), немецкий социолог, основоположник Ф. с., осуществил типологический анализ социальных отношений и обратился к проблеме развития семантической Ф. с. В работах "Социология. Исследование форм социации" (1908), "Философия денег" (1900) он изложил основные идеи социологии, ее двух основных частей: формальной, или чистой социологии, и социологии культуры. В "Философии культуры" (1911) дан философско-социологический анализ моды, рассмотрены проблемы пола в культуре и т. д. Зиммель пытался найти основное противоречие в современной культуре. Деятельность философа, психолога и социолога, профессора нескольких немецких университетов Вильгельма Дильтея была посвящена выработке специфических средств познания гуманитарных и социальных наук. В своих работах ("Введение в науки о духе" 1883, "Описательная психология", 1894 и др.) Дильтей стремился обособить "науки о духе" от естествознания, "наук о природе". Исходной позицией Дильтея была мысль о том, что природная реальность всегда предстает в сознании человека, в его познавательной деятельности как нечто, имеющее феноменальный характер. И если естествознание и ведет речь о "не зависящем от нас предметном порядке явлений", движущихся по некоторым законам, представляющим собой выражение и проявление "существующей независимо от нас великой реальности", оно должно признать, что имеет дело лишь с ничтожной частью, отдельными феноменами этого великого целого. Будучи направленным на эту небольшую часть действительности, основываясь на содержании сиюминутной чувственности, в которой только и может быть дан человеку "великий предмет - природа", естествознание гипотетически дополняет этот чувственный материал мыслительными конструкциями, стремясь обозреть данные чувств как результат воздействия природы, понимаемой как нечто целостное и завершенное
2) Парсонс категорично не згоден із традиційним
трактуванням влади, де вона розуміється як „гра з нульовою сумою”, тобто якщо влада
зосереджена в одних руках, належить одному індивіду або одній групі, то інші будуть
неминуче перебувати в стані підлеглості. Він уважає неприпустимим той факт, що влада
ґрунтується на насильстві. Але в той же час, він остаточно не виключає можливість
удатися до насильства при здійсненні владних повноважень, але тільки в якості крайньої
міри, коли інші форми впливу будуть вичерпані. концепції влади Парсонса є його ствердження про те, що соціальна інтеграція й соціальна цілісність системи підтримуються тільки завдяки взаємному обміну соціальною інформацією між її елементами й функціонуванням системи узагальнених засобів, одним з яких і є влада. Т. Парсонс розглядає владу, з одного боку, як здатність колективно формулювати й ухвалювати припустимі й легітимні для суспільства рішення,з іншого – як символічно узагальнений засіб, функціонування якого можливо тільки в комунікативному акті. Влада також розглядається як інформаційне повідомлення вищої ланки нижній ланці свого рішення, що сприяє появі руху всієї системи відносин і поведінки індивідів у політичному процесі
влада – це складний фактор обумовленості соціальних подій, а також форма політичної
інституціоналізації, до якої входять легітимація й керівництво. А інститут політичної
влади у свою чергу виконує в суспільстві такі функції: забезпечення інтеграції
соціального цілого; контроль над поведінкою індивідів; мобілізація ресурсів; управління
структурами організацій і установ держави. Таким чином, згідно з Т. Парсонсом, політична влада – це не тільки здатність
конструювати рішення, засновані на колективності, але й такий спосіб соціальної дії
індивідів, який обов’язково зумовлюється наявністю публічного інтересу. Т. Парсонс пропонує розглядати владу за аналогією із грою з так званою
ненульовою сумою: у цьому випадку обидві сторони владних відносин, залучені в певну
ситуацію, можуть здобути для себе вигоду. Взагалі, влада являє собою певний мандат,
який дає можливість його носіям впливати на підлеглі групи в більш-менш широких
межах. Парсонс відокремлює владу від сили. Згідно з
Парсонсом, у стабільних політичних системах сила звичайно використовується в якості
останнього аргументу, тобто тільки в тих ситуаціях, де інші санкції виявилися
неефективними. Таким чином, володіння силою саме по собі не може являтися достатнім
критерієм влади.
2) Конфлікт – слово латинського походження й означає воно буквально зіткнення сторін, думок, певних сил, спільнот, соціальних інститутів, індивідів тощо. У соціології концепція конфлікту виникла у ХІХ ст. не без впливу марксизму. Сам термін ввів німецький соціолог Г. Зіммель. Прибічники цієї концепції вважають, що конфлікти у суспільстві необхідні, бо вони, по-перше, базуються на природній агресивності людини і всього живого, а по-друге, завдяки їм суспільство помічає хиби своєї організації, і це дозволяє виправляти їх і тим самим вдосконалювати суспільство.
Новий етап розвитку концепції конфлікту починається у 50-х роках ХХ ст. У центрі конфлікту стоять ідеологічні і психологічні механізми. З марксизмом у цій концепції зберігається ще досить багато спільного, але є й суттєві відміни. Головним чином вони полягають у запереченні нею антагоністичних конфліктів, на яких саме наполягав К. Маркс. Конфлікт з деструктивної сили перетворюється у конструктивну. Треба сказати, що оновлення і пожвавлення цієї концепції в соціології відбулось завдяки поширенню такої течії як структурний функціоналізм. Структурні функціоналісти закликали до рівноваги у суспільстві, його стабільності і злагоди між різними соціальними системами. Якраз ці положення і визвали протидіючу реакцію у прибічників конфліктної концепції.Відомі вчені Л. Козер та Р. Дарендорф запропонували конфліктну модель, де конфліктними сторонами виступають різні політичні сили, класи, соціальні групи, держави. Вони вважали, що у «відкритих» державах треба давати вихід соціальним конфліктам. Це зберігає стабільність суспільства, бо конфлікт відіграє роль, подібну запобіжному клапану парової машини, який випускає зайву пару, щоб паровий двигун не розірвало внутрішнім тиском. У той же час, соціальні інститути повинні зберігати злагоду у суспільстві. Конфлікт, на їх думку, є своєрідним індикатором соціальних зрушень у суспільстві. Таким чином, «раціональна регуляція» (як реакція на конфлікти) призводить до «контрольованої еволюції». Конфлікти стають «стабілізаторами суспільства» і виконують позитивну функцію.У цілому конфліктна концепція має як своїх прибічників, так і супротивників. Більшість соціологів вважають, що конфлікт є необхідною формою відносин між людьми. Конфлікт – завжди наслідок соціальної нерівності, а соціальна нерівність у суспільстві була і, мабуть, буде завжди. Отже, звідси логічно зробити висновок, що і конфлікти будуть завжди. Не вдаючись до розбору суперечок з питання, чи несе конфлікт з собою позитивні, чи негативні зрушення, треба констатувати, що конфлікти у суспільстві є і їх треба вивчати, вирішувати, попереджати. Це досить нелегке і складне завдання. Перш за все, треба розібрати проблему виникнення конфлікту.Конфлікт виникає у результаті так званої конфліктної ситуації – загострення протиріч, усвідомлення їх несумісності суб’єктами суспільства. Протиріччя у суспільстві існували завжди, але вони можуть вирішуватися без конфлікту, коли одна з протилежних думок чи один з протилежних процесів за тих чи інших обставин сам собою бере верх. Але якщо ці дві протилежності якийсь, можливо тривалий, час не можуть визначити переможця, то виникає конфлікт, який треба вирішити намаганнями якоїсь третьої, часто нейтральної, сили.
Конфлікти виникають у будь-якій сфері людської діяльності. Можна сказати, що там де має місце людська діяльність, де існують соціальні відносини між суб’єктами суспільства, обов’язково є місце для виникнення конфліктів. Вони можуть відбуватись на макро- і мікрорівні, тобто бути глобальними і регіональними або локальними. Чинниками конфліктів можуть бути як нерівність індивідів і їх груп у суспільстві, так і особисті якості індивідів: їх свідомість, характер, психологічний стан, окремі конкретні події, несправедливість в оцінці поведінки або взагалі відхилення від норм поведінки тощо.Коли конфлікт існує тривалий час, він обов’язково перетворюється у негативне явище. Тому з конфліктами кожне суспільство веде боротьбу. Для забезпечення перемоги у можливому конфлікті держави створюють спеціальні інститути: для боротьби з зовнішніми конфліктами – армію, систему безпеки, політичні структури; для боротьби з внутрішніми – міліцію, суди, різні адміністративні органи тощо.
Існує багато різних видів конфлікту: класові, національні, релігійні, політичні, між об’єктами економіки, між соціальними інститутами, наукові, побутові, виробничі, сімейні, між малими соціальними групами, всередині цих груп тощо. За формою конфлікти можна поділити на певні альтернативні види: гострі – негострі, тривалі – нетривалі, відкриті – закриті тощо. Зрозуміло, що та чи інша форма конфлікту надає йому різного характеру. Так, тривалий політичний конфлікт може суттєво вплинути на економіку тієї чи іншої держави, але не менше цього на економіку може вплинути хоча й нетривалий, але гострий політичний конфлікт, який переростає у війну. Закритий конфлікт хоча й не знаходиться ззовні і часто про нього мало хто знає, але від цього значення його не зменшується. Він може бути причиною багатьох негараздів у суспільстві, та й потенційно такий конфлікт будь-якого часу може перерости у відкритий. За будь-яких обставин закритий конфлікт – це вибухівка уповільненої дії, і часто не зрозуміло, коли саме вона може вибухнути, хоча вірогідність такого вибуху дуже ймовірна.
3) Чистая (теоретическая) социология Тенниса Как целое, общество и общность представляют собой формы, которые не зависят от конкретных субъектов, составляющих преходящую материю (содержание) формы. В этом качестве общность и общество являются предметом чистой социологии.
Основу историко-социальной концепции Тенниса составляет установка, что в ходе развития культуры противостоят друг другу две эпохи: эпоха общества приходит на смену эпохи общности.
Чистая (теоретическая) социология разрабатывает формализованную систему внеисторических – «чистых» категорий, с помощью которых контролируется линия развития «общности» и «общества».