Соціокультурна функція школи

     Соціокультурна  функція школи

     Визначальною  рисою школи як інституту соціалізації молодого покоління, є її відкритість  перед суспільством, відповідальність за якість освітніх послуг перед учнями, їхніми батьками та державою, а зміст  
навчально-виховного процесу має забезпечувати швидку адаптацію випускників у самостійному житті завдяки набутим у шкільні роки знанням, умінням і навичкам, самореалізацію в особистому плані і в інтересах суспільства, держави.

     З погляду зовнішньої діяльності, школа може бути схарактеризована як сукупність осіб і матеріально-технічних засобів, що забезпечують здійснення освітньо-виховної функції, а з погляду змістової діяльності, – як сукупність стандартизованих взірців поведінки повноважних осіб, на яких покладається завдання забезпечення належної реалізації означеної функції через виконання відповідних ролей (учителів, вихователів).

     Оскільки  школа є складовою соціокультурного простору суспільства, її розвиток відбувається за тими ж самими законами, що й розвиток суспільства загалом. Школа є «багаторівневою і багатовимірною реальністю, оскільки становить своєрідну модель простору суспільства і має всі його основні властивості та характеристики». Це простір «діяльності, поведінки і спілкування дітей у дитячо-дорослій спільноті, який має основні параметри середовища: відносини, цінності, символи, речі, предмети», який набуває реалізації у поєднанні всього того, що оточує учня, в спільній діяльності школярів і дорослих».

     Соціокультурна  функція школи реалізується через:

     - освіту учнів, забезпечення засвоєння ними найбільш загальних наукових знань про природу, людину, суспільство, коди соціальної комунікації, історичний соціальний досвід;

     - формування світоглядних настановлень учнів, поглядів на сутність природи, людини і суспільства, системний характер їхньої взаємодії;

     - соціалізацію учнів, ознайомлення з основними принципами соціальної взаємодії, соціально-функціональними ролями людини і способами їх реалізації у процесі входження в суспільну практику.

     Тому  на неї покладається завдання: «цілеспрямована передача учням соціального досвіду, науки, мистецтва суспільного життя – суспільних уявлень, ідеалів, цінностей і норм, алгоритмів, стандартів і принципів, адекватних форм поведінки, звичок і традицій, способу та стилю життя, формування готовності до виконання життєво необхідної сукупності соціальних ролей».

     Іншими словами, якісними характеристиками шкільної соціалізації науковці вважають:

     1) формування в учнів базових  ціннісних орієнтацій;

     2) створення передумов для засвоєння  школярами соціальних норм;

     3) вибудову соціалізації на більш-менш однозначному виконанні правил;

     4) формування переважно мотивації  поведінки; 

     5) запровадження соціалізації в  спеціально організований педагогічний процес школи, у ситуації колективної діяльності, спілкування і творчості дітей.

     Школі належить провідна роль у педагогічному  управлінні соціалізацією дитини шкільного  віку. Підставою для слушності  цього твердження можуть бути такі ознаки цього соціального інституту:

     – опертя у навчальній і виховній діяльності на чітко визначені державою змістові й ціннісні пріоритети;

     – наявність спеціально підготовлених  педагогічних кадрів;

     – покладання в основу діяльності школи  принципу зв’язку навчання і виховання з культурологічними особливостями свого народу.

     Для того, щоб школа могла ефективно  виконувати покладені на неї завдання в контексті соціалізації учнів, необхідно, щоб уся «її діяльність складала цілісну виховну систему, в якій постійно взаємодіяли б робота на уроках, позаурочна діяльність класних керівників, об’єднання учнів за інтересами, дитячі громадські організації, робота з батьками». Йдеться саме про взаємодію виховних сил «як складових частин системи, що збагачує кожну з них щодо можливостей організації життя та діяльності школярів й водночас підвищує ефективність управління розвитком особистості».

     Одним із важливих елементів належної реалізації цих завдань є поліпшення діяльності класних керівників, які повинні  добре знати внутрішній світ своїх  вихованців, їхні задатки, нахили, потреби, інтереси і скеровувати всі впливи на їх задоволення, розвиток здібностей і талантів. З огляду на це, актуалізується усвідомлення класними керівниками і вчителями-предметниками себе як агентів соціалізації, «відповідальними за ефективність системи цілеспрямованої соціалізації учнів».

     Специфіка педагогічної діяльності полягає в  тому, що в процесі її здійснення відбувається «комплексний вплив педагога на особистість учня таким чином, щоб забезпечити ефективне навчання, виховання й соціалізацію, створити оптимальне середовище як проміжну модель відносин зі світом загалом, допомогти дитині спрогнозувати свій подальший життєвий шлях» 

     Використана література:

1. Кравченко Т. В. Соціалізація дітей шкільного віку у взаємодії сім’ї і    

     школи: [монографія] / Тамара Володимирівна Кравченко. – К. :  
     Фенікс, 2009. – 416с.

2. Лавриченко Н. М. Педагогічні основи соціалізації учнівської молоді в

      країнах Західної Європи: дис. на здобуття наукового ступеня доктора    

      пед. наук : 13.00.01 / Наталія Миколаївна Лавриченко. – К. :  
      2006. – 447 с.

3. Флиер А. Я. Культурология для культурологов: [учеб. пособие] / А. Я.

      Флиер. – М. : Академический проект; Екатеринбург : Деловая книга,   

      2002. – 492 с.

4. Шевандрин Н. И. Социальная психология в образовании: учеб. пособие /  

     Н. И. Шевандрин. – М. : Владос. – Ч.1 : Концептуальные и прикладные   

     основы социальной психологии, 1996. – 541 с.