Соціологія молоді

Соціологія молоді

 

1. Об’єкт і предмет  соціології молоді.

2. Молодь як специфічна  соціально-демографічна група.

3. Державна молодіжна  політика. Соціальні проблеми молоді.

 

     Майбутнє  України залежить від того, яке  молоде покоління у нас сформується.  Сьогодні в Україні налічується понад 7 млн. молодих людей віком 15-25  років, або 13,5 % усього населення.

     Соціологія молоді –спеціальна соціологічна теорія, що досліджує молодь як специфічну соціально-демографічну спільноту  в усій сукупності її соціальних ознак та характеристик її соціального життя.

Об’єктом соціології молоді є специфічна соціально-демографічна спільнота, що об’єднує людей віком від 14 до 30 років.

Предметом соціології молоді є специфічні соціальні відносини, в яких бере участь молодь у процесі переходу від дитинства до світу дорослих, у процесі соціалізації та соціальної адаптації.

    Основними завданнями соціології молоді є дослідження

- ролі і місця молоді  в суспільстві;

- її соціального портрету  та тенденцій його змін;

- вивчення соціальних процесів у молодіжному середовищу та їх прогнозування;

- розроблення напрямів  соціальної політики стосовно  різних груп людей.

     Основними  поняттями та категоріями соціології  молоді є: „молодь”, „молодіжні  проблеми”, „державна молодіжна  політика”, „молодіжна свідомість” тощо.

 

2.    Молодь – велика соціально-демографічна група, виділена на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану, фізіологічних, соціально-психологічних, культурно-освітніх та ін. властивостей.

Молодь як соціально-демографічна група перебуває на стадії становлення соціальної та психофізіологічної зрілості та адаптації до виконання соціальних ролей дорослих.

До молоді належать старші школярі, учні  ПТУ і всіх типів  спеціальних навчальних закладів (технікумів, коледжів), студенти, аспіранти, молоді  робітники і службовці, селяни, підприємці та ін. Вікові  межі цієї соціально-демографічної групи найчастіше визначають як 14 – 25 років, а іноді розширюють до 30 – 35 років, що пояснюється ускладненням процесу соціально-професійної адаптації і самовизначення молоді, особливо в деяких  галузях інтелектуальної праці високої кваліфікації (наприклад, у науці). Однак у Законі України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді” зазначено: молоддю вважаються молоді громадяни віком 15 - 28 років.

 

3.   Молодь – це  майбутнє країни, і щоб належним  чином забезпечити це майбутнє, держава повинна виробити реалістичну,  збалансовану політику щодо молодого  покоління.

Молодіжна політика –

- по-перше, система  ідей, теоретичних положень про місце і роль молодого покоління в суспільстві;

- по-друге, практична діяльність держави, громадських організацій та ін. суспільних інститутів щодо реалізації цих положень, ідей з метою формування і розвитку молоді.

 

Реалізація молодіжної політики повинна передбачити пошук оптимальних шляхів подолання суперечностей між інтересами суспільства і молоді. Ігнорування інтересів молоді чи маніпуляція її свідомістю мали своїми наслідками низьку ефективність молодіжної політики.

У державній молодіжній політиці рівноправними суб’єктами повинні бути як молодь, так і суспільство. 

Недарма програма у галузі молодіжної політики у країнах Європейського Союзу передбачає два основних принципи:

1) активну і безпосередню участь  молоді у її розробці і реалізації;

2) підтримку молодіжних ініціатив  державними структурами. 

Якраз  головне завдання соціології  молоді полягає у з’ясуванні основних інтересів і потреб молоді, створенні її достовірного соціального портрета, розробці  рекомендацій для держаних органів.

     Так, для України портрет сучасного молодого покоління, створений за даними соціологічних досліджень, виглядає так:

• Молодь стала більш прагматичною і самостійнішою у своїх діях. Вона більш покладається на власні сили та можливості, а не на державу чи будь-кого іншого у вирішенні особистих питань.
• Молодь має низький рівень соціальної активності,  участі в політичних акціях,  діяльності політичних партій, громадських організаціях.
• Молодь вирізняється зниженням культурних запитів, певною кризою ідеалів, втратою духовних орієнтирів.

     У справі  вироблення ефективної молодіжної  політики важливу роль відіграє  з’ясування суті і змісту процесів  життєвого самовизначення молоді. Ці процеси поділяються  на:

а) соціальне самовизначення;

б) політичне самовизначення;

в) професійне самовизначення;

г) економічне самовизначення.

Соціальне самовизначення молоді. Аналіз результатів соціологічних досліджень свідчить, що молодь одна з найураженіших в економічному плані та найбезправніших у соціально-правовому відношенні  соціальних спільнот, яка живе в умовах підвищеної соціальної напруги і психологічного дискомфорту. Як наслідки такого становища з’являються  все нові і нові факти зростання наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, проституції, дідовщини.

Політичне самовизначення молоді.  Молодь хоч у цілому підтримує зміни в суспільстві, але більшість її займає пасивну, очікувальну позицію  і лише 10-15% готові діяти активно. Зменшується представництво молоді в управлінських структурах (7-10%), ще менший відсоток молоді серед управлінців у виробничій сфері (приблизно 2%).

Професійне  самовизначення молоді. Зростає безробіття серед молоді, зростають диспропорції у структурі зайнятості у різних регіонах  країни, вимивання молоді із виробничих структур  у сфері приватного бізнесу з причин низької ефективності праці. 90% молодих сімей живуть за допомогою батьків.

Економічне  самовизначення молоді. Ця проблема складається з ряду проблем:

- необхідність забезпечення рівних умов для трудового старту молоді;

- можливість соціального  просування;

- досягнення економічної  самостійності. 

Зараз існує відчутна нерівність серед молоді у можливостях  набуття освіти, професії, духовного  і культурного розвитку. Причини –  зростання соціальної нерівності у суспільстві, відсутність сильної державної соціальної політики тощо.

Наприклад, у порівнянні із міською молоддю у сільських  хлопців і дівчат невисокі можливості набуття якісної освіти, престижних місць працевлаштування. Тому 72% молодих людей мешкають у місті, 23% - у селах (2001р. – перепис).

У 2003р. середньомісячний прибуток молодої людини становив менше  половини середньої заробітної плати  по країні. Праця спеціаліста з  вищою освітою оплачується значно нижче, ніж спеціаліста із середньою освітою. Звідси падіння престижу освіти.

     До молодіжних проблем, крім названих, належать:

• забезпечення духовного  і фізичного розвитку. Спостерігається тенденція зниження естетичних  потреб,  інтересу до поезії, літератури, класичної  музики. Підвищуються

захворювання серед  молоді: серцево-судинні захворювання за останні 5 років зросли             у молоді в 2,5 раза, у 40% студентів виявлено різні хронічні захворювання, кожний 10-й призовник звільняється від служби в армії за станом здоров’я.

• зміцнення молодої сім'ї . Зростають розлучення, сім'ї погано захищені економічно і соціально, знижуються показники народжуваності (10% сімей – бездітні).

Вирішенню молодіжних проблем  мають сприяти законодавчі акти України:

- Декларація про загальні  засади державної молодіжної політики в Україні,

- Закон України „Про  сприяння соціальному становленню  та розвитку молоді в Україні. 

 

Таким чином, молодіжні проблеми – це такі суперечності її життєдіяльності, які призводять до появи дезорганізуючих процесів у системі „суспільство-молодь”.

 

Отже, мета молодіжної політики

• в політичній сфері

- підтримка політичної  визначеності молоді, демократизація  та гуманізація суспільства;

 

• в професійній сфері

- зміцнення професійного  статусу молоді шляхом економічного (а не адміністративного) регулювання молодіжної зайнятості;

- докорінна реформа  системи професійно-технічної освіти;

 

• в економічній сфері 

- вирівнювання стартових  позицій молоді;

- розвиток кредитування  молоді на сприятливих умовах;

- надання пільг для  працевлаштування випускників навчальних закладів;

- організація служби  юридичної допомоги;

- перевлаштування та  працевлаштування молоді;

• в культурній сфері

- підвищення освітнього  статусу в суспільстві;

розвиток культурної сфери, охорони здоров'я.