Соціологія сім’ї

Національний університет фізичного виховання і спорту України

 

 

 

 

Кафедра

соціології та історії

 

 

РЕФЕРАТ

 на тему: «Соціологія  сім’ї»

 

 

 

Студентки

III курсу, 92 групи

Гладійчук Яни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2013

 

Зміст

1.Введення…………………………………………………………………………1

2. Життя сім'ї , як дуже складні  і різноманітні процеси або  сторони життя

людини. Функції сім’ї………………………………..………………….………..3

3. Відповідальність у загально сімейному плані ……...………………………..6

4.Відповідальність і діти………………………………………………………….7

5.Література……………………………………………………………………...13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Введення

Сім'я — це одна з найважливіших  форм організації життя людей, яка  має фундаментальне значення як для  індивіда, особистості, так і для  суспільства.       Сім'я  — це така спільність людей, яка  спирається на шлюбний союз, на родинні  зв'язки, на різноманітні відносини  між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, між самими дітьми, між  іншими членами сім'ї, які живуть разом і спільно ведуть господарство. Арістотель писав, що необхідність спонукає з'єднуватись попарно тих, хто не може існувати один без одного, — жінку і чоловіка з метою продовження потомства, і це з'єднання зумовлюється не свідомим рішенням, а залежить від природного прагнення, притаманного й іншим живим істотам і рослинам, залишити після себе іншу подібну собі істоту. Широко відоме визначення Ф.Енгельсом сім'ї як економічної клітини чи осередку суспільства. Спільність господарства, економічна об'єднаність, справді, є важливою складовою сім'ї. Але економічні інтереси і відносини не вичерпують усього багатства сімейних зв'язків і, наважимось стверджувати, в сучасних умовах у розвинутих країнах, коли чоловік і жінка досягають високого рівня економічної незалежності, економічні зв'язки перестають бути провідною стороною життя сім'ї, інакше не було б так багато розлучень. Добре відомі випадки, коли до шлюбу вступають люди, здатні самостійно забезпечити економічну сторону свого життя. Не тільки економічні зв'язки об'єднують людей у сім'ю, принаймні, не в першу чергу вони.

 

 

 

 

 

1. Життя сім'ї , як дуже складні і різноманітні процеси або сторони життя

людини. Функції сім’ї.

Життя сім'ї — це дуже складні  і різноманітні процеси або сторони  життя людини: біологічні, економічні, моральні, правові, психологічні, естетичні, релігійні тощо. На цій підставі сім'я здатна виконувати такі свої функції:

1. Сім'я дає змогу створити  найоптимальніші умови для відтворення  людини: народження дитини, догляду  за нею, виховання, навчання. Сім'я  здійснює своєрідне накопичення,  перерозподіл і передачу наступним  поколінням досвіду, знань, навичок  найнеобхідніших форм трудової  діяльності і взаємодії із  навколишнім середовищем, спілкування  і співпраці з іншими людьми. Це найдосконаліша форма ведення  власного господарства, побуту, відпочинку (з досить чітким розподілом  функцій, прав і обов'язків). Сильні  і здорові члени сім'ї працюють, малих і немічних доглядають, допомагають їм, підтримують їх  матеріально і духовно. 

2. Сім'я дає змогу задовольнити значну частину фізичних і духовних потреб людини. Це найбільш надійний духовний притулок особи. Англійці кажуть: "Мій дім — моя фортеця". Сім'я, дім — це те місце, те коло особистісно значимих людей, де кожного з нас чекають, люблять, готові зрозуміти і допомогти, де є однодумці, друзі, де панують взаємоповага, взаємна моральна і правова відповідальність. Це певна сукупність людей, які живуть одне для одного, які віддають своє життя одне одному і життя яких не просто спільне, а значною мірою єдине. Чоловік і дружина живуть одним життям.

Діти — це істотна частина життя матері і батька. Життя матері і батька — це істотна частка життя дітей. Причому і матеріального, і економічного, і духовного.

3. Сім'я — це не тільки досконала форма організації спільного життя людей, це також один із найвагоміших вимірів життя особи, у якому вона реалізує дуже важливі особистісні якості. Так, особистість може реалізувати свої потенції і задатки в сфері матеріального виробництва, в науці, мистецтві, підприємливості тощо.

Але бути добрим чоловіком чи жінкою, дбайливим батьком чи мамою, дідом чи бабусею, бути хорошим сином, онуком, братом тощо — це теж особистісні якості і важливі складові життя людини. І людина, природно, прагне до цього. Нормальна людина не може жити, не усвідомлюючи себе у таких якостях. А тому сім'я — це не тільки суспільна, а й особистісна цінність. Без сім'ї, сімейного, родинного життя особа не може повною мірою реалізувати свою природу, особистісні якості і не може бути повною мірою щасливою.

Сім'я — історична форма організації життя людей. Її форми і функції змінюються із розвитком виробництва, техніки, технології, суспільних відносин, культури в цілому. Сімейні відносини — це складова суспільних відносин, і розвиток сім'ї — одна із найважливіших складових розвитку суспільства, його культури.

Щодо історичних етапів розвитку сім'ї, є, принаймні, дві найбільш загальні точки зору. Більшість фахівців вважають, що на ранніх етапах розвитку суспільства в умовах первіснообщинного ладу серед людей мали місце неупорядковані статеві стосунки. На зміну їм прийшов груповий шлюб, де однією сім'єю жили група чоловіків і група жінок. Пізніше сформувався парний шлюб і, відповідно, виникла парна сім'я.

Тут важливо зазначити, що дослідження історичних форм розвитку сім'ї — це дуже складне питання. Якихось безпосередніх даних про форми сім'ї у прадавні часи немає. Сучасні концепції — лише здогади, спроби реконструювати первіснообщинне суспільство на підставі досліджень форм організації життя племен, що перебувають на рівні розвитку родового суспільства. Певна частина науковців вважають, що вже з самого початку існування виду Homo sapiens сім'я була парною.

Рід спочатку вівся по материнській лінії, а пізніше, з розвитком знарядь праці, технології, виробництва, з розподілом праці між чоловіками і жінками, виникненням приватної власності, появою такої функції сім'ї, як накопичення певних благ, багатства і передача його спадкоємцям, виникає рід по батьківській лінії.

Як відомо, тривалий час взаємовідносини у суспільстві між членами різних спільнот людей визначались їхнім майновим статусом, володінням власністю. У зв'язку з цим і характер внутрісімейних зв'язків значною мірою визначався наявністю приватної власності, матеріальною вигодою. Звідси шлюби "за розрахунками", "любов" за гроші тощо. Із розвитком суспільства, зростанням економічної незалежності чоловіків і жінок такі кон'юнктурні внутрісімейні стосунки поступаються місцем істинно людським, заснованим на коханні, повазі і високих духовних цінностях. Це дає змогу стверджувати, що сім'я прогресує як в економічному, так і в моральному та правовому аспектах. Сім'я все більше перетворюється в інститут гармонійного поєднання чоловіка, жінки і їхніх дітей.

Правда, вона ще не позбавлена багатьох колишніх вад, з'являються й нові. Урбанізація, міграційні процеси, можливість швидкого переміщення як у межах країни, так і за її кордонами, майже повна анонімність особистісного життя людини у місті, радикальні і практично постійні зміни у виробництві внаслідок НТП, вплив масової культури, агресивної реклами, послаблення дії на життя людини релігійних норм, кризові ситуації у розвитку суспільства, висока напруженість особистісного життя — все це не сприяє зміцненню сім'ї. Багато молодих і не тільки молодих людей не витримують таких навантажень. Це призводить до різноманітних зривів, розладу сімейного життя, зрад, розлучень. Але все сказане не заперечує абсолютної цінності сім'ї, відсутності їй альтернатив, та її постійного сходження на більш високий рівень розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Відповідальність у загально сімейному плані.

Сімейні правила з переплутаною відповідальністю складаються за наступною схемою: відповідальність за процес виконання якогось діла лежить на одній людині, а проконтролювати и оцінити результати цієї праці повинен хтось інший. Наприклад, мати може відповідати за те, щоб навчити доньку мити підлогу, але перевіряє чистоту після доньчиного прибирання батько, і саме він може зробити зауваження, примусити переробляти і т.д. таким чином, батько має можливість по заслузі оцінити не тільки той процес, що тільки-но виконала донька, але й те, що зробила сама мати – адже якщо вона не пояснила доньці, що найменша погрішність в цьому ділі буде відмічена, значить, що це її помилка, отже «ці дві неряхи одної крові». Саме так елементарні побутові мізери перетворюються в сильну зброю в боротьбі за владу в домі.

Батько може внушати матері, що саме вона відповідає за дитину, і для нього це автоматично означає, що якщо з дитиною, хось негаразд, то вона має вважати себе виною.

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Відповідальність і діти

Ось інший приклад, котрий, до речі, зустрічається майже в кожній родині, де є діти шкільного віку – це коли дитина відповідає за процес навчання, а за результати (за успішність) «червоніють» батьки. І , звісно, коли батьки настільки з задоволенням беруть на себе цю почесну зобов’язаність червоніти і каятися, то вони автоматично знімають її з дитини, так що йому тепер стає не обов’язковим піклування за свої оцінки, прогули або невиконане домашнє завдання

Звичайно, ця схема дуже сильно підтримується прийнятою в нашій школі виховно. Політикою, коли відповідальність за навчання і поведінку дітей перекидається, як гаряча картоплина, з рук вчителів до рук батьків, і практично ніколи не передається особисто до рук дитини. Батьки так сильно ідентифікуються з успіхами і невдачами своїх дітей, що кожна отримана «трійка» інколи серйозно відбивається на їх власній самооцінці і репутації. Тому у дітей часто-густо виривається справедлива невдоволення: «Якщо тобі так подобаються мої уроки, то ходи в школу за мене!»

З часом, по мірі свого росту і розвитку, дитина повинна брати на себе все більше і більше відповідальності. Звичайно, він не навчиться зав’язувати поворозки, якщо поруч завжди бабуся чи мама, які роблять це замість нього. У школяра нема необхідності самому згадувати про домашнє завдання, якщо батьки, приходячи додому, перше, що роблять, це питають: « Ти зробив уроки?». У підлітка не виникає необхідності допомагати по домі і турбуватися про чистоту свого одягу або кімнати, коли він може розраховувати в цьому на мати. Адже ви можете нескінченно гримати на його лінь і безалаберність, але ви все одно зробите це за нього!

Звісно, ви можете використовувати свою хронічну невдачу у спробах змінити його. Якщо ми достатньо сильно переживаємо, оточуючи роблять те, чого ми хочемо. У кожного з нас є досвід того, як гнів або печаль на чоловіка, дитину, батька або начальника примусили цю людину змінити свою поведінку. Такому шантажу діти вчаться у батьків. «Ти примушуєш мене нервувати, коли приходиш додому занадто пізно, а на минулому тижні я не спав через тебе всю ніч», «Де я маю взяти гроші за розбите тобою вікно?», «Мені холодно – одягни светра», «Я такий щасливий, коли ти гарно навчаєшся!».

Так дитина розуміє, що саме вона несе відповідальність за батьківські відчуття. Вона може погодитися з цією думкою, або відкинути її (або хоча б пере розглянути її у більш старшому віці). І в цьому відповідальність дитини, що саме з даних йому нотаток він приймає серйозно, а що ні. І якщо вона колись повірила, що вона дійсно має відповідати за відчуття оточуючих, то з неї виростає такий же маніпулюючий дорослий.

Бути дорослим – это значить вміти віддавати. Проте мені дуже часто доводиться чути скарги батьків щодо того, що вони все ще відчувають себе зобов’язаними материально помогати своїм дорослим дітям. І, звичайно, вони впевнені, що винуваті у цьому тільки діти. Давайте подивимося на це, як на сучасну гру.

Если вы продолжаете содержать  своих давно выросших детей, то почему же вы возмущаетесь, что они не взрослеют  и не встают на ноги самостоятельно, не учатся сами за себя отвечать? Именно так ваши дети получают от вас двойное, противоречивое сообщение. С одной  стороны, вы даете им деньги, а с  другой – требуете от них какой-то собственной активности. Если они  верят, скорее, своим глазам, нежели своим ушам, то они просто видят  деньги, которые они от вас получают, и игнорируют ваши возмущения. Зачем  им взрослеть, думать о карьере, заработке? У них ведь есть вы – такой  щедрый, понимающий, на кого всегда можно  положиться! Не правда ли, приятно иметь  такую репутацию у собственного ребенка? Вот почему вы продолжаете  потакать его беспомощности и  предоставляете возможность спокойно развлекаться за ваши деньги. И уж если вам так нравится обеспечивать его, так, может, вам следует хотя бы перестать расстраиваться из-за его неустроенности и ссориться с ним по этому поводу? Продолжайте получать удовольствие от вашего милого маленького шалуна, который все еще так нуждается в вас.

    Но вы все настойчивее говорите, что устали выполнять его прихоти и мечтаете о том, чтобы, наконец, начать гордиться его самостоятельными успехами. Если вы выбираете эту альтернативу, перестаньте его содержать – наберитесь храбрости и честно предупредите своего отпрыска, что если за 2 недели он не найдет себе работу, ему нечего будет есть. Взросление ведь всегда происходит благодаря изменившимся условиям, благодаря трудностям, с которыми мы вынуждены столкнуться. Он может быть недоволен этим вашим решением, но ему придется позаботиться о себе самому. Он научится самостоятельности, а вы – самоуважению.