Соціологія як наука

Социологія

1.Знання про суспільство ведуть свій відлік з давніх-давен. Спроби мати уявлення про суспільство проявлялися вже в первісних культурах у формі міфологічних та релігійних вірувань. Стародавні цивілізації Китаю, Індії, Єгипту, Греції та Риму залишили численні пам'ятки досить розвинутих філософських концепцій, де світорозуміння не обмежувалося лише прикладним середовищем, а поширювалося й на соціальну сферу діяльності людей. Для прикладу можна назвати і староіндійські Веди, етико-політичні вчення Конфуція, теорії держави та політики Платона, протосоціологічні та етичні погляди Арістотеля, Епікура, Лукреція Кара та ін. Найдавнішою формою відображення та пояснення світу, природи і людини була міфологія - (від грецької mitnos - старовинна легенда, оповідь, logos - слово, вчення). Існує близько 500 способів визначення міфу: і як релігійне уявлення, і як примітивний світогляд людини, фантастичне відображення світу. Найвідоміші серед них - Веда, Іліада, Одіссея, так звані епоси - перші форми соціального знання. Це оповідь про минуле, що відтворює картину народного життя, ідеали, норми, прагнення. З плином часу, з розвитком філософії, математичних знань, міфологія та епос замінюється точним описом минулих подій – історичною хронікою або історією. Надалі: із розвитком науки, примітивного виробництва, переходом до рабовласницького суспільства, розвитком класової структури суспільства, товарно-грошових відносин, торгівлі, армії, потребою в різноманітній і повній інформації, – все це впливає на формування та розвиток знань про суспільство. Першими філософами, мислителями, фундаторами знань про суспільство були Демокріт, Платон, Арістотель та інші. Так, Демокріт людську потребу визнавав вчителькою життя, завдяки якій люди перейшли від первісного способу до сучасного, навчилися ткати (як це роблять павуки), будувати житло - як ластівки, співати - як птахи.

Платон був першим професійним представником філософії ідеалістичного напряму. Він розробив вчення про душі, з яких виділяв 3 групи суспільства (залежно від характеру душ):

- філософи і правителі - малочисленной привілейований клас, яким притаманні розум, істина, розсудливість;

- другий клас - воїни, котрим притаманні мужність та ефективність;

- люди прагнучої душі - торгівці, будівельники, ремісники, сенс діяльності яких - забезпечувати життєві потреби держави, суспільства.

На думку філософа, кожний стан суспільства мав займатися тим, на що здатний, і не втручатися в справи інших. Платон вперше поділив суспільство на управлінців та виробників, абсолютизуючи державу як вищий сенс буття суспільства. Людина для держави, а не держава для людини - ось кредо політичної філософії Платона. Основні його роботи: "Політика", "Держава", "Закони". Найвидатнішим давньогрецьким філософом був Арістотель. Це була всебічно освічена людина, неординарна особистість. (Одним з його учнів був відомий полководець Олександр Македонський). Саме з його філософської спадщини бере початок диференціація знань і поступове відгалуження конкретних наук із філософії. Численні спостереження за подіями суспільного життя та людською поведінкою згодом конституюються в історичні, економічні, політичні та інші просуспільні дисципліни. Згідно з філософією Арістотеля, сенс життя людини - це досягнення вищого блага через діяльність. Не самі по собі якості та характеристики роблять людину кращою, а досягається це через розумну діяльність, де люди розкриваються (тобто людина - це те, що вона робить і як, а не яка вона). Арістотель був великим гуманістом, він вперше порушує і досліджує проблему способу життя, виділяючи при цьому такі (три):

- брутальний, грубий, розбещений, де щастя - це пусті розваги і втіхи;

- державний спосіб життя, куди він відносив правителів, державних службовців різних рангів і т. п.;

- споглядальний – як найвищий філософський, котрим могли характеризуватися не всі, а обрані богом та мудрістю люди.

Арістотель аналізує походження та розвиток держави і суспільства, віддаючи державі домінуюче місце над людиною, сім'єю, родом, але при цьому визнавав державу як продукт природного розвитку. Вищою формою суспільного життя, за Арістотелем, є "поліс" - (від грець, рої is, лат. civitas - місто-держава, особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Давньої Греції та Давньої Італії, територія котрої складалася із міських та оточуючих їх землеробних поселень (хори), оскільки в ньому права і обов'язки громадян юридично внормовані й підпорядковані суспільному інтересу. Однією із природжених людських властивостей філософ вважав соціальну нерівність. Він запропонував класифікацію громадян полісу за ознакою майнового стану:

■ клас сильнозаможних;

■ клас бідноти;

■ "середній" проміжний клас.

Віддаючи свою симпатію останньому, Арістотель вбачав у його кількісному переважанні гарантію суспільної рівноваги та злагоди.

4. Витоки соціального пізнання в Україні сягають у княжу добу (IX - ХНІ ст.) і тісно пов'язані з буттям українського народу, формуванням української державності. Цінними джерелами протосоціалогічних ідей є перші літературні твори: «слова», «повчання», «патерики», «життя святих», які складалися для поширення християнства і водночас містили відомості про соціальні відносини, побут та культуру того часу і опосередковано відбивали настрої різних верств