Страйк як засіб регулювання соціально-трудових відносин

Міністерство освіти і науки

Академія муніципального управління

Факультет менеджменту

 

 

Індивідуальна робота

З дисципліни:

«Соціальне  партнерство»

На тему:

«Страйк як засіб регулювання соціально-трудових відносин»

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка 

Групи М-32:

Кудін Олександра

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012р.

План:

Вступ

1. Сутність страйку.

2. Типи страйків та ситуації  припинення виходу з нього.

3. Реалізація права на страйк  в Україні.

Висновки

Список використаної літератури 
Вступ:

      У своїй роботі я хочу розповісти про те, що таке «страйк» та для чого він використовується. Я вважаю, що на сьогодні це поняття є актуальним і про нього буде дуже цікаво послухати і винести щось для себе. 
      Страйки часто супроводжуються демонстраціями, пікетуванням (охороною) підприємств від штрейкбрехеров, захопленням підприємств працюючими. Все це призводить до сутичок з поліцією і може обернутися на бунт, а то й на збройне повстання, особливо в умовах тоталітарного режиму.

       Про  все це далі в роботі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність страйку.

Страйк — організоване масове або часткове припинення роботи чи інша протидія нормальному (традиційному) перебігу виробничого процесу з метою домогтися виконання певних вимог.

Страйк, одна з форм розв'язання конфлікту між працюючими і працедавцями, яка полягає в тимчасовому колективному припиненні праці з метою домогтися поліпшення умов праці або протесту проти їх зміни (на гірше), проти запровадження механізації й автоматизації праці (це призводить до масового Звільнення працюючих), солідарності з іншими страйкуючими тощо. Форми страйку різноманітні: повне або часткове припинення праці, праця за правилами (формальне виконання обов'язків), уповільнення праці, сидячий та італійський страйк (різке зниження темпу праці, а то й цілковите її припинення при залишенні на робочих місцях). Розрізняють локальні страйки (на одному підприємстві чи в одному районі), галузеві, що охоплюють якусь галузь господарства і заг. (генеральні), що охоплюють всю країну.

Нинішні страйки не є  класовими конфліктами і в  промислово розвинених країнах переважно не зумовлені крайніми життєвими потребами, якими вони були на початку 20 ст. і в 19 ст. Тепер страйкують не тільки робітники й службовці заводів, а й державні службовці, адвокати, лікарі і навіть поліцейські, домагаючись підвищення зарплати для зрівняння з працівниками ін. галузей господарства, а то й тому, що підприємці якоїсь галузі за даної кон'юнктури мають великі зиски.

Хоч економічні моменти  відігравали і відіграють домінуючу  роль, в історії страйків, були й  є страйки, які поєднують екон. і політ. мету, або й такі, де політ. мета переважає, оскільки політ. партії завжди намагаються мати на страйки свій вплив. Але не зважаючи на свою початкову стихійність, страйки були колискою організованості працюючих по найму і, зокрема, спричинили виникнення професійних спілок, що потім перебрали на себе роль посередників поміж працедавцями і працюючими та, зокрема, й саму організацію і керування С. Нині С., що виникають без санкції відповідної профспілки, вважаються дикими С. (вони бувають малоуспішними).

 

 

2. Типи страйків та ситуації припинення виходу з нього.

Виділяють такі типи страйків:

– cтрайк звичайний — коли працівники припиняють виробництво й залишають свої робочі місця.

– страйк «навпаки» — конфліктери виконують свої трудові обов’язки, але відмовляються отримувати заробітну плату. Такий страйк вимагає широкого залучення громадськості та створення страйкового фонду; він (страйк) досить складний для адміністрації з точки зору можливого використання репресивних заходів.

– робота за правилами («італійський страйк») — працівники не припиняють роботу, а починають виконувати свої посадові обов’язки суворо за вимогами технологічних процесів, з урахуванням вимог охорони праці, екології і т. п. Наслідком найчастіше є блокування нормального темпу виробництва, нерідко його повне припинення через те, що деякі «ланки» виробництва розпадаються.

– окупаційний страйк — означає припинення роботи та висування вимог, але працівники при цьому залишаються на своїх робочих місцях. Цей вид страйку досить ефективний у боротьбі проти штрейкбрехерів.

– пульсуючий страйк — відбувається шляхом часткового припинення роботи, наприклад на одну годину під час зміни;

– страйк солідарності — оголошується на підтримку колег, суміжників; умовою його припинення є задоволення тих вимог, із якими солідаризувались страйкарі.

У науці й практиці виділяють  цілий ряд ситуацій припинення або  виходу зі страйку (рис. 12.2).

Рис. 12.2. Ситуації припинення або виходу зі страйку

Як правило, усі проблеми, пов’язані з урегулюванням соціально-трудових конфліктів, вирішуються в демократичних країнах за допомогою спеціальних законів. В Україні прийнято й діє з 3 березня 1998 р. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», який і дозволяє цивілізовано регулювати конфліктні ситуації (спори) й самі конфлікти. (див. розділ III, ст. 17—34)*. Особлива роль належить у цій справі Національній службі посередництва і примирення, незалежним посередникам, членам примирних комісій і трудових арбітражів.

Але з метою недопущення  критичних конфліктних суперечностей, які нерідко ведуть до страйку, необхідно  більшу увагу приділяти соціальному  партнерству на всіх його рівнях.

 

 

 

 

 

 

3. Реалізація права на страйк в Україні.

 Реалізація права на страйк обумовлюється рядом умов:

• дотримання примирних процедур;
• виключення будь-якого примушення до участі або неучасті у страйку з боку найманих працівників;
• обмеження можливості проведення страйків для певних категорій працівників (працівників органів державної влади, правоохоронних органів, підприємств з підвищеною небезпекою (транспорт, енергетика, тощо);
• визнання страйку незаконним лише в судовому порядку;
• чітке визначення в законодавстві випадків, коли забороняється проведення страйків або їх зупинення (надзвичайний стан, катастрофи техногенного чи екологічного характеру тощо).

Визнавши право на страйк, держава його ж і обмежує. Обмеження права на страйк закладе по перш за все у понятті "страйк", яке визначає ч. 1 ст. 17 Закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", бо страйк за цим Законом - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Наведене визначення поняття сформульовано якнайвужче, бо у широкому розумінні сутність страйку полягає у тискові на роботодавців або державу з метою захисту працівниками своїх політичних і економічних інтересів. Тому в Україні не може бути використано такий різновид страйку як страйк солідарності.

Крім того, право на страйк може бути використано тільки як колективне право. Проте використання цього колективного права у країнах з ринковою економікою ставиться у досить жорсткі рамки. Подібна тенденція цілком характерна й для правового регулювання страйків в Україні.

    По-перше, дозволяючи у певних рамках законні страйки до незаконних зараховується величезна кількість найефективніших різновидів страйків. Незаконними визнаються у різних країнах (і в Україні також) політичні страйки, загальні страйки, страйки солідарності, сидячі страйки (страйки, під час яких працівники не покидають підприємство), раптові страйки, "дикі страйки" (не схвалені профспілковим керівництвом) тощо.

    По-друге, в більшості випадків у західних країнах незаконність страйків визначається судовою та адміністративною практикою за допомогою правових доктрин і юридичних конструкцій, що спираються на загальні принципи права.

     Ці принципи суттєво впливають на можливості працівників чинити тиск на роботодавців і задовольняти свої вимоги. Прикладом таких принципів є перш за все доктрина "злочинних цілей і засобів". Згідно з цією доктриною страйк визнається незаконним у разі незаконності його цілей (вимог, що висуваються) або засобів (форм і методів страйкової боротьби). Законність втручання визначається судами на основі доктрини "соціальної виправданості" (Soziale Adaquanz), розробленої колишнім головою Федерального суду по трудових справах професором Р. Ніппердеєм. Він же сформулював ознаки законного страйку. Страйк вважається законним якщо: стосується вимог у сфері умов праці; спрямований проти контрагента за колективним договором;  має на меті врегулювання колективних трудових відносин; цілі страйку не суперечать принципам трудового права; перед його початком вичерпано всі можливості мирного вирішення конфлікту; методи проведення страйку лояльні і виключають насильство; якщо страйк соціально невиправданий,  інша сторона має право також застосовувати соціально невиправдані методи; страйком керує профспілкова організація.

 

Висновки:

Отже, Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) працівниками підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк застосовується як надзвичайний (коли всі інші можливості вичерпано) засіб вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв’язку з відмовою власника або вповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників (уповноваженого ними органу), профспілки, об’єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу.

Страйк — це одна з  найбільш гострих і розповсюджених на підприємствах та організаціях, компаніях форм соціально-трудових конфліктів.

Страйк — це груповий, організований, привселюдний (на відміну  від саботажу) і цілеспрямований  вплив на виробничий процес шляхом тимчасової відмови соціального  суб’єкта від участі в регламентованій  трудовій діяльності з метою задоволення висунутих ним органам управління вимог.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Енциклопедія українознавства. Ред. Володимир Кубійович – Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя 1954-1989 рр.
2. Кримінальний кодекс України, Ст. 174
3. Конфліктологія, Емельяненко Л.М.
4. Вікіпедія.