Субєкти соціальної роботи

ПЛАН

1. Вступ.
2. Поняття суб’єкта соціальної роботи.
3. Підходи до класифікації суб’єктів соціальної роботи.
4. Функції суб’єктів соціальної роботи.
5. Висновок.
6. Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Соціальну роботу можна  розглядати як своєрідну взаємодію між об’єктом і суб’єктом, результатом якої є допомога людям у розв’язанні їхніх життєвих проблем.

Але така взаємодія, яку ще можна визначити як об’єктно – суб’єктні відносини, не є незмінною. Адже об’єкт сприймає соціальну допомогу, фігуруючи певною мірою як суб’єкт соціальної роботи. У цьому разі соціальна робота набирає суб’єкт – суб’єктного характеру.

Об’єкт і суб’єкт  соціальної роботи є її основними  структурними елементами. Під об’єктом розуміють усіх, хто потребує допомоги незалежно від її характеру і специфіки. Усі, хто надає таку допомогу, належать до суб’єктів соціальної роботи.

Виходячи із взаємодії  між суб’єктом і об’єктом соціальної роботи, суб’єктами соціальної роботи називають не тільки тих, хто вирішує  соціальні проблеми, а і тих, хто  їх має: це окремі особи і групи осіб, які знаходяться в «слабкій» соціальній позиції.

  Існують різні підходи до класифікації суб’єктів соціальної роботи.

Так, наприклад, залежно від рівня, на якому здійснюється соціальна робота виділяють таких суб’єктів:

• мікрорівень -  соціальні працівники, волонтери, викладачі і дослідники соціальної роботи, клієнти соціальних служб;
• мезорівень – соціальні служби різних видів, громадські і благодійні організації;
• макрорівень – суспільство, держава, органи управління соціальною роботою, адміністрація установ і підприємств.

Основним суб’єктом  соціальної роботи, центральною дійовою  особою будь – якої системи соціальної роботи є соціальний працівник. Саме він, безпосередньо контактуючи  і взаємодіючи з клієнтами  надає їм допомогу, підтримує їхні зусилля щодо виходу із скрутної життєвої ситуації (її поліпшення).

Зрозуміло, що роль соціального  працівника як суб’єкта соціальної роботи важко переоцінити. Водночас для  зміни ситуації на краще часто  не достатньо зусиль лише окремих осіб.

Найчастіше для цього потрібні зусилля організацій і навіть соціальних інституцій різного рівня.

Керівну і координуючу  роль при цьому відіграє держава, створюючи систему державних  установ, організацій та інституцій соціальної роботи.

Відомо кілька підходів до класифікації інституцій соціальної роботи за різними критеріями.

За критерієм  рівня діяльності, її масштабами розрізняють такі організації:

• Міжнародні (Міжнародна організація праці, Дитячий фонд ООН та ін.), діяльність яких поширюється на міжнародний простір;
• Загальнодержавні (Міністерство соціальної політики, Державний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді);
• Регіональні (територіальні центри, районні центри зайнятості тощо).

За критерієм  організаційних рівнів діяльності соціальних інституцій соціальної роботи розрізняють 5 рівнів:

1. перший – розробка політики і планування, окреслення меж служб (ВРУ, КМУ, місцеві ради, адміністрація Президента);
2. другий – забезпечення всебічності та широкого територіального охоплення механізмів для організації та формування служб (міністерства і відомства);
3. третій – створення системи, управління цією системою, розв’язання певного кола проблем (Державний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Державна служба зайнятості);
4. четвертий – розв’язання проблем як окремої ситуації – з клієнтом працюють професіонали;
5. п’ятий – розв’язання проблем як вимоги (інформаційні та консультаційні служби, які визначають суть проблеми і направляють клієнтів до відповідних спеціалістів).

За критерієм  відомчої підпорядкованості соціальних закладів та інституцій розрізняють:

• Міністерство соціальної політики України (Державна служба зайнятості, територіальний центр соціального обслуговування, дитячі будинки – інтернати, психоневрологічні інтернати, пансіонати для ветеранів війни та праці);
• Міністерство охорони здоров’я України (санаторно – курортні та санаторно – профілактичні установи);
• Міністерство освіти і наук, молоді та спорту України (школи інтернати для дітей – сиріт, спеціалізовані школи – інтернати, оздоровчі табори);
• Міністерство внутрішніх справ України (виховно – трудові колонії, спеціалізовані приймальники – розподільники для неповнолітніх).

Відповідно до Порядку взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах,                                                                                        виділяють такі функції суб’єктів соціальної роботи:

1. Управління (відділи) у справах сім’ї, молоді та спорту обласних (районних, міських) державних адміністрацій: проводять засідання дорадчого органу; організують оздоровлення та відпочинок дітей та молоді з сімей, які опинились у складних життєвих обставинах; сприяють працевлаштуванню та зайнятості членів сімей, які опинились у складних життєвих обставинах; звертаються з клопотанням до інших структурних підрозділів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою сприяння у наданні необхідної допомоги сім’ям, які опинились у складних життєвих обставинах; сприяють вирішенню питання щодо надання  сім’ям означеної категорії матеріальної (грошової чи натуральної) допомоги.
2. Обласні, міські, районні, районні в містах служби у справах неповнолітніх: беруть участь у роботі дорадчого органу; повідомляють центрам соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді про виявлення сімей з дітьми, у яких є випадки насильства в сім’ї, жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення; порушують питання про вилучення дитини з сім’ї при безпосередній загрозі її життю і здоров’ю, у разі потреби – про призначення опікуна (піклувальника), тимчасове влаштування дитини, передачу в прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, інтернат ний заклад; вживають заходів щодо сімей, які опинились у складних життєвих обставинах;
3. Органи праці та соціального захисту населення:  повідомляють центрам соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді про виявлення сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах; сприяють розповсюдженню інформації про надання соціальних послуг дітям, молоді, різним категоріям сімей;
4. Органи внутрішніх справ: надсилають центрам соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді відомості про виявлення сімей, які опинились у складних життєвих обставинах; організовують та контролюють при районних відділах органів внутрішніх справ спільно з центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді профілактичну та просвітницьку роботу з неповнолітніми, молоддю, схильними до правопорушень, з числа сімей, які опинились у складних життєвих обставинах; уживають заходів, спрямованих на своєчасне виявлення осіб, схильних до вчинення насильства в сім’ї, та дітей, щодо яких учинено насильство або існує загроза його вчиненню, та інформують про цих осіб центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
5. Установи виконання покарань: сприяють розповсюдженню реклами про послуги центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді серед неповнолітніх і молоді, які звільняються з місць позбавлення волі.

Отже, суб’єктами соціальної роботи називають не тільки тих, хто вирішує соціальні проблеми, а і тих, хто їх має: це окремі особи і групи осіб, які знаходяться в «слабкій» соціальній позиції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кузина И.Г. Теория социальной работы // под ред.. И.Г.Кузиной. – Владивосток. – Изд – во ДВГТУ, 2006.
2. Гуслова М.Н. Теорія и методика социальной работы // М.Н. Гуслова. – М.: Издательский центр «Академия», 2007. – 160 с.

3. Квеско Р.Б. Введение в специальность «Социальная работа»: Учебное пособие/Сост. Р.Б.Квеско, О.И.Тюкульмина – Томск: Изд-во ТПУ, 2002. - 83 с.

4. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛА ДОС, 2001.—432с.