Технології соціальної роботи з сімєю

Активізація діяльності соціальних інститутів щодо попередження соціального сирітства, правопорушень у дитячому середовищі, що спостерігається останніми роками в Україні, потребує розробки і впровадження ефективних технологій соціальної роботи з сім’ями, батьки яких неналежним чином виконують батьківські обов’язки.  В першу, чергу на рівні наукового-методичного та законодавчого визначення має бути обґрунтовано, які саме категорії сімей і за яких обставин потребують соціальної підтримки. Розподіл категорій сімей за певними потребами дозволить змоделювати ефективні методики соціальної роботи за окремими напрямами, а не підходити до вирішення соціальних проблем сімей “загалом”, як це відбувається на даний час в системі соціальної роботи.  Розглянемо термінологічні поняття, які використовуються в науково- методичній літературі для визначення сімей, які потребують соціальної підтримки. Термін “функціонально-неспроможна сім’я” формулюється через ознаки порушення функціонування сім’ї як соціального інституту. У випадку виникнення складних життєвих обставин, які сім’я не може вирішити без сторонньої допомоги, виконання окремих функцій забезпечується неналежним чином, що, в свою чергу, впливає на забезпечення життєво необхідних потреб членів сім’ї.  Функціонально-неспроможна сім’я – сім’я, що в силу об’єктивних та суб’єктивних причин не може повноцінно виконувати свої функції: матеріально- економічну, житлово-побутову, репродуктивну, комунікативну, виховну, рекреативну, що не дозволяє забезпечити найважливіші життєві потреби дитини (дітей), створити належні умови для забезпечення її життєдіяльності та розвитку, найважливіші потреби кожного члена сім’ї, загальносімейні (групові) потреби.  До функціонально-неспроможних сімей відносяться сім’ї, які не мають можливості забезпечити дитині, що в них виховується, необхідний економічний, психологічний, соціальний рівень задоволення її життєвих потреб. Поряд з тим, ці фактори не є обов’язковою умовою негативного впливу батьків і сімейного життя на розвиток і формування особистості дитини. Сім’я, яка не може задовольнити одну або кілька життєвонеобхідних потреб дитини, може їх компенсувати або ж знівелювати негативний вплив за рахунок активізації наявних ресурсів сім’ї або залучення зовнішніх чинників, одним з яких може стати соціальна підтримка такої сім’ї. Також в практиці соціальної роботи використовується термін сім’я соціального ризику, що визначає потребу соціальної підтримки сім’ї через невиконання основних соціальних функцій. Сім’я соціального ризику (дисфункціональна сім’я) – соціально незахищена сім’я, яка потребує соціальної допомоги і підтримки. Така сім’я не може повноцінно виконувати свої функції внаслідок складних соціальних умов1. Надання соціальної підтримки сім’ям соціального ризику не є необхідною умовою, вони самостійно справляються з виконанням своїх соціальних функцій. Проте в таких сім’ях наявні фактори ризику, що при певних змінах ситуації провокують виникнення кризових станів, з якими родина самостійно не зможе впоратися, що призведе її до розряду неблагополучних. До них можна віднести: – сім’ї, в яких виховується нерідна дитина (сім’ї опікунів, усиновителів, в яких дітей виховують нерідні батьки (вітчим або мачуха), прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу); – малозабезпечені сім’ї; – багатодітні сім’ї; – сім’ї, які виховують дітей з особливими потребами; – неповні сім’ї; – молоді сім’ї тощо. Перелічені категорії сімей не обов’язково є неблагополучними, поряд з тим їх можна віднести до групи ризику. На нашу думку, більш вдалим є таке визначення сім’ї соціального ризику – сім’я, яка самостійно виконує свої соціальні функції, проте в ній наявні певні соціальні фактори, складні життєві обставини, що можуть спровокувати виникнення кризових явищ та потребу соціальної підтримки. Соціальна робота з сім’ями соціального ризику є превентивною і спрямована на профілактику кризових явищ, неблагополуччя сім’ї.  Сім’я в кризовій ситуації (кризова сім’я) – це категорія сімей, в яких під впливом внутрішніх або зовнішніх факторів склалися несприятливі економічні, соціальні, психологічні обставини, або існує соціальна ізоляція, що тимчасово заважають батькам виконувати обов’язки з виховання своїх дітей або належним чином турбуватися про них. Тобто категорія сімейної кризи розглядається у першу чергу через забезпечення виховної функції, виконання батьками своїх обов’язків щодо виховання та забезпечення дітей. Ще один термін, який визначає сім’ї з порушеною виховною функцією – “неблагополучна сім’я”, що можна розглядати як крайній прояв функціональної неспроможності сім’ї виконувати по відношенню до дитини виховну та комунікативну функції. Неблагополучна родина в психолого-педагогічній літературі розглядається, насамперед, з погляду впливу свого морального потенціалу на розвиток і формування особистості дитини. Неблагополучна родина найчастіше є причиною появи соціально запущених дітей і підлітків з девіантною поведінкою. І хоча в таких родинах також виростають достатньо соціалізовані діти, але це скоріше виняток, ніж поширене явище. Слід мати на увазі, що неблагополучну родину не можна ототожнювати з родиною асоціальною. Поняття неблагополуччя розглядається саме з погляду завдань                                                  2 Соціальні служби родині виховання дитини. Якщо асоціальна сім’я ( де існує алкоголізм, наркоманія, злочинність тощо) завжди є неблагополучною для дитини, то соціалізована сім’я може бути як благополучною, так і неблагополучною, з точки зору соціальних і біологічних інтересів дитини. Тобто, з погляду виконання інших соціальних функцій, окрім виховної стосовно дитини, інколи родина може бути достатньо соціалізованою (хоча це й нечасте явище, – скоріше, там, де є неблагополуччя стосовно виховання дитини, порушені й інші сімейні функції). Але ця зовні благополучна, за формальними ознаками достатньо соціалізована сім’я може бути для дитини неблагополучною, якщо стає причиною психічного напруження, навіть захворювання. Протест дитини може втілитися у небажані дії, ненормативну поведінку (бродяжництво, вибір поганих друзів, виникнення різних видів залежностей, протиправні вчинки)

3.  Сім’я неблагополучна  – сім’я, яка в силу об’єктивних  або суб’єктивних причин втратила  свої виховні можливості, внаслідок  чого в ній складаються несприятливі  умови для виховання дитини. До  неблагополучних належать сім’ї: де батьки алкоголіки, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають в конфлікт з морально-правовими  нормами суспільства; сім’ї зі  стійкими конфліктами між батьками, батьками і дітьми; неповні сім’ї; зовні благополучні сім’ї, які  систематично припускаються серйозних  помилок, прорахунків у сімейному  вихованні через низьку педагогічну  культуру та неосвіченість (сім’ї, де взаємостосунки з дітьми  носять формальний характер; де  відсутня єдність вимог до  дитини, має місце бездоглядність, надмірна батьківська любов, надмірна  суворість у вихованні, застосування  фізичних покарань, сім’ї “нових  українців” та ін.)”

4. Визначення неблагополуччя  сім’ї дається через оцінку  вихованого впливу сімейного  оточення на дитину, рівня виконання  батьками своїх батьківських  обов’язків. Саме роботу з неблагополучними  сім’ями можна розглядати як  профілактику соціального сирітства, виходу дитини із біологічної  сім’ї. Починаючи з 2006 року в практику  соціальної роботи центрів соціальних  служб для сімей, дітей та молоді  з сім’ями, які виховують дітей, введено новий термін – сім’я, яка перебуває у складних життєвих  обставинах. Перелік обставин, які  класифікують такі сім’ї, наведено  у спільному наказі семи міністерств  “Про затвердження Порядку взаємодії  суб’єктів соціальної роботи  із сім’ями, які опинилися в  складних життєвих обставинах” (від 14.06.2006 р. № 1983/388/452/221/56/596/106). Відповідно  наказу до сімей, які класифікуються  як ті, що опинилися в складних  життєвих обставинах, належать:

– сім’ї з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах і не в змозі подолати їх самостійно, у зв’язку із інвалідністю батьків або дітей, вимушеною міграцією, наркотичною або алкогольною залежністю одного із членів сім’ї, його перебуванням у місцях позбавлення волі, ВІЛ-інфекцією, насильством у сім’ї, безпритульністю, сирітством, зневажливим ставленням і негативними стосунками у сім’ї, безробіттям одного із членів сім’ї, якщо він зареєстрований у державній службі зайнятості, як такий, що шукає роботу;

 – сім’ї, у яких  існує ризик передачі дитини  до закладів для дітей-сиріт  та дітей, які позбавлені батьківського  піклування;

– неповнолітні одинокі матері ( батьки ), яким потрібна підтримка;

– сім’ї, члени яких перебували чи перебувають на державному утриманні.

Поряд з тим термін “складні життєві обставини”, визначений Законом України “Про соціальні послуги”, вміщує значно ширший перелік життєвих обставин, що порушують нормальну життєдіяльність особи: інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку із старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо. Тобто простежується невідповідність між термінологією та критеріями, які визначають сім’ї, які перебувають у складних життєвих обставинах, і є об’єктом діяльності центрів соціальних служб для молоді. Інформацію про сім’ї, яким надається соціальна допомога центрами СССДМ, вміщує Єдиний банк даних щодо сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах. За підсумками 2013 р. до Єдиного банку даних було внесено 113681 сімей, в яких виховується 182388 дітей. Серед складних життєвих обставин найбільш поширеними виявилися: інвалідність батьків або дітей (31044 сім’ї), зневажливе ставлення членів сім’ї один до одного і складні стосунки в сім'ї (20980 сімей), наркотична або алкогольна залежність одного із членів сім'ї (20636 сімей), безробіття одного/обох із членів сім'ї (18607 сімей). Перелік категорій сімей, з якими працюють соціальні працівники, є набагато ширшим, ніж наведений у Порядку взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися в складних життєвих обставинах, що демонструє потребу у чіткому визначенні і окресленні категорії сімей, які є клієнтами центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.  Враховуючи спрямування соціальної роботи з сім’єю на забезпечення безпечних і гармонійних умов розвитку і виховання дитини у ній, на нашу думку, потрібно дати визначення терміну сім’я, яка перебуває у складних життєвих обставинах, як об’єкту діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді через оцінку реалізації саме виховної функції. Сім’я у складних життєвих обставинах – сім’я, яка втратила свої виховні можливості через виникнення складних життєвих обставин, що порушують нормальну життєдіяльність одного або кількох членів сім’ї, наслідки яких вони не можуть подолати самостійно.

 Сім’ї, які перебувають  у складних життєвих обставинах, можуть бути класифіковані відповідно  несприятливих умов або складних  життєвих обставин, що негативно  впливають на виховання і забезпечення розвитку дітей:

 – соціально-демографічні  – неповні, багатодітні, сім’ї, що  перебувають у процесі розлучення  тощо;

– матеріально-побутові – малозабезпечені, сім’ї, де є безробітні, тощо;

 – медико-соціальні  – сім’ї де є інваліди, алкоголіки, наркомани, психічно хворі тощо;

 – психологічні і  соціально-педагогічні – сім’ї, де простежуються недобра психологічна  атмосфера, емоційно-конфліктні взаємини, педагогічна некомпетентність батьків тощо;

 – соціально-правові  – сім’ї, де простежуються криміногенні  прояви способу життя, є раніше  засуджені тощо.

Запропонований розподіл складних життєвих обставин дозволяє визначити основні напрями надання соціальної допомоги сім’ї відповідно до обставин, що провокують сімейне неблагополуччя.  Наведений далеко не повний перелік термінів і класифікацій сімей, які потребують соціальної підтримки, демонструє нагальну потребу в розробці і впровадженні у практику соціальної роботи єдиного термінологічного апарату. Без класифікації об’єкту соціальної роботи практично неможливо визначити потреби і напрями роботи з сім’ями, які перебувають у складних життєвих обставинах. А отже визначити ефективні технології роботи з такими сім’ями. Це завдання має стати предметом подальших науково-методичних розробок спеціалістів та науковців соціальної сфери.