Тенденції розвитку ринку праці в країнах світу

Засоби й методи реалізації міграційної політики західних країн змінюються залежно від конкретної ситуації на ринку праці.

Так, в умовах дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських країнах уряди цих держав уживали заходів до заохочення імміграції, в тому числі й нелегальної. Коли ж інтереси монополій почали вимагати зниження рівня імміграції, держава поставила перешкоди новому припливові іноземної робочої сили.

У 1980 p. Міжнародна організація праці розпочала здійснення Європейського регіонального проекту відносно мігрантів другого покоління. Цей проект має на меті сприяння інтеграції молодих мігрантів у життя тих країн, де працюють їхні батьки, а у випадку добровільного повернення -- в життя країни походження. В межах цього проекту здійснюється експериментальний проект забезпечення професійної підготовки молодих мігрантів, що мають відповідну кваліфікацію.

Останнім часом у зв'язку з утворенням «єдиної Європи» у країнах ЄС гостро постало питання про можливі наслідки цього процесу на ринку робочої сили. Активно обговорюється перспектива припинення використання праці іммігрантів із країн «третього світу». На запровадженні найсуворіших обмежень наполягають передусім уряди Франції, ФРН та Великої Британії, в яких переселенці із слаборозвинутих регіонів становлять абсолютну більшість серед іммігрантів.

Державне регулювання міграційних процесів дає позитивні результати, але має дошкульні місця. Контроль за рівнем в'їзду іноземців, здійснюваний усіма урядами країн імміграції, безумовно, сприяє дозуванню їхнього припливу залежно від виробничих потреб й ситуації на ринку праці. В такий спосіб попереджається спалах соціального напруження, який міг би виникнути за масового припливу іноземців в умовах власного масового безробіття. Навіть з урахуванням існування двох ринків праці -- для іммігрантів та для своїх працівників -- уникнути конфронтації між ними було б важко. Регулювання надає організованого й певною мірою планомірного характеру найманню, розподілові й використанню імпортованої робочої сили.

Разом з тим усі закони й підзаконні акти держав--споживачів іноземної праці не надають рівних прав іммігрантам в економічній, політичній й соціальній сферах, як цього вимагає Загальна Декларація прав людини й рішення МОП у справах мігрантів. У постановах урядів національні інтереси превалюють над міжнародними нормами та інтернаціональними принципами рівності й свободи.

Активну роль у регулюванні міжнародних міграційних процесів і захисті прав мігрантів відіграє Міжнародна організація з питань міграції (MOM). Основними завданнями, які вирішує ця організація, є:

управління впорядкованою і плановою міграцією громадян з урахуванням потреб країн еміграції та імміграції;

сприяння переміщенню кваліфікованих кадрів між державами;

організація міграції біженців та переміщених осіб, змушених залишити свою батьківщину.

3.3 Вплив НТР та ТНК на міжнародну трудову міграцію

Науково-технічна революція, що розгорнулася у другій половині XX ст., зумовила зростання попиту сучасного виробництва на висококваліфіковані кадри. Саме складна праця інженерів, економістів, конструкторів, науковців виступає головним створювачем суспільного продукту.

Великий бізнес провідних індустріальних країн, так само як і транснаціональний капітал, виявляє активний попит на висококваліфікованих спеціалістів та науковців, тобто інтелектуальні кадри, потребу в яких він не в змозі задовольнити за рахунок власних ресурсів. Унаслідок формування підвищеного попиту на високоосвічені кадри виник новий вид трудової міграції -- «відплив умів», що посідає особливе місце в міжнародній міграції робочої сили. Характерною рисою цього виду міграції є те, що нею охоплюються люди, які мають на батьківщині роботу й певний рівень заможності. Основними мотивами їхнього переїзду в інші країни є, з одного боку, відмінності в умовах для наукових досліджень у різних країнах, відсутність на батьківщині перспектив творчого зростання, а з іншого -- суттєві відмінності у соціальному статусі й винагороді вчених, винахідників, конструкторів, працівників мистецтва, лікарів.

Об'єктивною основою переманювання «умів» провідними центрами світового змагання за висококваліфіковані кадри є нерівномірність опанування окремими країнами досягнень науково-технічної революції, відмінності в рівні капітальних вкладень у розвиток науки й техніки. США завдяки свій економічній та науково-технічній перевазі над основними конкурентами стали головними «викрадачами умів» у світі. Вже починаючи з другої половини 60-х років спостерігається зростання відпливу фахівців та науковців у США, а також Велику Британію й Канаду, і динаміка цього процесу не послабшала й до теперішнього часу. Постачальниками інтелектуальної робочої сили у високорозвинуті країни є як індустріальне розвинуті країни, так і країни, що розвиваються. Перші -- через відставання від лідерів у нарощуванні науково-технічних потенціалів, другі -- через відсутність матеріально-технічних й економічних умов для творчої діяльності. Слід зазначити, що в останні два десятиріччя країни, що розвиваються, а також деякі колишні соціалістичні країни посіли перше місце за еміграцією фахівців та науковців. У США, наприклад, питома вага фахівців з цих країн в останні роки досягла близько 90% загальної кількості іноземних спеціалістів й науковців. Хоча починаючи з 1980 р. США обмежують інформацію про рівень імміграції наукових співробітників, є дані про те, що свою потребу в математиках, наприклад, вони наполовину задовольняють за рахунок іммігрантів, здебільшого з колишнього СРСР. В Угорщині в 1989 р. 12% учених та спеціалістів виїхали на роботу за кордон, переважно у США й ФРН. Основними причинами виїзду вони називають погіршення умов роботи, недостатнє матеріальне забезпечення, скорочення дотацій держави.

«Відплив умів» із країн, що розвиваються, відбувається двома напрямами. З одного боку, емігрують висококваліфіковані кадри, що здобули вищу освіту у своїх країнах й не знайшли відповідної їхнім кваліфікації й прагненням роботи. З іншого боку, з країн, що розвиваються, у США, Англію, Канаду їдуть з метою здобуття освіти молоді люди, які по завершенні навчання не повертаються на батьківщину. Основними постачальниками на світовий ринок кадрів високої кваліфікації виступають Індія, Пакистан, Єгипет та ін.

Незважаючи на те, що науково-технічна революція набула глобального характеру, і сьогодні зберігаються численні види виробництва, де застосовується некваліфікована праця. Сучасна технологія та методи розподілу складного виробничого процесу на окремі операції дають можливість використовувати без значної підготовки некваліфіковану робочу силу, що забезпечує виграш у затратах на оплату праці. Навіть у найбільш високорозвинутих країнах нерідко трапляються види робіт, що вимагають нескладної фізичної праці. Вакансії в галузях, де переважає напівкваліфікована фізична праця, не користуються попитом на місцевих ринках праці, бо національні працівники шукають престижнішої роботи. Тож основними претендентами на заповнення цих вакансій є іммігранти, що погоджуються виконувати будь-яку роботу та на будь-яких умовах. Абсолютну більшість мігрантів у світі досі становлять напівкваліфіковані або некваліфіковані робітники.

Потужним каталізатором міждержавного переливання робочої сили є інтернаціоналізація виробництва та пов'язана з нею діяльність ТНК. Зосередження в руках ТНК колосального науково-технічного та виробничого потенціалу, поширення ними свого панування на ключові галузі економіки сприяють концентрації на підприємствах міжнародних корпорацій армії найманої праці, яка дедалі зростає.

До передумов розгортання діяльності ТНК в певному регіоні належить наявність робочої сили, котра за якістю та кількістю відповідає вимогам сучасного виробництва. За дефіциту трудових ресурсів у країнах Західної Європи, в яких здебільшого базуються ТНК, важлива роль відводиться мігрантам із слаборозвинутих країн. Таким чином, ТНК використовують дешеву робочу силу економічно відсталих регіонів та країн як шляхом створення в цих країнах підприємств та філій, так і через імпорт робочих рук із них. У такий спосіб стимулюється міжнародна міграція не тільки капіталу, а й робочої сили. І якщо основна маса експортованого капіталу розмішується у високорозвинутих індустріальних країнах, то переважна маса мігрантів залучається із країн, що розвиваються, або менш розвинутих індустріальних країн. На відміну від минулих часів, коли наймана праця рухалася слідом за капіталом, тепер їхній рух часто має зустрічний характер.

Підвищений інтерес міжнародних монополій до використання праці мігрантів зумовлений насамперед тією специфічною роллю, яку вони відіграють у сучасному виробництві. Їхня праця, як уже зазначалося, застосовується головним чином на важких, брудних, непрестижних видах робіт в обробній промисловості й сфері послуг. Це стосується таких галузей, як хімічна промисловість, будівництво, чорна металургія, громадські роботи з найскладнішими умовами (в запилених приміщеннях, за підвищеної загазованості, низької чи, навпаки, високої температури, а також за великої ймовірності нещасного випадку).

Крім того, за рахунок мігрантів ТНК значною мірою задовольняють потребу в спеціалізованих робітниках, особливо в будівній, автомобілебудівній, електротехнічній та інших технічно передових галузях.

Відчуваючи нестачу у кваліфікованих кадрах, ТНК вербують із слаборозвинутих країн і працівників, які вже мають необхідну підготовку й вирізняються міцним фізичним здоров'ям. Проте і їхня питома вага в загальній чисельності іммігрантів невелика. Тому монополії організують курси для навчання іноземців деяких спеціальностей, що необхідні для виконання виробничих функцій. Створено центри з підготовки кваліфікованих робітників у країнах еміграції, що дає змогу відбирати найкращі місцеві кадри, здійснити їх спеціалізацію заздалегідь, а потім у відповідності з профілем робітника залучити його на роботу в ту країну, де розміщене підприємство ТНК.

Посилення експлуатації й збільшення додаткової вартості досягається, як відомо, шляхом оплати робочої сили нижче за вартість її відтворення та шляхом підвищення тривалості й інтенсивності праці. Використання іноземної робочої сили відповідає обом вимогам одночасно. У філіях американських ТНК у ФРН, наприклад, іммігранти отримують на 25% менше, ніж німці, й лише 54% зарплати американців.

Разом з тим ТНК використовують заробітну плату і як засіб перехоплювання кваліфікованих робітників у національних монополій та закріплення їх на своїх підприємствах. Це досягається шляхом встановлення такого рівня зарплати, який дещо перевищує середній у країні або в галузі. Міжнародні корпорації широко застосовують різноманітні преміальні системи оплати праці. Це також стимулює приплив іммігрантів на виробництва ТНК. Останні віддають перевагу стороннім робітникам ще й тому, що вони є найменш організованою й активною масою трудящих, тож найменш спроможні боротися за поліпшення умов й охорони праці, виплату пільг та пенсійних допомог, допомог з безробіття та інвалідності. Крім того, іммігранти заповнюють ті місця на виробництві, які не потребують кваліфікації, що дає змогу місцевим працівникам освоювати складніші професії й види робіт.

Міжнародні корпорації впливають на міграційні процеси також шляхом переведення частини свого адміністративно-управлінського персоналу, службовців, спеціалістів на виробництва й філії, що створюються в інших країнах.

3.4 Напрямки і форми інтеграції України в міждержавний обмін робочою силою

Зростання відкритості українського суспільства неминуче приводить до дедалі більшого втягнення України в міжнародний обмін робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Одною з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межі. Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими причинами:

по-перше, структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням;

по-друге, нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни;

по-третє, різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;

по-четверте, інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті;

по-п'яте, розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.

Становлення ринкових методів господарювання відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному і політичному житті. Ринкова трансформація економіки України здійснюється вкрай непослідовно й безсистемне, що призводить до зростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу.

Почуття постійного занепокоєння в населення країни викликають два чинники, що загрожують його фізичній та економічній безпеці: безпрецедентне зростання бандитизму і насування масового безробіття.

На 1 січня 2004 p. кількість офіційно зареєстрованих безробітних становила в Україні 1017,2 тис., або 4,72% загальної чисельності працездатного населення. За розрахунками Міжнародної організації праці, цей показник набагато вищий і становить майже 15% працездатного населення. А з урахуванням так званого прихованого безробіття цей показник сягає від 30 до 45% загальної чисельності зайнятих.

Об'єктивних передумов для швидкого подолання катастрофічної ситуації, що склалася в суспільстві, в даний момент немає. Можливості держави полегшити людям фінансові й матеріальні негаразди вкрай обмежені, насамперед через величезний дефіцит державного бюджету.

Оцінюючи зовсім нову для України проблему безробіття, слід зважати на один важливий урок, що випливає з досвіду західних країн: довготривале безробіття приховує надзвичайно високу соціальну небезпеку. Зростання армії довготривало безробітних призведе не тільки до великих матеріальних і психологічних утрат та збільшення затрат держави, а й до цілковитої дискваліфікації безробітних, що позбавить їх будь-яких шансів знайти роботу.