Інколи соціальний працівник,
навіть належно професійно підготовлений,
з певним досвідом, може опинитися
у проблематичному становищі.
Часто це є наслідком переоцінювання
власних суб'єктивних уявлень
та установок щодо потреб клієнта,
його ресурсів і можливостей
розвитку («Я краще знаю, що саме
потрібне клієнтові»). Тоді він
рекомендує клієнтові не те, що
потрібно, а те, що вважає правильним,
корисним для нього. Це свідчить
про непрофесіиність. Тому важливо
завжди мати на увазі, що
будь-яке судження про клієнта,
сприйняття його слів є лише
передбаченням. Нерідко висловлювання
клієнта викликають у фахівця
особисті асоціації, емоції, які
заважають адекватному сприйняттю
їх змісту. Часто клієнт приховує
власні емоції, побоюючись посваритися
із соціальним працівником. У
зв'язку з цим слід пам'ятати,
що висловлені потреби клієнта
можуть не відповідати тому, що
він насправді відчуває, переживає,
чого потребує. Наприклад, працівник соціальної
служби для самотніх людей із функціональними
обмеженнями кілька років поспіль обслуговував
клієнта, який на перших порах весь час
висловлював вдячність соціальній службі,
потім припинив це робити і сприймав послуги
як належне, не висловлюючи жодних нарікань.
Але згодом почав висувати різноманітні
конкретні скарги стосовно стану здоров'я
та прохання щодо збільшення обсягу соціальних
послуг. Як з'ясувалося, зміна поведінки
клієнта не була пов'язана з погіршенням
його фізичного стану, реальною потребою
у нових послугах, а ґрунтувалася на незадоволеній
потребі у спілкуванні. Тому соціальний
працівник має чітко розрізняти, що потрібно
клієнтові, обирати правильний різновид
допомоги: надати інформацію чи пораду,
знайти ресурси, підтримати емоційно тощо.
Діяльність соціальних працівників
реалізується у географічному,
політичному, соціально-економічному,
культурному і духовному контекстах,
на які обов'язково мають зважати
справжні професіонали. Географічний
контекст визначає кордони соціальної
роботи (агентство, регіон, нація,
держава). Політичний контекст характеризує
суспільний устрій, політичний режим,
форму правління, які обумовлюють
формування внутрішньої соціально-економічної
політики, в т. ч. засади соціальної
практики і практичної діяльності
соціальних працівників. Від соціально-економічного
контексту залежить доступність
для людей необхідних життєвих
засобів, а також умови здобуття
освіти, медичного обслуговування,
соціального забезпечення і захисту,
рівень розвитку соціальних послуг
і соціальної підтримки. Культурний
і духовний контексти вимагають
від соціального працівника поваги
до релігійних, культурних, духовних
традицій особистостей, сімей, громад
і націй, врахування соціальних
цінностей суспільства, філософсько-політичних
переконань, ідеалів людей, з якими
їм доводиться спілкуватися.
Професіоналізм як високий
стандарт цілеспрямованої діяльності
соціального працівника виражається
передусім у її стабільності
і результативності, в ефективному
індивідуальному стилі. Характеризується
він об'єктивними і суб'єктивними
показниками.
Об'єктивні показники професіоналізму
соціального працівника визначаються
його відповідністю професії, особистим
внеском у соціальну практику,
здатністю фахово розв'язувати
проблеми клієнта, надавати допомогу
різним групам населення. Важливим
об'єктивним критерієм є також
рівень фахових знань і вмінь,
які: сприяють ефективному посередництву
між клієнтом і державними
структурами, успішному функціонуванню
в ролях організатора, координатора,
технолога соціального захисту
клієнта; забезпечують його вплив
на соціальну політику в регіоні,
суспільстві, вміння аналізувати
процеси в соціальній сфері,
свою діяльність і прогнозувати
їх розвиток у найближчій і
віддаленій перспективах.
Суб'єктивні показники професіоналізму
соціального працівника обумовлюються
його особистісними якостями, що
залежать від особливостей перебігу
основних психічних процесів, сформованості
комунікативних навичок, уміння
діяти у складних і неординарних
фахових і психологічних ситуаціях
тощо. Ефективність діяльності соціального
працівника оцінюють за такими
критеріями:
—аналіз проблем клієнтів
і результатів їх розв'язання;
—динаміка залучення клієнта
до різних видів соціальної
діяльності;
—результати включення дорослого
населення в діяльність, спрямовану
на поліпшення соціальних умов;
—особливості соціально-психологічного
клімату в соціумі;
—рівень професійного зростання
соціального працівника як спеціаліста.
В аналізі фахового рівня
соціального працівника послуговуються
також процесуальними (використання
методів, прийомів, технологій), нормативно-етичними
(засвоєння і дотримання у своїй
роботі норм, стандартів, принципів,
еталонів професії) показниками.
Не менш важливі при цьому
його ставлення до професійного
навчання (прагнення до навчання,
підвищення рівня кваліфікації,
готовність вивчати фахові теоретичні
й методичні аспекти, обмінюватися
досвідом з колегами), інноваційна
налаштованість (орієнтація на новаторство,
пошук індивідуального стилю,
творче використання різних методів
і прийомів відповідно до вимог
часу і конкретної ситуації).
3.Особистісні
вимоги до соціального працівника
Соціальний працівник, який
усвідомлено обрав свій фах,
осягнув його суспільну місію
і моральну сутність, успіх своєї
роботи вбачає в облагородженні
світу людей, які з різних
причин опинилися у складних життєвих
обставинах, у сповненні цього світу, як
би це не було складно, позитивними емоціями,
у відчутті своєї потрібності суспільству
і конкретним людям. Ця робота потребує
не тільки певних професійних знань, уміння
використовувати найпродуктивніші для
кожної конкретної ситуації форми, методи,
технології соціальної роботи, а й відповідних
особистісних якостей, без яких багатьом
вона може здаватися рутинною, надто обтяжливою
і замість користі приносити шкоду клієнтам
і суспільству. З цього погляду особливо
важливими є такі індивідуальні якості
соціального працівника, як гуманістична
спрямованість, особиста і соціальна відповідальність,
загострене почуття справедливості, власна
гідність і повага до гідності іншої людини,
терпимість, ввічливість, порядність,
емпатійність (здатність співпереживати,
співчувати), готовність зрозуміти клієнта
і прийти йому на допомогу, уважність,
старанність, щирість, комунікабельність,
соціальна адаптованість.
Для клієнтів соціальної
роботи, як свідчать соціологічні
дослідження, важливо, щоб соціальні
працівники володіли необхідними
для цього виду діяльності
особистісними якостями (доброта,
турботливість, чесність, чуйність,
приязність, співчутливість, безкорисливість,
урівноваженість); навичками спілкування
(увага до інших, вміння вислуховувати,
ввічливість); ставленням до роботи
(сумлінність, виконавча дисципліна,
відповідальність, вимогливість до
себе). Неприйнятними для них є такі особистісні
якості, як нервозність, користолюбство,
черствість, пихатість, нечесність, жорстокість.
У спілкуванні клієнти негативно оцінюють
грубість, неповагу до людей, гидливість,
сердитість, неввічливість, зухвалість
соціальних працівників. У ставленні до
роботи — байдужість до клієнтів, постійний
поспіх, безвідповідальність, лінощі,
несумлінність, небажання допомогти, легковажність,
незібраність тощо.
У більшості наукових досліджень
особистісні якості соціального
працівника поділяють на три
групи.
1) Психофізіологічні характеристики,
від яких залежать здібності до цього
виду діяльності. До них належать психічні
процеси (сприйняття, пам'ять, уява, мислення),
психічні стани (втома, апатія, стрес, тривожність,
депресія), увага як стан свідомості, емоційні
та вольові прояви (стриманість, індиферентність,
наполегливість, послідовність, імпульсивність).
Психологічні характеристики мають відповідати
вимогам до фахової діяльності соціальних
працівників. Одні з них є базовими, інші
— на перший погляд, другорядними. Невідповідність
когось із соціальних працівників психологічним
вимогам до цієї діяльності не завжди
швидко породжує негативні наслідки в
роботі, проте за неблагополучних умов
вони є неминучими.
Психологічна невідповідність
вимогам професії особливо різко
виявляється у складних ситуаціях,
за необхідності мобілізації
всіх особистих ресурсів для
розв'язання складних, небуденних
проблем. Наприклад, допомагаючи
людям похилого віку, соціальний
працівник може зіткнутися з
необхідністю долати загострення
стосунків. За таких обставин
недоцільно поглиблювати конфлікт,
акцентувати увагу на ньому,
наполягати на власному баченні
ситуації. Більш продуктивними є
розмови тільки про факт розбіжностей,
без особистісних оцінок, образливих
слів. Позиція соціального працівника
має бути переконливою, аргументованою.
Зауваживши, що співбесідник почав
надмірно хвилюватися, необхідно
запропонувати відкласти на якийсь
час розв'язання конфліктної ситуації.
2) Психологічні якості, що характеризують
соціального працівника як особистість.
До цієї групи якостей належать самоконтроль,
самокритичність, самооцінка власних
вчинків, а також стресовитривалість (фізична
тренованість, самонавіювання, вміння
переключатися й управляти власними емоціями).
Вони допомагають уникнути професійних
стресів, здійснювати самоменеджмент
— послідовне, цілеспрямоване використання
ефективних методів і технологій самореалізації,
саморозвитку творчого потенціалу. Наприклад,
працівники у громаді повинні бути здатними
до ініціативи, діяти за умов ризику, впроваджувати
новаторські ідеї. Для цього необхідні
висока сприйнятливість до нового, здатність
працювати самостійно, створювати власну
мережу підтримки, розв'язувати конфлікти
в громаді, а також суперечливі ситуації
взаємодії громади із зовнішнім середовищем.
3)Психолого-педагогічні якості, від
яких залежить ефект особистої привабливості.
Такими якостями є комунікабельність
(уміння швидко налагоджувати контакт
із людьми); емпатійність (вловлювання
настрою людей, виявлення їхніх установок
і очікувань, співпереживання); атрактивність
(зовнішня привабливість особистості);
красномовність (вміння гарно, майстерно
говорити, ораторський хист) тощо.
Соціальним працівникам доводиться
весь час мати справу з різними
людьми (клієнтами, місцевими мешканцями,
фахівцями, консультантами). їх усне,
письмове спілкування з ними
має бути довірливим, переконливим,
що є передумовою його ефективності.
Для цього необхідні володіння
навичками презентації своїх
ідей перед різними групами,
під час різних зібрань, написання
звітів, проектних заявок, уміння
обґрунтовувати ідеї, знаходити
союзників, просувати проекти
громади, використовувати можливості
служб і послуг тощо.
Певну теоретичну, практичну,
орієнтаційну цінність має для
соціальних працівників такий
перелік їх особистісних якостей:
а) емпатія —
вміння бачити світ очима іншої
людини;
б) повага, реагування
на проблему клієнта так, щоб
вселити йому впевненість у
здатності подолати її;
в) конкретність
і чіткість;
г) знання себе
і вміння допомагати іншим
у самопізнанні;
ґ) щирість, вміння природно
поводитися у стосунках з клієнтом;
д) дотримання
правила «тут і тепер», що зобов'язує
до невідкладного розв'язання
проблеми, задоволення потреб клієнта.
Фахова соціальна робота
спирається на принцип гуманізму,
відповідно до якого найвищою
цінністю в суспільстві є людина.
Гуманність соціальної роботи
виявляється в різних формах,
найпоширенішою з яких є альтруїзм.
Альтруїзм (лат. alter — інший)
— моральна якість, яка характеризує
готовність людини безкорисливо
жертвувати власними інтересами
заради блага іншого.
Цей термін запровадив французький
філософ і соціолог Огюст Конт
(1798—1857), сформулювавши принцип «життя
заради інших». Однак не всі
мислителі дотримувалися такого
його трактування. Наприклад, 3. Фройд
вважав альтруїзм невротичною
компенсацією його протилежності
— первісного егоїзму, витіснення
якого зі свідомості людини
спричиняє виникнення у неї комплексів.
Попри певні відмінності в тлумаченнях,
всі філософи ведуть мову про альтруїзм
як про дії, позбавлені себелюбства.
Альтруїзм є неодмінною умовою
соціальної роботи. Якщо соціальний
працівник не сповідуватиме його
стосовно клієнтів, він не зможе
бачити їхні інтереси першочерговими
для себе, а тому не докладатиме
зусиль для розв'язання їхніх
проблем. У такому разі йому
важко буде розраховувати на
довіру клієнтів, без якої неможлива
ефективна їх співпраця. Отже,
професія соціального працівника,
ґрунтуючись на альтруїзмі, вимагає
від нього й такої моральної
якості, як співчуття.
У формуванні якостей, необхідних
соціальним працівникам для успішного
виконання своїх обов'язків і
спілкування з клієнтами, суттєву
роль відіграють природні дані,
прагнення до самовизначення, самоутвердження,
бажання вчитися, ціннісні орієнтації
і вольові зусилля людини, яка
обрала цю професію.
Визначальним чинником придатності
людини до соціальної роботи
є система її цінностей, яка
визначає ефективність її практичної
діяльності. Переконаність в абсолютній
цінності кожної людини має
бути базисною психологічною
установкою, підґрунтям ціннісної
орієнтації соціального працівника.
Якщо людина, вирішивши стати
фахівцем у сфері соціальної
роботи, на якомусь етапі виявила
відчутні розходження між класними
установками і системою цінностей
соціальної роботи як фаху, їй
краще присвятити себе іншій
діяльності.