Аналіз сюжету, композиції драматичної поеми. Конфлікт твору. Герої п'єси

 

     2.2. Вплетення червоного кольору в канву драматичного твору

     Як уже зазначалося  раніше, у драматичній поемі Лесі  Українки «Кассандра» ми знаходимо дуже багато зорових і слухових символів. Це меч і прядка, крик гієни і чаша з вином, дзеркало і поле у світлі кривавого місяця.Але особливу роль у творі відіграють символи кольорів. Ми зустрічаємо їх три: червоний, чорний і білий. Кожен з цих кольорів несе своє закодоване значення. Червоні барви створюють своєрідне обрамлення драматичної поеми. Перша картина відкривається сценою, де Гелена пряде пурпурову вовну. Нитка, що точиться з-під її рук, пронизує наскрізь канву трагедії і закінчується пурпуровою доріжкою, що встеляє вхід до палацу царя Агамемнона. В першій картині в розмові з Геленою Кассандра згадує її червоновзуту ногу, яка, ступивши на землю Трої, смертельно ранила її. Як кров з цієї «червона нитка все точиться, все точиться…».

     Вдруге червоний  колір появляється у вбранні  Поліксени, молодшої сестри Кассандри. Вона має в косах червоні стрічки й червоні квітки як вияв очікуваного щастя і радості, адже вона збирається вийти заміж за Ахіллеса. В розмові з Андромахою, дружиною Гектора, Кассандра бачить цей можливий шлюб Поліксени з Ахіллесом червоним від крові троянських мужів. Червоне весільне вино обертається на чорну кров троянців, що гинуть.

     У картині  на брамі, де Кассандра з Поліксеною слідкують за вилазкою Долона у ворожий табір, червоний колір з'являється несподівано. Чорне небо ночі починає червоніти,здається, що десь пожежа. Проте це червоне світло іде від повного місяця, який зійшов над землею. Після цього червоний колір на деякий час зникає з поля зору, щоб появитися багряною хмарою перед очима Кассандри. Це кульмінація трагедії. Кассандра мусить вирішити долю Сінона, полоненого грека. Вона чудово розуміє, що його смерть буде помстою за пролиту кров її нареченого, і це продовжить нескінченний ланцюг зла. Знову насуваються важкі криваві хмари.

               …Пролита марне кров

     Волає до  богів супроти мене.

     Багряна хмара  насува на очі,

     На розум  мій…

     Цей смертельний  багряний колір виступає протилежністю  барвистій і вишиваній одежі  Паріса. В ній теж домінують червоні барви. Авторка підкреслює його червоний фрігійський шличок з трояндовим вінком навколо. Цей колір звучить явно в дисонансі з трагічними подіями,що ось-ось наступлять. Ще мить – і червоний колір починає заповнювати весь простір. Фінальні сцени твору, що показують загибель Трої, відбуваються на фоні червоного зарева пожежі. Кассандра, дивлячись на язики полум'я, що охопило царський палац, в нестямі вигукує:

     Сюди,сюди отих  квіток огнистих!

     Гранати зацвіли! Весільний час!

     Епілог драматичної  поеми відбувається в Елладі, в домі арагоського царя Агамемнона. Центральним об'єктом сцени є пурпурова доріжка, що веде від брами до дверей палацу. Саме на цю стежку ступає цар Агамемнон зі своєю бранкою Кассандрою, повернувшись з війни. Для нього пурпурова доріжка − це знак почесті, але Кассандра бачить в ній кривавий шлях, який закінчиться смертю. І Кассандра обирає саме його.

     Таким чином, ми бачимо, що червоний колір  вплітається в усі головні  події драматичної поеми. Він  створює особливе обрамлення  твору, зафарбовує фон, на тлі  якого відбуваються трагічні  події. 

    

     2.3. Мова червоного кольору в поемі − мова віщих знаків

    В драматичній поемі Лесі Українки немає нічого випадкового. Символіка входить в систему закодованої мови поетичного тексту. Ця мова неоднозначна, тобто, з кожним новим прочитанням твору нам відкривається щось нове і незвідане. Художня мова драматичної поеми, як уже зазначалося раніше, не раз поставала у колі зору дослідників художнього слова. На зміну традиційним тлумаченням символів приходили сучасні, нетрадиційні. Стає зрозуміло, що кожне нове вивчення твору дає шанс розкрити ще якусь нову таємницю, розшифрувати код, яким геніальна поетеса через століття звертається до сьогоднішнього читача. Які ж символи і знаки несе в собі червоний колір?

     В. Саєнко та І. Пономаренко в статті про «Кассандру» так деталізують символіку кольору в тексті.[11]. Червона і чорна барва тут протиставлені як кольори, відповідно смерті та життя. Червоний тут символізує, всупереч традиційному трактуванню, смерть. «Червона барва служить композиційним обрамленням твору, − пишуть дослідники, − робить внутрішній розмір тексту замкненим і самодостатнім. Тому-то пурпурова вовна Гелени встеляє стежку до брами в домі арагоського царя Агамемнона. Виходячи з цієї особливості функціонування барв, зокрема ролі червоного кольору, сюжет набуває циклічності, бо епілог твору повертає до початку. Червоний колір – це кільцевий візерунок, який органічно вплетений у складний орнамент художньої структури твору.»[11].

Повертаючись до початку твору, ми звертаємо увагу на прядку, на якій Гелена тче свою пурпурову вовну. Як відомо, прядка символізує долю.

Червона нитка, яку пряде Гелена, провіщає смерть,страждання і ріки крові. Таким же символом є її червона сандалія – провісником майбутніх нещасть. «Червоновзута» нога, ніби гострий кинджал, пройшла до серця Трої, завдавши їй смертельної рани. Недаремно пророчиця Кассандра, побачивши Гелену і Паріса, крикнула: «Кров і смерть!». Далі в поемі йде вражаючий опис видіння,яке забарвлене в червоний колір:

                    «Мчить Арест неситий

     На поводі  Кіпрідинім, як огир

     в палу жаги. Готуйте гетакомбу!» −

     Волала я  і бачила: на морі

     вже чорні  кораблі багряну хвилю

     стернами різали, вітрила рвали…

Багряна хвиля – моторошний віщий знак неминучої загибелі.

     Як бачимо, Леся Українка по-новому підходить  до кольорової символіки. Червоний  колір, що в інших авторів знаменує  життя, рух вперед, надію, тут позначає  цілком протилежне поняття. У  цьому зв’язку червоний головний  убір юної Поліксени теж можна  розглядати як трагічний передвісник  долі. Молода дівчина не здогадується  про майбутнє, але його добре  бачить сестра Кассандра. Тому для неї червоні квіти і стрічки не є символом радості і щастя. «Ні, Поліксено, я тобі не заздрю!» − говорить вона сестрі. В тій картині, яку бачить головна героїня, майбутній шлюб Поліксени з Ахіллесом, бачиться їй «червоним від крові троянських мужів».

     Вино, яке жерці  готують на весілля, теж має  червоне забарвлення. Згідно з традиційною символікою, воно означає «радість життя, родючість». В драматичній поемі поетеса споріднює його з червоним кольором крові і тим самим дає негативну настанову на смерть:

     Живі вино  готують на весілля,

     Мерці волають: «Крові дайте, крові!»

Таким чином, червоне вино стає символом не початку нового життя, а його кінця.

     Символічний  образ червоного місяця появляється  яв один з найтрагічніших моментів  для Кассандри, коли гине її наречений. Таке незвичне художнє означення для місяця вказує на те, що це теж умовний знак – віщий символ долі. Забарвлене червоне небо разом з пораненою Геленою троянською землею, що стікає кров'ю, та багряною морською хвилею створює апокаліптичну картину, яка говорить лише одне: доля Трої вже визначена. Це фон не зникає вже до кінця дії. Він заповнює весь простір, проникає в свідомість, багряною непрозорою хмарою насувається на очі Кассандри, символізуючи невідворотність долі.

     Поява Паріса в барвистому образі червоним фрігійським шличком на голові, як уже говорилося вище, звучить різким дисонансом на  цьому мертовному тлі. На перший погляд, цей червоний убір здається символом легковажності, безтурботності. Він як смертельна іронія долі для людини, яка не усвідомлює свого майбутнього. Проте, якщо вийти за хронологічні рамки поеми, можна помітити, що червоний шличок несе ще одне смислове навантаження.

     З давньогрецького  міфу ми знаємо, що Паріс повернувся в Трою вже дорослим, після того як батько залишив його немовлям на ласку хижих звірів. Як зауважує В.Агеєва, Паріс повертається додому месником, хоча, можливо, несвідомим. Тому його грайливий червоний шличок теж є провісником долі і виконує ту ж саму роль, що і червона сандалія його обраниці. Це та іскра, від якої запалає Троя.

     Як уже згадувалося раніше, драматична поема закінчується епілогом, який переносить читача в дім арагоського царя. Цариця Клітемнестра готується до приїзду свого чоловіка, встеляючи дорогу до палацу пурпуровою тканиною. З розмови дійових осіб читач уже здогадується про страшну розв'язку. Про це знає і Кассандра, що появляється разом з Агамемноном. Для неї та пурпурова доріжка – дорога смерті:

                                 …Невже пора

         Ступати нам на шлях кривавий?

    Запитує вона  в царя.

Кассандра, не вагаючись, робить свій вибір і ступає на червоний килим назустріч долі.

     Насиченість  драматичної поеми червоним та іншими кольорами дозволяє зробити висновок про те, що поряд з поетичною мовою твору існує ще одна – мова символів, мова віщих знаків. Її не завжди вдається розпізнати, вона не трактується однозначно і для кожної людини має своє власне прочитання. Але в саме в цій закодованій мові знаходиться таємниця буття, та захоплююча чарівність та глибока мудрість, що заставляє нас знову і знову перечитувати твори геніальної української поетеси. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

     Драматична  поема Лесі Українки «Кассандра» належить до шедеврів світової літератури. За основу фабули твору поетеса взяла популярну міфічну історію. Образи античної міфології приваблювали митців світового письменства протягом усіх епох, і кожен письменник по-своєму розумів та інтерпретував їх, порушуючи проблеми, які були близькі саме йому. Героїня троянського циклу міфів Кассандра є унікальною особистістю. Вона не підкорилася волі бога Аполлона, але разом з тим продовжувала йому служити і у своєму житті дотримувалася споконвічних моральних принципів. Образ Кассандри глибоко трагічний, і його використання допомагає митцям аналізувати широкий спектр актуальних для кожної епохи питань.

     Поема «Кассандра», як і кожен історичний твір поетеси містить ніби три пласти: конкретно-історичний (факти, деталі давньої епохи), узагальнено-символічний (філософський аспект), та індивідуально-психологічний (зв'язок  між сучасним та майбутнім через художні характери і типи).

     Працюючи над  поемою, Леся Українка зверталася  до історичних монографій і  до оригіналів історичних документів. Такий підхід давав змогу встановлювати  зв'язок з сучасністю.

     Пророчиця  Касандра – голос історичної справедливості і необхідності. Її душа – це поле битви, де зійшлися в двобої об'єктивний закон історії і суб'єктивні почуття. Ми бачимо цей безнадійний двобій в багатьох епізодах п'єси.

     Для реалізації  творчого задуму Леся Українка  вибрала жанр драматичної поеми, який поєднує в собі епічний  твір і лірику. Це дало їй змогу в драматичних діалогах якнайповніше втілити свої філософсько-етичні принципи.

     В своїй драматичній поемі Леся Українка порушила цілу низку важливих моральних проблем. Кассандрина етика грунтується на тому, що зло завжди породжує тільки зло. Сама проблема загибелі Трої теж розв'язується через опозицію добра і зла, вини і кари. Мечі найкращих,  наймогутніших воїнів не врятували країну. Кассандра впевнена у марності всіх зусиль, бо Троя неминуче має бути покарана. Її філософія – це філософія стоїчного бунту, безнадії на перемогу.

     В своїй  п’єсі Леся Українка зробила  аналіз двох популярних філософських  концепцій інтуїтивізму і прагматизму. Тут вирішується проблема правди  і неправди. Гелен і Кассандра обирають різні шляхи виходу із ситуації. Кассандрине життя має сенс лише в протистоянні злу. Гелен скористався іншим виходом. Він пристосовується до нових умов, щоразу зрікаючись себе. Кассандра ж утверджує неможливість такого пристосування смертю.

     Леся Українка, намагаючись втілити свої ідейно-художні  задуми, користувалася всім розмаїттям  мовних засобів. Її художня мова багата символами, серед яких важливе місце займає символіка кольорів. Просліджуючи вживання символіки червоного кольору поетесою, можна стверджувати, що вона відіграє надзвичайно важливу роль. Червоний колір домінує у п'єсі, створює візуальний фон, на тлі якого відбуваються трагічні події війни. Леся Українка надає червоному кольору іншого семантичного значення. Він у драматичній поемі є символом смерті. Появляючись на початку твору і в його кінці, цей колір створює своєрідне обрамлення п'єси. У творі червоний колір набуває різних відтінків (пурпуровий, багряний, вогнистий), і його присутність робить ситуацію драматичнішою і підсилює напруженість дії. Цей криваво-червоний колір стає символом неминучих життєвих змагань, неминучих ударів долі.

     Проаналізувавши  кольорові символи, використані  Лесею Українкою в драматичній  поемі, можна стверджувати: