Аналіз твору Василя Стефаника «Мамин синок»

Українська нація має сорок три мільйонів населення і зараховується до найбільших націй у Європі. Вона дала в останньому сторіччях чимало знаменитих людей науки і культури. В особі Василя Стефаника вона має могутнього своїм словом майстра-новеліста.

Василь Семенович Стефаник народився в селі Русові Снятинського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківська обл.) в сім’ї заможного селянина.  Народився 14 травня 1871 року, вивчав медицину. Він мав повне право сказати про себе: «Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена» .

У 1897 році В.Стефаник вперше опублікував кілька своїх новел у чернівецькому двотижневику «Праця». Через два роки в Чернівцях побачила світ і його перша збірка новел «Синя книжечка». Не закінчивши навчання, повернувся у своє рідне село Русів (Східна Галичина).

Особливо хвилювала В.Стефаника доля дітей. Про них він створив ряд новел: «Мамин синок», «Підпис», «Кленові листки», «Шстунка», «Діюча пригода», «Шкільник», «Лесева фамілія». До дитячого читання ввійшли новели «Катруся», «Новина» та інші. Трагізм дитячого життя в умовах тогочасного суспільного устрою, діти без дитинства, без майбутнього, нужда і темрява, соціальні і національні утиски — ось головні теми творчості письменника, що привернули увагу як дорослих, так і юних читачів.

«Мамин синок» належить до зразків соціально-психологічних новел ХХ  століття. Написаний твір у 1898 році під враженням від масової еміграції галицького селянства за кордон.

Отож у творі «Мамин синок» ми зачіпаємо тему еміграції, але суміжно з нею ми також бачимо тему матері і дитини.

Еміграція. Скільки їх, українців, живе  за  кордоном. Протягом  1890-1910  років  тільки з Галичини  виїхало  за  кордон  300  тисяч   українців. Цієї  теми   торкалися   у   своїй  творчості  багато  письменників.  Та й розглядалося це питання по-різному.  Бо  ж  і   покидали   свою  батьківщину люди з різних причин.

Ця тема настільки зачепила автора, що він відобразив її у свідомості малої дитини – Андрійка. Хлопчак «Має три роки..», а вже все знає… Знає, що увесь народ намагається емігрувати в Канаду, щоб знайти кращу долю…

Тема матері і дитини, жертовності материнської,  батьківської  любові

з'являється в Стефаника у  життєвому  переплетінні  з  іншими  темами. Новела “Мамин синок” відзначена незвичайною для Василя Стефаника ідилічністю зображення життя, особливою гармонією людських стосунків у сім’ї. Малий Андрійко – “мамин” і “татів” синок, улюбленець і розумник. Материнську любов ми бачимо у самому початку твору, матір піклується про синочка та переживає щоб з ним нічого не трапилось.

Не можна не приділити увагу таким проблемам у творі як мудрість дитини та її духовність.

Андрійко – безперечно обдарована дитина, у мисленні якої поєдналися творчість і формалізм водночас. Для дитини з прискореним розумовим розвитком властиве надзвичайне вміння засвоювати величезні (як на її вік) обсяги інформації. Пригадаймо: Андрійко “має три роки та й геть оченашу береси”. При цьому очевидно, що він схоплює не зміст, а форму, зручні для запам’ятовування вирази. Коли він застосовує їх при відповіді татові, створюється ефект всезнання хлопця:

“Ти як називаєшся?

– Андрій Косминка.

– А хто ти є?

– Луский радикал.

– Добре. А куди ти поїдеш?

– До Канади.

– На чім поїдеш?

– На такі шіфі, як хата, великі, таким морем широким…

– Але поміркуй, який бахур мудрий, геть все знає!”.

Малому цікаво встановлювати послідовність відповідей, слідкувати за їх розгортанням; і, звичайно, тішить невеличке “я” визнання власної “старогрецькості”. Андрійкову допитливість батькам часом просто важко задовольнити. Ланцюжок питань хлопчика ставить мати у безвихідь: “Е, з тобов не договорив би си…”.

Знання молитви для дитини – велика її заслуга, що доказ її розуму і «дорослості». Михайлиха з новели "Мамин синок" пишається своїм сином, говорячи: «Має три роки та й геть очинашу береси. Такий старогрецький...».

 У новелах В.Стефаника церква – це місце зібрання віруючих, храм, де всі моляться й слухають Слово Боже. Андрійка в новелі «Мамин синок» винагороджують за хорошу поведінку тим, що дозволять піти до Церкви. Релігійність, глибока віра - беззаперечна прикмета свідомості Василя Стефаника і героїв його новел. В час, коли українська громадськість в пошуках аксіологічних орієнтирів звертається до духовних начал християнства, особливо важливим є нове прочитання кращих зразків нашої літератури.

 Твори новеліста засвідчують  природність, цілісність релігійних  уявлень його персонажів про  світ, найважливіші моральні категорії  людського існування. Вони переконані, що у постійно перебувають  під Божим наглядом і саме  цим зумовлена їх поведінка. Типи  героїв, подані письменником, втілюють  вікові аксіоми життя українського  селянина.

Важливу роль у творі відіграє неперевершена майстерність автора описувати щось прекрасне, ось у творі «Мамин синок» він так витонченно і ніжно описав зовнішність маленького хлопчика, що ми тільки могли уявити його маленьким янголятком – «…Андрійко виглядав як скупаний, волоссє спадало маленькими білими нивками на чоло і шию. Очі були сині, а губи червоні…».

Новела має присвяту Юрчикові — Юрію Морачевському, синові Вацлава Морачевського та Софії Морачевської-Окунєвської — близьких приятелів В. Стефаника.

Роль назви твору розкривається у самому творі, адже ми дійсно спостерігаємо за любов’ю матері до сина, а також сина до матері. Андрійко чемно прислуховується до маминих вказівок і виконує їх.

Розкрити проблему твору нам допомагають образи у творі. Михайлиха – турботлива мати, яка не бажає нічого окрім щастя та добробуту дитини. Андрійко – обдарована і добра дитина, яка має широкий світогляд та намагається  зрозуміти всі проблеми життя. Дитина, яка є духовно міцна та загартована мудрістю від народження. Образ дитячого персонажа, вочевидь, наділені ознаками як Старця, так і Вічного Дитяти. Це, власне, і є та вже наголошувана бінарність психології дитяче-доросле, що виявляється у мисленні, комунікації і поведінці. Про Андрійка прямо говорять: “такий мудрий, як старий”, “старогрецький”. Михайло – батько, який також любить свою дитину та приділяє достатньо для пустощів та ігор з сином.

 

Мовностильова своєрідність твору

ПОЯСНЕННЯ МІСЦЕВИХ, ЗАПОЗИЧЕНИХ ТА ЗАСТАРІЛИХ СЛІВ

Аби-с – щоб ти.

Ая – авжеж, атож, аякже.

Аді — а диви; ось же.

Акзамент — екзамен, іспит.

Бахур — (з єврейської) малюк, парубок.

Бих – би.

Бігме — їй-богу.

Вістарів розум – втратити розум.

Воську – військо.

Вуйна — дядина, жінка дядька.

Гулити — ошукувати, зводити.

Дьидя, дєдя — батько, тато.

Зіцірувати — муштрувати.

Ковнір — комір.

Ландати — волочитися.

Меш, мут — маєш, будеш; мають, будуть.

Ми – мені.

Не біси — в контексті: подивись.

Поривач — коцюба.

Пустьик — пустун, збиточник.

Старогрецкий — в контексті: розумник.

Трубити — травити; чинити шкоду.

У воську — у війську.

Файний — гарний.

Цес — цей.

Ци – чи.

Чипіти — стояти нерухомо, стирчати.

Шіфа — (з німецької) корабель.

Шлях трафить — хай поб’є лиха година.

Новела Василя Стефаника «Мамин синок» насправді займає вагоме місце у доробку автора. Аналізуючи твір ми звертаємо увагу на автобіографічні відомості на тему і проблематика, тому зазначаємо що твір має художню вартість. Читаючи твір ми не тільки проймаємось любов’ю батьків та дитини, мудрістю хлопчака, а й роздумуємо про свідомість тодішньої дитини по відношенню до еміграції… Ця болюча тема вдало розкривається у сюжеті твору

Найважливіші риси, що характерні творчості Василя Стефаника – це, по-

перше, переважна увага до власне естетичних, художніх  вартостей,  а  не  до

суспільних потреб, рішуча  вимога  незаангажованості  мистецтва,  звільнення

його від служіння позаестетичним потребам (народу, нації,  трудящих,  партій

тощо), а відтак – і ствердження права митця  творити  за  законами  краси  й

художньої довершеності.

 

Список джерел

1. Барчук В. Образно-поняттєва модель світу в новелі Василя Стефаника “Діточа пригода” // Шевченко. Франко. Стефаник: матеріали Міжнародної наукової конференції / Прикарпатський ун-т ім. Василя Стефаника / В. І. Кононенко (голов. ред.). – Івано-Франківськ : Плай, 2002. – 497 с.
2. Коцюбинська М. Читаючи Стефаника // Мої обрії : в 2-х т. – Т. 1 – К., 2004. – 336 с.
3. Кучинський М. Стильові особливості новел В.Стефаника … //  Дивослово.  –1995. - № 5-6.
4. Стефаник В. Камінний хрест : [новели]. – Харків : Фоліо. – 2006. – 256 с.