Аналіз вірша "Елегія атракціонів" М.Бажана та "Астролог" Ю.Андруховича

Міністерство  освіти і науки України

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАЛІКОВА  РОБОТА

зі  спецкурсу, спецсемінару

«Українська урбаністична поезія»

АНАЛІЗ  ПОЕЗІЙ

«ЕЛЕГІЯ АТРАКЦІОНІВ» МИКОЛИ БАЖАНА

ТА «АСТРОЛОГ» ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА

студентки V курсу групи А

факультету  української філології та соціальних комунікацій

Новіченко (Літвінової) Оксани Михайлівни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

М. Луганськ,  2013

Микола Платонович Бажан народився 9 жовтня 1904 року. В історію української культури він увійшов як видатний поет, громадський діяч і вчений, організатор і видавець багатьох універсальних видань [3; с. 394].

Як поет Микола Бажан формувався і зростав під  впливом українських поетів початку століття – О. Олеся, М. Вороного, Г. Чупринки. Перші опубліковані 1923–1924 рр. поезії – це або політична публіцистика на міжнародні теми («Рура-марш»), або близькі до них революційно-екзотичні балади («Імобе з Галаму»), або твори такого ж жанру про громадянську війну («Про жито й кров»; «Колискова») [3; с.395].

 Перша  збірка М. Бажана «17-ий патруль» (1926) сповнена відлуннями громадянської війни. В осмисленні її кривавих подій автор виступає романтиком [3; с.396].

У «Різьбленій тіні», своїй другій книжці, М. Бажан, як і раніше, постає поетом-романтиком, але це вже романтизм істотно іншого тону й змісту. На зміну стриманій графіці першої книжки приходить барвистий живопис, виважене «ядерне» слово, а головне – досі відсутні національно-історична основа й глибина.

У збірці «Різьблена тінь» наявні і перші зразки урбаністичної лірики М. Бажана («Елегія атракціонів», «Нічний момент», «Фокстрот» – вірш, витончений музично й метафорично) [3; с.397]. Митця захоплює експресіоністичний мотив великого міста з його денним гамором, хаосом та нічною відчуженістю: «Ніч, як труп на шибениці, терпне,/ Рвучи пуповину з днем./ І промінь корявий на брукові вмер пнем,/ Жовтим, трухлявим пнем» («Нічний момент») [5; с.332].

У 1927 році була написана поезія Миколи Бажана «Елегія атракціонів», яка увійшла  до складу збірки «Різьблена тінь».

Елегія  атракціонів

Із  чорного  стебла  баска   
сівба  важких  басів,   
і  флейти  метушня  баска   
на  рині  голосів.   
 
Різкий  плижок,  зухвалий  скік,   
сухий,  як  дріб,  галоп,   
і  флейт  одчай,  цих  флейт  баских   
над  ямами  синкоп.   
 
Крутися,  світ,  крутися,  цирк,   
крутися,  карусель!   
І  гостроверхий  фейєрверк   
злітає  над  усе.   
 
І  день  —  у  смерк,  і  ніч  —  у  смерк,   
і  серце  —  нічичирк.   
Крутись,  скажений  фейєрверк,   
Крутись,  скажений  цирк!   
 
І  око  юрб  проколоте   
на  шпагах  тисяч  ламп.   
Крутись,  прокляте  коло  те.   
Такт!   
Темп!   
Чи  довго  прокрутишся  так  тут,   
невже  не  спадеш,   
невже?   
Кожен  вигиб  і  темпу,  і  такту   
віддрукує  капельмейстерський  жест.   
 
Віддрукує  і  занотує:   
стій!   
На  кожну  ноту,  на  ту  є   
карб   
свій.   
 
І  пізнаєш  уперту  математику   
пароксизмів  захвату  і  журб.   
Товаришу,   
друже,   
братику  —   
в  кожного  є  свій  карб.   
 
Кожному  ноту  нажебрано,   
і  іншої  буть  не  могло  б,   
і  рипить  між  іржавими  ребрами   
серця  сухий  суглоб.   
 
Серце!  Крутися,  хитайся,   
хитайсь,  вигинайсь  шкереберть!   
Із  губ  акробата-китайця   
струмочком  сповзає  смерть.   
 
Захлинувся  ковтками  конвульсій,   
завертівсь  на  блискучій  косі,   
і  зчепилися  в  спільному  пульсі   
серця   
усі.   
 
Горло  горбом  напнеться,   
втнеться  крик,   
як  звисне,  мов  флаг,  із  трапецій   
чорний  людський  язик.   
 
Скрикне  тоненько  панійка.   
Тоді  націляйся  й  лети,   
в  зойки  розпачливі,  паніко,   
зімни  їхні  голі  роти!   
Слину  і  сльози  виточи,   
губи  в  гримаси  зміси!   
Розгойдались,  мов  трупи  на  ниточках,   
голоси [4].  

Слово «елегія» походить від грецького ἐλεγεία – журлива пісня, скарга), «атракціоніст»  – від слова «атракціон», що раніше означав найбільш видовищні циркові номери [2]. Таким чином можна потрактувати назву вірша як жалібну пісню або скаргу циркових артистів. Так як циркові артисти апріорі міські жителі, то якщо подивитися ширше, вірш є жалібною піснею міського населення.

На початку  вірша Микола Бажан показує метушню, невпинність, «вічний рух» цирку, що є локусом міста: «Крутися, світ, крутися, цирк,/ крутися, карусель!». Під каруселлю автор розуміє циклічність життя, буття, історії. Під фразою «І гостроверхий феєрверк/ злітає над усе» можна побачити таке урбаністичне явище як освітлена багатоповерхівка, освітлювальні ліхтарі, маяки…

«І  день –  у  смерк,  і  ніч –  у  смерк,   
і  серце  —  нічичирк.   
Крутись,  скажений  фейєрверк,   
Крутись,  скажений  цирк!»

У цих рядках ми бачимо приреченість людства, якщо процвітатиме місто «Крутись, скажений цирк!». Бажан називає місто-цирк скаженим, що яскраво відображає ментальне ставлення українців до урбанізації, до міста – воно є різко негативним. Далі показане урбанізоване густонаселене місто «І  око  юрб  проколоте/ на  шпагах  тисяч  ламп».

Рядки «Крутись,  прокляте  коло  те./Такт!/ Темп!/Чи  довго  прокрутишся  так  тут,/ невже  не  спадеш,/невже?» навіюють думки про якусь холодну, раціональну, технократичну систему у місті, яка пригнічує, підкорює людину.

Фразою «І  пізнаєш  уперту  математику/пароксизмів  захвату  і  журб» Микола Бажан вказує на крайню полярність якості життя у місті, бо «пароксизм» – це посилення до найвищого ступеня [2]; тобто в урбанізованому  місті для людини є лише два варіанти: найщиріша радість або найсумніший сум.

«Товаришу,   
друже,   
братику  —   
в  кожного  є  свій  карб.  
Кожному  ноту  нажебрано,   
і  іншої  буть  не  могло  б,   
і  рипить  між  іржавими  ребрами   
серця  сухий  суглоб».

У цих рядках показано приреченість людини у місті, кожна людина має своє чітко визначене  місце «і іншого буть не могло б». Урбаністичні мотиви видно з фрази «рипить  між  іржавими  ребрами/ серця  сухий  суглоб», «іржаві ребра» це якість технократичні конструкції, можливо занедбані, можливо недобудовані, ця фраза викликає відчуття відрази до міста.

Микола Бажан  закликає людей пристосовуватися до міста, боротися з містом, підкорювати  його «Серце!  Крутися,  хитайся,/ хитайсь,  вигинайсь  шкереберть!». В останній частині вірша наявні натуралістичні деталі та образи, що мають на меті посилити експресію твору: «Захлинувся  ковтками  конвульсій», «Розгойдались,  мов  трупи  на  ниточках».

Загалом, можна  сказати, що вірш Миколи Бажана «Елегія  атракціонів» є цікавим зразком урбаністичної поезії 30-х років ХХ століття.

Юрій Ігорович Андрухович (народився 13 березня 1960 р. у місті Станіслав (Івано-Франківськ) є знаковою фігурою в сучасній українській літературі. Він – поет, прозаїк, есеїст, перекладач, драматург – один із провідних сучасних українських письменників. Можна твердити, що передусім саме з іменем Юрія Андруховича пов’язаний великий прорив новітньої української літератури в Західну Європу [1; с. 42].

В юнацькі  роки Андрухович заснував і був лідером  відомої літературної групи «Бу-Ба-Бу», яка об'єднала авторів з Києва, Львова, Івано-Франківська. Він є представником групи митців постмодерністської течії в українській літературі, яка має умовну назву «Станіславський феномен» (або «Івано-Франківський феномен»).

Його поетичний  дебют відбувся в першій половині 80-х рр. і завершився виходом у  світ збірки «Небо і площі» (1985),  друга поетична збірка «Середмістя» (1989), третя збірка «Екзотичні птахи і рослини» (1991).

Поетичний світ Юрія Андруховича –  це світ лицарства і несподіванок, авантюрних сюжетів, містичних аналогій і несподіваних відкриттів. Вертикальний часовий зріз дозволяє ліричному  героєві поезії вільно переміщатися у століттях. Він шукає захисту  змученій душі, пояснення багатьом подіям сучасності, але цей пошук  носить не декларативно-поверхневий  характер, а глибинно-напружений. Автор  хоче по-своєму прочитати історичні  явища, аби збагнути сучасність.

Домінантою поетичної картини  Андруховича в усі періоди  його творчості видається напружене  шукання духовної вертикалі буття, суттєво занижене тенденцією до примирення «вертикального з горизонтальним». Звідси – стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна ліричного героя щоразу новою «маскою» [6; с. 176].

Вірш «Астролог» увійшов до збірки «Екзотичні птахи і рослини» (1991).

 

Астролог

У  нього  палка  потреба,   
у  нього  жадання  слізне:   
окраєць  нічного  неба   
піймати  у  фокус  лінзи…   
Бо  він  живе  на  горищі,   
а  там  сутерени  вищі:   
у  сутінках  —  мерехтіння   
і  сонце  межує  з  тінню.   
Він  дивиться  тільки  вгору,   
і  небо  лоскочуть  вії,   
коли  в  полудневу  пору   
від  кухні  смаженим  віє.   
Над  містом  літають  птахи,   
а  поруч  із  ними  «ахи»,   
коли  роззявлять  на  площі   
голодні  роти  бідолахи.   
Земля  собі  пілігримить,   
кружляє  собі  й  кружляє,   
а  хтось  нові  пелерини   
на  осінь  собі  замовляє  —   
а  він  живе  на  горищі   
(там  зимно,  там  вітер  свище),   
але  насправді  з  горища   
небесна  ковбаня  ближча.   
У  нього  маєтків  немає  —   
згори  в  декольте  заглядає,   
а  в  місті  вічність  минає   
не  так,  як  він  загадає.   
 
(Балконне  крило  ажурне   
й  сентиментальне,  мов  танґо,   
обжив  бароковий  янгол  —   
створіння  пухке  й  безжурне).   
І  взявши  голову  в  руки,   
він  крикне  собі  з  розпуки:   
«Чого  я  марную  роки?!   
Візьму  попід  руку  Юзьку,   
піду  в  пивничку  на  Руську,   
забуду  святі  мороки!   
Забуду  святі  мороки…» [4]. 

Тема поезії «Астролог» – неординарна особистість у навколишньому світі. Для героя цієї поезії бути астрологом  – не просто якась робота чи заняття, а спосіб життя: «У нього палка потреба,/ У нього жадання слізне:/ окраєць нічного неба/ піймати у фокус лінзи…».

У рядках «Бо  він  живе  на  горищі,/а  там  сутерени  вищі:/   
у  сутінках  —  мерехтіння/ і  сонце  межує  з  тінню» автор показує нам локус горища як місце дії, ці рядки побудовані на грі понять – горище і сутерен (підвал, підземелля), цим автор показує двоїстість міста, його висоту і низькість водночас. «У сутінках мерехтіння/ і сонце межує з тінню» – постійний рух, мінливість міста.

Ліричний герой поезії показаний як людина творча, мабуть, він дивак для довколишніх «Він дивиться тільки вгору,/ і небо лоскочуть вії», але він має внутрішню свободу, хоча земні спокуси йому видно з горища, «коли в полудневу пору/ від кухні смаженим віє».

«Над містом літають птахи,/ а поруч із ними «ахи»,/ коли роззявляють на площі/ голодні роти бідолахи» можна потрактовувати двоїсто: по-перше, птах, як символ долі, приреченості людей «роззявляти роти на площі» через конфлікт з містом; по-друге, птах, як літак, тобто технічний прогрес, технократизація і у той же час «голодні бідолахи» як невід’ємний атрибут будь-якого міста незалежно від розвитку цивілізації.

Авторський неологізм стосовно землі, яка «собі пілігримить», вказує на час, що минає, і життя людини в часі – коротка мить, «а в місті вічність минає/ не так, як він загадає...» Повторений двічі останній рядок – «Забуду святі мороки» – лише підтверджує думку, що бути творчою особистістю – це пережити злети й падіння, відчай і натхнення, та кожен обирає свій шлях, як це зробив ліричний герой: «…а він живе на горищі/ (там зимно, там вітер свище),/ але насправді з горища/ небесна ковбаня ближча».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕТАРУРА

  1. Андрухович Ю. Постмодернізм – не напрям, не течія, не мода/ Ю. Андрухович // Слово і час. – 1999. – № 3. – С. 56-66 .

2. Вікіпедія.[Електронний ресурс]. – Режим доступу. – uk.wikipedia.org.

3. Історія української літератури ХХ століття. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика. [Електронний ресурс]. – Режим доступу. – http:// http://litmisto.org.ua.

4. Клуб поезії. [Електронний ресурс]. – Режим доступу. – http://www.poetryclub.com.ua.

5. Петренко Л.Я. Інтерпретація образу міста в українському письменництві 20-30-х років/ Л.Я.Петренко // Прикарпатський вісник НТШ. – 2009. – № 2(6). – С. 328-335.

6. Харчук Р.Б. Сучасна українська проза: Постмодерний період: Навч. Посіб / Р.Б.Харчук. – К.: ВЦ «Академія», 2008. – 248с.