Антивоєнний пафос роману Генріха Белля «Більярд о пів на десяту»

Роберт прагнув нанести  удари світу, який породив фашизм, світу, в якому не виявилося місця  для таких людей, як Ферді, Едіт, Гролль, Шрелла, але в якому процвітають  неттлінгери і їм подібні. Ця складна  логіка помсти Роберта Фемеля пояснює його вчинок, який в очах «цивілізованого світу» виглядає варварським. Пройшли роки. Але Роберт залишається вірним собі. І коли абат запрошує його на відкриття відновленого монастиря і повідомляє, що його «моя урочиста проповідь пройде не під знаком обвинувачення, а під знаком примирення, примирення з тими силами, які в пориві сліпої покірливості зруйнували нашу рідну обитель; зрозуміло, я аж ніяк не збираюся миритися з руйнівними силами, знову загрозливими нашій культурі»[6,251], гнів закипає в душі Роберта «..адже я не примирився і не примирюся з тими силами, які, будучи винні у смерті Ферді і в смерті Едіт, намагалися зберегти Святий Северин, ні, я далеко не примирився ні з самим собою, ні з духом примирення, який ви збираєтеся проголосити у вашій святкової проповіді; обитель була зруйнована не в пориві сліпого старанності, а в пориві ненависті, аж ніяк не сліпої, в пориві ненависті, в якій я анітрохи не каюсь»[6,251].

Фрагменти минулих років, що виникають у пам'яті героїв, накладаються на історичні події у Німеччині. Так, через сукупність окремих доль письменник відтворює історію країни, що дозволяє говорити про історизм зображення дійсності в романі. У долі Фемелів вміщена глибока іронія: у них одне покоління руйнує у війнах те, що зводило інше. Тим самим письменник показує фатальний шлях своєї країни від війни до війни, від катастрофи до катастрофи.

2.3. Авторська дихотомія  «причастя буйвола» та «причастя  агнця» у контексті філософської  проблематики роману

Є два шляхи – один шлях життя, інший – шлях смерті "як вчить ранньохристиянських текст "Дідахе". Генріх Белль у своєму можливо кращому романі" Більярд о пів на десяту" геніально втілив цю метафору апостольського століття. Белль в "Більярд о пів десятого" описує один день німецького сімейства (трьох його поколінь): з їх внутрішніх монологів, оповідань, розмов розгортається весь шлях, пройдений Німеччиною в XX столітті. Історія (країни, окремої людини) вирішується тільки в одному: яке причастя ти приймеш: "причастя буйвола" або "причастя агнця”. Генріх  Белль створює символічні образи невинних ягнят і неприборканих буйволів і  таким чином за допомогою релігійної символіки, протиставлення християнської моралі ідеології фашизму, він розкриває нелюдську сутність війни та фашизму.

Авторська точка зору щодо Роберта Фемеля, який уособлює інтелігенцію середини XX століття, є досить неоднозначною. Вона прикрашена як співчуттям так і непомітною іронією. Для Белля Роберт  Фемель його сучасник та одноліток, людина яка самим  життям покликана бути творцем, пастирем в боротьбі з «буйволами» за життя і щастя «ягнят», творцем, а не руйнівником який замінив свою місію безплідною грою в більярд або символічним протестом – руйнацією історичних пам’яток. Протягом усього роману Роберт стоїть перед вибором шляху: смиренність – втеча – активний, але не продуктивний протест – активний і продуктивний протест. І ми бачимо, що Роберт жодного разу, за винятком останнього його рішення про усиновлення сироти Гуго, не приходить до крайнього рішення. Амплітуда його поведінки коливається між втечею від дійсності і безплідним руйнуванням.

Відхід у самоізоляцію, характерний для головних діючих осіб роману, є не прояв доброї волі, він є результатом неприйняття  моралі «буйволів», їх політики, яка  проводилася в Німеччині протягом майже півстоліття. Принципу побудови характеру Роберта Фемелля підкорюються і всі інші герої, тобто вони подані з різних точок зору, постійно розкриваються в своїй істинній сутності і зображені в саморозвитку. Образи старого Фемеля і Роберта багато у чому схожі хоча є і суттєва різниця: для старого Фемеля, людини, юність якої не збіглася з настанням фашистської реакції, людини, внутрішній світ якої сформувався на рубежі двох століть, характерно більш мажорне світосприйняття; жива уява, іронічне ставлення до життєвої боротьби, оптимістична впевненість в майбутньому. Оптимізм, життєлюбність старшого Фемеля його душевне здоров'я, наприклад, підкреслені фразою: «Я завжди був так впевнений у своєму майбутньому, що теперішнє здавалося мені закінченим минулим»[6,83]. Для старшого Фемеля завжди є перспектива в майбутньому, яке часто реальніше сьогодення, він ніби з майбутнього дивиться в теперішнє, і тому життя в його уяві не таке катастрофічне, як для Роберта. Зближує їх непохитна відраза до самих «буйволів», які справно моляться, причащаються, поклоняються «вищій силі», б'ють «агнців» і ... «їдять картоплю з підливою»[6,65].

Через увесь роман Белль  провадить рефрен – «Дарів не приймай», вислів, написаний на стіні в будинку Фемелів. Фраза ця ніби узагальнює і пояснює моральну позицію кожного представника сім'ї, не прийняття «причастя буйвола», їх непідкупну чесність, моральну вимогливість. З розвитком подій поняття це набуває все більш узагальнюючий сенс: дари – це будь-який привілей, який добровільно відхиляють строгі і непідкупні Фемелі: це похорони по першому розряду, це хліб і мед, яких немає в інших тощо. Безсумнівно, що основний ідейний зміст роману Белль вкладає в образи жіночої групи. Саме жінка в нього є непримиренною до «причастя буйволів», носієм високої людської моралі, сміливою месницею за розтерзаних «ягнят». Жінка – ніжна кохана, дружина, мати – совість і душа всіх, хто відкинув «причастя буйвола". Рефреном повторюється «навіщо-навіщо-навіщо» Йоганни, що виражає здивування логічно мислячої людини перед божевіллям, жорстокістю і безглуздям режиму ненависті, нав'язаних фашистами, підхоплює мати Гуго, стара мати Генріха Фемеля, сам старший Фемель.

Відхід від дійсності, непримиренність, неприйняття світу  «буйволів» виражається у Фемелів по-різному: якщо старший Фемель захищається від реальності іронією, якщо Роберт замикається у своїй самотній ненависті, то Йоганна занурюється в зовсім інше почуття – почуття цілющого гніву, що вимагає виходу, що вимагає дії, якщо внутрішня ізоляція надовго приковує Роберта до зеленого поля більярду, Шреллу десятиліттями тримає далеко від Німеччини, старшого Фемеля занурює в безплідні спогади про минуле, то Йоганна рішуче і демонстративно споруджує між собою і божевільним світом стіну психіатричної лікарні - «зачарованого замку». Саме Йоганна  втілює в собі здоров'я, природне, людське, уособлює собою все найкраще, що є в Фемелів, в абсолютно чистому вигляді.

Йоганна в романі, це напівбожевільна  стара, яка єдина, має подвійний зір, який допомагає їй бачити в символічних біблійних образах справжню сутність оточуючих її людей і передбачати в перспективі їх вибір і поведінку: недарма в мирних кроках свого сина Отто, який прийняв «причастя буйвола», вона чує застережливе «ворог, ворог», в своєму сині Роберті, пристойному і манірному, вона бачить грізного архангела, «який приносив вісті, які пахли кров'ю, помстою і заколотом»[6,132]. Йоганна не боїться відповідальності, вона відчуває своє моральне право вершити помсту над плем'ям «буйволів», вона прагне помсти. Для Белля - католика і художника знаменним є той факт, що саме Йоганну, месницю за «ягнят», він зображує людиною, близькою і бажаною караючому Богу. Відмінною рисою Йоганни є те, що вона не боїться «розморожувати спогади», для неї між минулим і сьогоденням не існує межі. Про це говорить вона сама: «Час сприймається тут не в цілому, а по частинах, він ніколи не стає історією ... Тут живуть тільки сьогоднішнім днем: сьогодні був Верден, сьогодні помер Генріх, сьогодні загинув Отто ... і т.д»[6,263].

Щодо молодого покоління Фемелів, то вони теж стоять перед майбутнім вибором, вони мають теж свої певні принципи і погляди.

У романі, поряд з розвитком  дії в минулому і сьогоденні, через  форму спогадів ніби відбувається пошук причин, того ґрунту, який породив це жахливе плем'я нелюдів; для цього пошуку Белль знаходить відповідний прийом контрастного зіставлення і протиставлення «агнців» з «буйволами» в їх способі думок, життєвих принципах, в їх поведінці, шкалою цінностей, жестах, рухах, звичках, в саморозвитку характерів та психології.

Найбільшим злочином проти  людяності Белль вважає фанатичне  служіння «великим ідеям» в малому і великому, що відрізняє «буйволів», які все роблять «з кращих спонукань»: вбивають, саджають до концтаборів, виламують  золоті коронки у розстріляних, катують  тих, хто наважився мати власні поняття  і судження, хто насмілився не прийняти «причастя буйвола». Недарма Шрелла говорить своєму мучителеві Неттлінгеру: «Ваші благодіяння, мабуть, ще страшніше ваших злодіянь»[6,194], недарма Йоганна стверджує: «Навіщо вбивати тиранів? Треба вбивати самих пристойних панів»[6,282].

Схема минуле-сьогодення, оживше в спогадах персонажів минуле, явно триваюче в сьогоденні, всі ті добре знайомі Фемелям ознаки «буйволізма», що оживають в сьогоденні, загострюють їх сприйнятливість, їх неприйняття і активізують прагнення до опору, до рішучих дій. Белль посилює тривожну, попереджуючу ноту у своєму романі, показуючи, що і симптоми відродження фашизму стають все більш загрозливими. В останніх розділах роману, присвячених теперішньому, Белль висловлює думку про те, що неоконформізм, що проникає в суспільство на новому, іншому рівні, стандартизація способу життя, смаків, думок, це зовнішнє благополуччя в Західній Німеччині приховує в собі ту ж небезпеку!

«... Іноді мені здається, що вони все ж перемогли» [6,198], - з гіркотою констатує старий кельнер Йохен, свідок двох воєн, а повернувшись з еміграції через двадцять два роки Шрелла вимовляє ще більш гостріший вирок всьому побаченому в сучасній Західній Німеччині: «... Я її пізнаю приблизно так, як пізнаю жінку, яку любив зовсім молодим, а побачив її років через двадцять, як зазвичай, вона добре розтовстіла. У неї сильне ожиріння, очевидно, її чоловік людина не тільки заможна, але і процвітаюча: він купив їй віллу, машину, дорогі кільця; після такої зустрічі на стару любов дивишся з іронією »[6,192].

З усього сказаного вище, очевидно, випливає природний висновок про авторської позиції і голос автора у романі. Белль – католик, і його прихильність до релігії накладає певний відбиток на роман. Як і сам письменник, його герої живуть у світі релігійних уявлень. І цей факт відіграє дуже істотну роль не тільки для морально-психологічних характеристик («ягнята», «буйволи», «пастирі»), а й визначає філософську основу самого роману.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Видатний письменник своєї  доби, талановитий митець в галузі воєнної прози Генріх Белль займає значне місце у німецькій літературі. Автор прекрасних розповідей Uта романів, написаних з великою душею та повагою до інших поколінь, прагнув справедливості і поваги. Лауреат Нобелівської премії (1972 р.) зазнав популярності за свого життя, видав кілька десятків повістей та романів на післявоєнну тему. Написавши свої твори, Белль зробив чималий внесок у німецьку літературу.

В результаті проведеного  дослідження антивоєнного пафосу роману Генріха Белля «Більярд о пів на десяту» ми дійшли таких висновків. Генріх Белль присвятив свою творчість розвінчанню німецького мілітаризму. В романі автор розкриває низку проблем, щодо різноманітних відносин між членами сім’ї та взаємин у суспільстві: проблема вибору, проблема батьків і дітей, проблема щастя. Отже, роман Генріха Белля «Більярд о пів на десяту» є твором проблемним, але у центрі твору перебуває саме проблема згубної сутності війни та пошуки відповіді на питання, хто винен у тому, що війна і фашизм стали можливими у Німеччині.

При створенні роману «Більярд о пів на десяту» Генріх Белль  використовував різні принципи щодо написання твору. Такі як ремінісценція  та відступи, за допомогою яких автор розповідає про життя трьох поколінь та відтворює атмосферу політичного життя Німеччини протягом 50 років, пояснює зв'язки і взаємини, формування типових, психологічних та ідеологічних рис трьох поколінь. Оповідання про сімейне життя одного архітектора розкриває історичний розвиток з його руйнівними силами.

Відчуття вічності, яким пронизано весь твір, асоціюється  у Белля, перш за все, з Біблією. У романі "Більярд о пів на десяту" широко використовується біблійна символіка. Найбільш значущі символи роману – образи "агнців" і "буйволів". Війна, фашизм, мілітаризм, насильство, агресія асоціюються у Белля з "причастям буйвола" ("vom Sakrament des Büffels"). «Причастя пастиря» (Hirten, es gibt welche, die die Herde nicht velassen). "Причастя агнця" ("vom Sakrament des Lammes") є символом віри, надії, любові, совісті, доброти.У романі «Більярд о пів на десяту» автор зображує два плани: повоєнне сьогодення, і задній план – нацистське минуле, і ця перспектива дозволяє порівняти два часові пласти. У контексті концепції часу розкривається проблема "нездоланності воєнного минулого". Три покоління сім'ї Фемелів на історії якої побудована дія роману, втілюють три етапи німецької історії XX століття. На кожному з них істинність життєвої позиції перевіряється через зіткнення ідеї творення й ідеї руйнування, тобто війни.

Генріх Белль створює символічні образи невинних ягнят і неприборканих буйволів і, таким чином, за допомогою релігійної символіки, протиставлення християнської моралі ідеології фашизму, він розкриває нелюдську сутність війни та фашизму.

Белль посилює тривожну, попереджуючу Uноту у своєму романі, показуючи, що і симптоми відродження фашизму стають все більш загрозливими. В останніх розділах роману, присвячених теперішньому, Белль висловлює думку про те, що неоконформізм, що проникає в суспільство на новому, іншому рівні, стандартизація способу життя, смаків, думок, це зовнішнє благополуччя в Західній Німеччині приховує в собі ту ж небезпеку.

Роман Генріха Белля «Більярд о пів на десяту» відіграє важливу  роль у німецькій літературі ХХ століття, а творчість письменника, загалом, – це засторога сучасникам, попередження, адже суспільство само повинно вибирати свій шлях, виносячи відповідні уроки історії з трагічних сторінок свого минулого.

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1.Бёлль Г. Каждый день умирает частица свободы: Пер. с нем. / Сост. Е. А. Кацева; Предисл. Т. Л. Мотылевой; Коммент. А. А. Гунина и А. В. Карельского. – М.: Прогресс, 1989. – 368 с., 1 л. ил. – (Зарубеж. худож. Публицистика и докум. проза).

2.Белль Г. Дом без хозяина. Пер. с нем. С. Фридлянда, Н. Португаловой; Предисл. Т. Мотылевой. – М.: Гос. издат. худ. литературы, 1960. – 303 с.

3.Белль Г. Групповой портрет с дамой: Книга 2. / Пер. с нем. Л. Б. Черной; Худож. А.А. Колыбняк. – Кишинев: Лумина, 1987. – 448 с.

4.Белль Г. Где ты был Адам? / Пер. с нем. М. Гимпелевич, Н. Португалова; Предисл. Л.Б. Черной. – М.: Гос. издат. худож. литературы, 1963. – 247 с.