Феномен садизму як засіб психопатологічного підходу у змалюванні голодомору в романі Л, Кононовича «Тема для медитації»

180788NABA ФЕНОМЕН САДИЗМУ ЯК ЗАСІБ ПСИХОПАТОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ У   ЗМАЛЮВАННІ ГОЛОДОМОРУ в РОМАНІ Л, КОНОНОВИЧА «ТЕМА ДЛЯ МЕДИТАЦІЇ»

ФЕНОМЕН САДИЗМУ ЯК ЗАСІБ  ПСИХОПАТОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ У ЗМАЛЮВАННІ ГОЛОДОМОРУ в РОМАНІ                         Л, КОНОНОВИЧА «ТЕМА ДЛЯ МЕДИТАЦІЇ»

19. 1 філологія

Ключові слова: постмодернізм, голодомор, психопатологічний підхід, психоаналіз, символ.

Художня обсервація теми голодомору 1932–1933 років в українській літературі  XX століття пов'язана з іменами таких представників красного письменства, як В. Барка, У. Самчук, І. Багряний, Т. Осьмачка, Ю. Клен,      А. Дімаров, Є. Гуцало, Б. Олійник, В. Голобородько та ін.  Здійснюючи узагальнене дослідження особливостей художнього осмислення теми другого штучного голодомору в українській еміграційній та материковій й літературі, Т. Конончук відзначав, що «… всю прозу про 1932 – 1933 роки об'єднує реалістичний підхід до зображення дійсності з тенденцією до заглиблення у психологію персонажів, з якого ідеологічного боку ці персонажі не стояли б» [7, 125]. У контексті цієї традиції  засвідчила підхід до зображення теми голодомору і постмодерна проза. Одним із найяскравіших зразків сучасної інтерпретації згаданої тематики став роман Л. Кононовича «Тема для медитації». Твір  був спробою підвести риску під радянською епохою в Україні, а наскрізною проблемою твору стала неминучість відплати, потреба переліку осіб, причетних до майже піввікового етноциду й лінгвоциду на українських теренах.

У процесі дослідження  застосовано аналітично-описовий, історико-літературний, аксіологічний і гносеологічний методи.

Роман Л. Кононовича «Тема для медитації» становить малодосліджену сторінку сучасної літератури. Підхід до інтерпретації теми голодомору у творі  став об'єктом дослідження вперше. Тож останній, щодо хронології створення» роман Л. Кононовича – перспективний напрямок літературознавчих студій.

Більшість публікацій, присвячених творчості Л. Кононовича, переважно мають біографічний характер або ж стосуються огляду всієї творчості письменника. У єдиній журнальній публікації – статті О. Веретільник  «Леонід Кононович: творчість у національно-екзистенційному форматі» [1] – поряд з коротким аналізом детективної прози письменника розглядається реалізація мотиву вендети у «Темі для медитації». Тому в процесі дослідження задекларованої проблеми автор послуговувався джерелами теоретико-літературознавчого характеру, працями з історії України XX століття, дослідженнями з психоаналізу.

Дослідження психопатологічного підходу  в осмисленні теми голодомору в романі «Тема для медитації» відкриває  перспективні шляхи аналізу діапазону  варіативності інтерпретації причин трагедії 1932 – 1933 років в українській літературі в цілому.

Аналіз особливостей осмислення теми голодомору в романі                  Л. Кононовича доцільно здійснювати  в контексті інформації щодо політико-ідеологічних переконань самого автора, його суб'єктивної оцінки діяльності тоталітарного режиму, оскільки чимало реплік ідеологічного звучання, виголошуваних центральними персонажами «Теми для медитації» дублюють висловлювання Л. Кононовича, зафіксовані в багатьох інтерв'ю.

Роман  демонструє вдалу спробу привнесення у вітчизняну літературну традицію реалістично-психологічного підходу до художньої інтерпретації подій 1932 – 1933 років якісно нової художньо-методологічної концепції, суголосної  досягненням сучасної психології. Автор не обмежується реалістичною демонстрацією комуністичних звірств під час реквізиційних акцій на селі, намагаючись засобами соціальної психоаналітики з'ясувати та пояснити нелюдську жорстокість у вчинках безпосередніх виконавців партійної політики. Розгадку феномену комуністичного садизму,  найяскравіший прояв якого засвідчили саме роки другого штучного голодомору, автор вкладає у вуста Юра, головного персонажа роману: «У

розповідях очевидців дуже часто  повторюються свідчення про нелогічні  дії червоних активістів. Ці люди сміються там, де інші плачуть, танцюють там, де інші моляться... виходить, на початку хлібозаготівлі 1932 року серед сільського активу налічувалося від ЗО до 40 відсотків психічно хворих людей, котрі відзначалися агресивною, садистською поведінкою! Та чому ж на отаку явну патологію не звертали жодної уваги нормальні люди, які працювали в комісіях? В тому й полягав трагізм цієї страшної епохи, що практично всі активісти поводили себе як божевільні, себто поведінка нормальних людей нічим не відрізнялася від поведінки психічно хворих, інакше кажучи, патологія дорівнювала нормі, чи, ще інакше кажучи, нормою людських стосунків виступала патологія, а не власне норма як така» [6,172]. Наведена цитата з роману  продовжує висловлену в одному з інтерв'ю думку автора про те, що «нормальна людина просто органічно не може бути членом партії» [9].

У романі лише фрагментарно накреслено образи сільських активістів. Образотворення цих персонажів відбувається за єдиною двокомпонентною схемою: спочатку здійснюється розгорнутий опис партійної діяльності цих осіб, головним чином  під час голодомору 1932 – 1933 років,  після чого незмінно подається інформація  про те, як помирав кожен активіст. Згадки про смерть сільських активістів функціонують як один з провідних засобів обґрунтування правомірності психопатологічного підходу до осмислення комуністичних звірств доби голодомору та репресій. Практично всі персонажі аналізованого типу спочатку божеволіють, а потім накладають на себе руки: «… Іван Ґерґола повісився прямо в сільраді… Степа… здуріла, Софія Чикилдиха здуріла, старий Стоян од горілки умер, Гордій-трупар здурів і повісився…» [6, 106]. 

Згадки про загальну суїцидну тенденцію  серед комуністів на селі автор вкладає  у вуста Дзякунки, яка брала  активну участь у хлібозаготівельній  кампанії 1932 – 1933 років. Стара активістка відтворює згадану інформацію у

світлі власної забобонності, пов'язуючи ряд однотипних регулярних смертей  з діяльністю сільської відьми. Проте  явище масового суїциду серед  членів партії, котрі були безпосередніми виконавцями реквізиційної чи репресивної політики тоталітарного режиму, вичерпно мотивується за допомогою психоаналітичної теорії З. Фрейда: «Самогубство починається з побажання (зчинення) смерті іншим людям, яке з часом змінює свій напрямок  на ідентифікацію свого «Я» [8]. Тому самогубства серед убивць, (а поведінка хлібозаготівельника в 1932 – 1933 роках в Україні мало чим відрізнялася від злочинної діяльності серійного вбивці) є досить поширеним і абсолютно закономірним явищем.

Поза загальною схемою образотворення активіста в романі опиняється лише один персонаж. Йдеться про образ Багрія , який  в роки голодомору «одвічав за викачку хліба», а в післявоєнний час обіймав посаду директора сільської школи [6, 65]. Так само, як і у випадку з іншими персонажами аналізованого типу, автор фіксує лише два аспекти життя Багрія, перший із яких пов'язаний з його партійною діяльністю, а другий  –  із змалюванням смерті активіста. На відміну від інших активістів, образи яких представлено в романі, Багрій помирає природною смертю, котра, проте, виявляється страшнішою за самогубства   Багрієвих однодумців.

Змалювання фізичних мук Багрія  в романі переривається коротким ретроспективним екскурсом, котрий функціонує як головний засіб насичення оповіді про останні дні старого комуніста відтінком фатальності. Довге, але безрадісне з причини страшного фізичного недугу життя колишньому хлібозаготівельнику напророкувала сільська відьма баба Чакунка. Важливим у контексті цього епізоду є те, що Чакунка зазвичай утримувалася від  озвучування своїх передбачень, пов’язаних зі смертю чи хворобою. Прилюдне передбачення старою відьмою подальшої долі Багрія  лунає як вирок чи, навіть, помста за зчинені злочини: «А ти, убійнику, довго житимеш... та перед смертю живцем згниєш, утямив?»[6, 67].

Висловлюючи переконання  в необхідності притягнення до кримінальної відповідальності  безпосередніх виконавців політики хлібозаготівлі, автор відкидає можливість імперсонального підходу до образотворення сільських активістів: усі жертви й усі винуватці трагедії в конкретному селі названі поіменно.

У романі найяскравіше виписано образи чотирьох комуністів-хлібозаготівельників: Багрія, Гордія-трупаря, Дзякунки та                 Хванаськи Бовкунихи. Більшість  персонажів «Теми для медитації» співвідносяться з образами язичницьких  божеств чи православних святих. Прямою вказівкою на можливість проведення подібних паралелей є імена цих персонажів. Сільські активісти наділені в романі власне українськими іменами та прізвищами. Але, послуговуючись нумеративною символікою, автор залучає цю групу персонажів до загальної тенденції встановлення зв'язків між окремими образами твору та персонажами сакрально-релігійних текстів чи міфології. Очевидці, у вуста яких автор вкладає розповіді про трагічні 1932 – 1933 роки,  ототожнюють голод з кінцем світу. Діяльність чотирьох комуністів-хлібозаготівельників зближує ці образи з новозавітними постатями чотирьох вершників Апокаліпсису, поява яких знаменує наближення  кінця світу [10, 55].

Роман Л. Кононовича засвідчує  спробу психоаналітичного дослідження  суспільно-історичних чинників, які сприяли формуванню в умовах тоталітарного режиму садистської моделі поведінки жінки-комуністки. Саме з образами сільських активісток пов'язані найбільш  шокуючи картини голоду, вміщені в творі. Інформацію про діяльність комуністок подано у вигляді спогадів тих не багатьох мешканців села, яким пощастило вижити в роки голодомору:  «Чигирі за річкою сиділи, як оце зараз до коперації йти. У тридцять третім году старих вивезли на Сибір, а четверо дітей так і зосталося на обійсті. А прийшла комсомолка Хванаська Бовкуниха та й повиганяла тую малечу на мороз. «Ідіть, — каже, — к лихій матері, куркульські вилупки...

була ваша хата, — а  стала тепер моя!» Діти тії  залізли у скирду на полі та до ранку  й закоцюбли. Оден Павлусь тіліко й вижив, бо його вранці їздовий підібрав» [6, 108]. 

Наявні в романі оповіді  про небачену жорстокість у поведінці  серед жінок-комуністок позбавлені елементів гіперболізації: у романі                      Л. Кононовича художньо осмислено історичну  правду про «вихід на життєву арену «особливого» типу жінок» [5, 180]. В умовах функціонування політичної системи, яка патологію поведінки зробила нормою,  чимало жінок з яскраво вираженими психічними розладами працювали у складі каральних та реквізиційних загонів, в органах НКВД, в тюрмах та лагерях. Інформація про їхню діяльність стала доступна лише після розпаду Радянського союзу, оскільки офіційний Кремль наклав заборону на будь-які згадки про цих осіб в засобах масової інформації.

Подібне явище мало місце  й у фашистській Німеччині, де жінки з яскраво вираженою патологією поведінки були майже стовідсотково затребувані в системі тих же органів, що й у СРСР. Світова історія зберегла імена окремих із них. Так, кривавої слави в Німеччині часів гітлеризму здобула Ельза Кох (дружина начальника одного з концтаборів). Чоловіки з числа ув’язнених, яких ця жінка обирала для своїх сексуально-садистських розваг, відчували більший жах, ніж тоді, коли їх вели на страту. Ще один приклад: Ірма Грезер, вартова табору Аушвіц, яка за небачену жорстокість до ув’язнених і за надзвичайну вроду отримала прізвисько «Янгол смерті». За вироком трибуналу повішена 1946 року.

Вітчизняна історія  також зафіксувала імена окремих  представниць цього психопатологічного типу: Євгенія Бош (визнана психічно хворою; своїми звірствами наводила жах на Пензу та Київ), Конкордія Громова, Розалія Залкінд (мала потяг до садистських збочень на статевому ґрунті; керувала геноцидом на Дону та в Криму). Ці жінки були розстріляні в присутності Кірова начебто за участь в антирадянському заговорі. Про ті

звірства, які чинили ці особи серед мирного населення  у звинуваченні навіть не йшлося [5, 181].

Образи сільських активісток Хванаськи Бовкунихи та Дзякунки в романі  виразно протиставляються образу Чакунки, який підноситься автором до рівня берегині не тільки власного роду, а й усього села.

Отже, художнє осмислення теми другого голодомору в романі             Л. Кононовича «Тема для медитації» позначене високим ступенем авторського  новаторства, що виявляється, в першу чергу, в застосуванні психопатологічного підходу до змалювання подій 1932 – 1933 років. Звернення до осмислення причин та наслідків голодомору пов’язане із художньою реалізацією проблеми злочину та кари, які, на думку письменника,  мають сприйматися як дихотомія: «Я не знаю, за що убили моїх односельчан у тридцять третьому році. Я знаю тільки одне: за це хтось повинен заплатити. Кров і муки цих людей вимагають помсти. Хто їх убив? Комуністи. Хто мусить за це платити? Комуністи, і тільки вони» [6, 184]. 

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що  художнє осмислення теми другого голодомору в романі Л. Кононовича «Тема для медитації» позначене високим ступенем авторського новаторства, що виявляється, в першу чергу, в застосуванні психопатологічного підходу до змалювання подій 1932 – 1933 років. Звернення до осмислення причин та наслідків голодомору пов’язане із художньою реалізацією проблеми злочину та кари.

Матеріали дослідження  можуть бути практично застосовані  при подальшому літературознавчому аналізі роману Л. Кононовича «Тема для медитації», при читанні спецкурсів і спецсемінарів з української постмодерної літератури.  Психопатологічний підхід до обґрунтування  причин трагедії 1932 – 1933 років відкриває широкі перспективи перед істориками-науковцями.

ЛІТЕРАТУРА

1. Веретільник О. Л. Кононович: творчість у національно-екзистенційному форматі // Укр.. мова та літ. – 2006. – число 41 – 43. – С. 64 – 70.
2. Гавриленко Л. Скорбота серця: Хрестоматія-посібник з історії голодоморів в Україні XX ст.. – Запоріжжя: Просвіта. – 2003. – 256 с.
3. Гришко В. Москва сльозам не вірить. Трагедія України 1933 року з перспективи тридцятиріччя. – Нью-Йорк: ДОБРУС. – 1963. – 67 с.
4. Каныгин Ю. Кукольно красивые //  Каныгин Ю. Конец и начало времён. – К.: А. С. К. – 2005. – 464 с.
5. Кирло Х. Словар символов. М.: Центрполиграф. – 2007. –525 с.
6. Кононович Л. Тема для медитації. – Л.: Кальварія, 2005. – 236 с.
7. Конончук Т. Відображення голодоморів в українській літературі. // Голодомор 1932 – 1933 років як величезна трагедія українського
8. Литмен Р. Зиґмунд Фрейд о самоубийстве // Журнал практической психологи и психоанализа: Еженедельный научно-практический журнал электронных публикаций. –  2007. – 1 марта.
9. Стах В. «У школі я носив по селу на палиці голову…». Інтерв’ю з Л. Кононовичем.  //  http://www.umoloda.kiev.ua/number/611/164/22116/
10. Энциклопедия символов /  сост. Рошаль М. В. – М.: Сова. – 2007. – 1007 с.