Фольклористика

фольклористика —  це наука, що вивчає закономірності та особливості розвитку фольклору, характер і природу, сутність, тематику народнопоетичної творчості, її специфіку та спільні  риси з іншими видами мистецтва; особливості  побутування та функціонування текстів усної словесності на різних етапах розвитку; жанрову систему і поетику.

   Виникненню фольклористики як науки передував багатовіковий досвід збирання (запису) фольклорних текстів та їх обробка у творчості письменників, режисерів, композиторів. У залежності від наукових уявлень про предмет фольклористики змінювались її межі і місце серед інших наук.         На ранніх етапах становлення фольклористика визначалася то як галузь етнографії, то як розділ літературознавства чи музикознавства. її розглядали і як допоміжну дисципліну інших наук — історії культури та соціології.

 З часом фольклористика стає самостійною наукою, формується її структура, розробляються методи дослідження.

 Відповідно до спеціально поставлених перед цією наукою завдань фольклористика поділяється на дві галузі: історію фольклору та теорію фольклору.

  Фольклористика тісно пов'язана, межує і взаємодіє з багатьма іншими науками,такими як :історія,етнографія,культурологія,мистецтвознавство, релігієзнавство,філософія,літературознавство,мовознавство та ін..

  У процесі світового розвитку фольклористики сформувались різні школи та напрями вивчення фольклору зі специфічними підходами та методами. В українській фольклористиці напрацьовано багато матеріалу, опубліковано цілий ряд наукових праць.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Власне весільні обряди розпочинались в суботу вранці посадом нареченої, який відбувався у її домі в присутності рідні та запрошених. На окремих територіях цей обряд розпочинався розплітанням коси .Ритуали розплітання коси та посаду молодої носили сумний характер.

Серед обрядових пісень, які виконувались у час посаду, значну частину становлять величання  батьків нареченої. 

  У час, поки молода сиділа на посаді, молодий вирушав із дружбами по наречену. 

Колишні реальні битви молодого та його дружини за наречену збереглись у народних обрядах у формі драматичних дійств, які розігруються їх учасниками.

   Пройшовши перепони в дорозі, наречений входив у дім молодої, де відбувалась весільна трапеза, якою скріплювався шлюб подружжя. Цей обряд доносить відгомін багатьох епох та вірувань.

  З ритуалів пізнішого періоду можна вичленити елементи колишніх звичаїв. Першим був обряд поклонів. У сучасній традиції він зводиться до потрійних поклонів батькам, при якому наречені тричі проходять по кругу, цілуючи руки матері та батька, а також хліб, який ті тримають. 

  Ще одним важливим ритуалом при скріпленні нового подружжя було покроплення наречених водою.

  При виконанні цих ритуалів наречених зв'язують за руки рушником на знак скріплення їх шлюбу, потім заводять за стіл весільної гостини і садять перед короваєм.

  Під час застілля співаються і обрядові пісні, і ліричні пісні про кохання, жіночу долю, подружнє життя.

  По завершенні весільної гостини відбувались ритуали, які тепер проходять у формі гри, але є видозміненими випробуваннями нареченного.

  Весільні обряди в домі нареченої завершувались розподілом короваю між весільною дружиною та гостями, кожен з яких отримував ритуальну шишку або квітку, а нареченим віддавали випечену пару птахів .

  Найбільшої емоційної напруги набуває тема розлуки з ріднею, розставання з домівкою в обрядових піснях, якими наречена прощається з кожним членом своєї сім'ї.

   Після прощання поїзд нареченої виряджали в дорогу до дому нареченого.  На дорозі при в'їзді до села друзі молодого розкладали велике вогнище, через яке повинна була проїхати весільна дружина з нареченою на зворотньому шляху.

  При прибутті весільного поїзда у дворі нареченого молодих зустрічала його мати ,яка вела молоде подружжя за стіл на гостину.

  Значно пізнішими за походженням є обряди «розбирання молодої» — коли свашки перевдягали наречену в іншу одіж ,готували до шлюбної ночі.

  Після цього був ритуал «покладини» чи «комора». Готуючи постіль для наречених, притримувались багатьох табу, виконували ряд магічних дій, клали різноманітні обереги, трави, що теж знайшло своє відображення в деяких текстах.

 Обряд весілля завершувався ритуалом купання молодого подружжя у річці чи обливання водою. 

  За звичаєм наречених після комори вели «скривати ся» до криниці. При цьому молодого з молодою накривали весільною хусткою, де вони повинні були вмиватися «втираючись до хустки».