Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко — зачинатель нової української прози

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко — зачинатель нової української  прози. Письменник одним із перших в  Україні почав писати народною мовою  не тільки про смішне, а й про  серйозне. Це було актом історичного  значення, який довів зрілість і  художню досконалість української  мови. Квітка-Основ’яненко прийшов  в українську літературу в час  її національного відродження. Твори  письменника нікого не залишали байдужим. Простих людей ці твори захоплювали  до сліз, бо оповідали про їхнє життя, розказані до того ж правдиво, зі співчуттям. Митець досконало знав український побут, фольклор, народну  демонологію й органічно використовував цей матеріал у своїх торах. Один з них — «Конотопська відьма»  — повість, в якій реальне й  фантастичне сплавлені автором  у цілісну картину.

 

 Події розгортаються  в містечку Конотопі, владу якого  представляє сотник Микита Уласович  Забрьоха, який «більш тридцяти  ліку не знав, а козака ні  однісінького у твар не знав  і не тямив, хто з них Демко,  а хто Процько».

 

 Порадником сотника  є Прокіп Григорович Пістряк,  «суть сотенний конотопський  писар», чоловік хитрий та корисливий. їхнє старшинування відзначалося  повною сваволею.

 

 Реальну владу мав  писар, без його поганенького  знання грамоти пан сотник

 

 почував себе безпорадним.

 

 Яскравими картинами  постає перед читачем життя  Конотопа, стосунки між його мешканцями. Думки сотника зайняті сватанням  до хорунжівни Олени, бо вона «дівказдорова, молода, огрядна… Свій хутір. Лісок, млинок». В «щирий приятель пана сотника» писарю образившись на Забрьоху через випадок із Хворостиною, мріє змістити його з посади і підмовляє не виконувати наказ полковника. Фантастичні події почалися з того, що сотник, замість виконати наказ начальства і вести козаків у Чернігів, з доброго дива заходився рятувати світ від засухи. За народними уявленнями, спричинити посуху могло відьомське чаклування. Почалися пошуки чиновниці. Список підозрюваних склав Григорович, вибираючи неугодних.

 

 Перетопивши чимало  молодиць, виявили відьму, стару  Явдоху Зубиху. Відьму змальовано досить детально, відповідно до народних уявлень: «як у день, то і стара, а як сонце заходить, так і молодіє», ходить вночі «доїти по селу коров, овечати, кіз, собак, кішок, а по болотам жаб, ящірок, гадюк». Ці фантастичні описи вплітаються в реальний сюжет подій, і у ставленні до них виявляється недоумкуватість сотника й корисливість писаря.

 

 Забрьоха та Пістряк  блискуче виконали завдання: порятували  край від посухи, відлупцювали  стару Явдоху різками. Відьма  пообіцяла повернуті дощові хмари,  але затаїла зло на «гаспидського  Забрьоху» за прилюдну ганьбу.

 

 Невідомо чим швидше  викликані подальші події —  каверзами відьми чи фантастичною  недолугістю Забрьохи з Пістряком.  Вони, кожен окремо, вирішили —  раз у селі є відьма, чому  б не використати і вітання  в своїх цілях. Писар, ображений  випадком при підрахунку козаків,  хотів зайняти місце свого  сотника, а Забрьоха мріяв про  хорунжівну Олену.

 

 Вдатна на вигадки,  відьма отримала чудову нагоду  помститись, оскільки і сотник, і  писар готові були виконати  будь-якими її наказ. Явдоха  годилась їм допомогти. Батько-сотник  на радощах вигукнув: «Чи звеліли  Конотоп спалити, так разом  з чотирьох кінців і запалю…».

 

 Конотоп дивувався  незрозумілій поведінці свого  сотника, і його з писарем  врешті-решт за дурисвітство і  «польоти у вирій» зняли з  посад. А Зубиха, навівши чари на Забрьоху, одружила його не з Оленою, а з лисою, кривою на око, кособокою та коростявою Солохою.

 

 За допомогою відьомських  чар Явдохи герої виявили свою  справжню сутність. Вони показали, що готові використати будь-які  засоби для досягнення своєї  мети. Та відьомські чаклування  не можуть допомогти у вирішенні  реальних життєвих проблем, якщо  людина нездатна зарадити їм  сама Хорунжівна Олена, яка теж звернулася до відьми, одружилася зі своїм обранцем паном Халявським, але «хоч і прийняли шлюб, та як не через божу волю, а через Явдоху, через її реп’яхи, та кісточки сушеної жаби, так воно усе і пало прахом».

 

 У повісті багато  фантастичного, з чарами та  перевертнями, з любовною ворожбою  та літанням на мітлах. Проте  серед казкових подій не губляться  реальні проблеми людського життя,  складність людських стосунків

 

 Квітка-Основ’яненко  використав фольклорний і міфологічний  матеріал для яскравішого виявлення  обмеженості та свавільності  «власть імущих», їх кар’єризму та захланності.

 

 Для нащадків Г. Ф.  Квітка-Основ’яненко залишив у  спадок великий скарб — бурлескно-реалістичну,  сатиричну повість «Конотопська  відьма».

 

 Г.Ф.Квітка-Основ’яненко  — один із основоположників  нової української літератури. У  своїх творах письменник відобразив  тогочасне життя, звичаї і мораль. Своєрідним, напрочуд химерним, іронічним  і ліричним твором є повість  Г.Ф.Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма».

 У цьому творі дивно  переплітаються фантастика і  реальність.

 

 Ось пан сотник, у  якого навіть прізвище Забрьоха. Він встав з похмілля і мусив  відразу приймати конотопського  пана писаря. Писар Пістряк не  в змозі навіть списка козаків скласти. Його (реєстр) заміняє хворостина. А що та хворостина зломилась якраз на зарубці, що позначає козака, то, звичайно, конотопський пан сотник з писарем того козака загубили. Вони вже думали, щось їм пороблено. Та додумались скласти хворостину, і «втіклий» козак повернувся на своє місце.

 

 Не дуже розумний  від природи сотник стає ще  дурнішим, бо закохується. Обраниця  його — не хто інша, як хорунжівна Олена. Але дівчина підсунула йому гарбуза.

 

 А тим часом у  Конотопі починається справжнє  «полювання на відьм». Усіх підозрілих баб перевірили, дійшла черга й до Явдохи Зубихи. Квітка-Основ’яненко описує процес «перевірки» на відьмацтво детально і з великим гумором. Та поки судили-рядили, що робити з відьмою, вона втекла.

 «Хлопці й човнами  її не здоженуть, і вірьовками  накидають, так усе нічого: так  прудко плава, як тая щука…» Одне слово — відьма!

 

 Впіймали її. Почали  бити різками, та надійшов Демко  Швандюра, і відкрив очі «мисливцям». Виявляється, били вони колоду, а коло неї лежить Явдоха Зубиха, не зв’язана, і насміхається над ними.

 Пан сотник звертається  по допомогу до відьми у  своєму нещасливому коханні, й  вона начебто привертає Олену  до Забрьохи.

 

 Але це «співробітництво»  має свої мінуси: «Що ж то  ужахнулися усі люди у славному  сотенному містечку Конотопі, як  побачили, що їх прехваброї сотні пан сотник… та піднявся під самісінькі небеса і без крил летить, як тая птиця…» Правда, не орел, але…

 

 А ось і реалістичне.  Забрьоха і Пістряк з перепою  шукають двері, та не можуть  знайти. З непідробною іронією  описує їхні блукання автор:  «Прикосновеніє, осязаніє, сиріч мацаніє. Дадіте вашу десницю у мою шуй-цю, та й будемо разом мацаніє воспроізводити круг усії хати…» І, як на гріх, усе те лихо сталося перед самим весіллям. Чи то відьма поробила, чи то самі винні…

 

 Насміялась відьма  з «пана сотника», підсунувши  йому замість Олени некрасиву  стару дівку Солоху, а тут іще  інтриги Пістряка, якого сотник  необережно перед усім своїм  «військом» виставив дурнем. Скинув  Пістряк Забрьоху з сотниківства. Не щастить Микиті Уласовичу!

 

 Відношення автора  до описуваних подій і персонажів  однозначне. То в’їдлива іронія, якої ці персонажі, на мою  думку, цілком заслуговують. Особливий  авторський прийом — поєднання  реального і фантастичного —  лише підкреслює це ставлення.  Квітка Основ’яненко створив чудовий твір, який приносить задоволення всім, хто любить і цінує українську літературу.

Образ козацької старшини в повісті «Конотопська відьма»

 

 

Квітка-Основ'яненко Григорій

 Знайомлячись з творчістю  Г. Квітки-Основ'яненка, я відзначила багатогранність таланту письменника, адже він створив і прекрасний ліричний, сповнений почуттів і переживань твір «Маруся», і сатиричну, гумористичну повість «Конотопська відьма», і інші твори гумористичного та сатирично-викривального спрямування.

 

 «Конотопська відьма»  — твір дуже цікавий, він  поєднує у собі захоплюючий  сюжет і глибокий зміст. Повість  спрямовано на викриття морального  виродження козацької старшини. Козаки — мужні та безстрашні  охоронці своєї Батьківщини, з  козацьких літописів, народних  пісень та дум ми дізнаємось  про прекрасні та романтичні  часи козаччини. Насправді, козаччина  була справжнім історичним феноменом,  аналогів якого не було у  світі, оскільки це була перша  демократична республіка в Європі  та в світі.

 

 Козаки самі обирали  собі ватажків, орієнтуючись тільки  на особисті та, скажімо так,  «професійні» якості майбутньої  козацької старшини. Але з часом,  на жаль, ця традиція згасала  та спотворювалась. Г. Квітка-Основ'яненко  намагається показати читачеві, що героїчні часи, коли козацькі  отамани ладні були віддати  життя за звичайного козака, а  тим більш — за свою країну, ці часи, на превеликий жаль, уже  залишились у минулому.

 

 Отже, козацька старшина, зображена в образах Забрьохи  та писаря Пістряка, поступово  вироджується, деградує. Письменник "ставить  принципове питання: чи гідні  такі люди керувати іншими? Щоб  краще відповісти на це питання,  він ілюструє цю проблему промовистими  прикладами з життя. 

 

 Сумний та невеселий  був сотник Микита Уласович  Забрьоха — так починається  один з розділів повісті. Що  ж псує життя панові сотнику?  По-перше, він закоханий... От написала  це речення і одразу ж захотілося  його закреслити. Чи закоханий  Забрьоха по-справжньому? Навряд. Навіть у такому святому почутті,  як кохання, він виявляє далеко  не найкращі риси свого характеру.  Він хоче оженитися на красуні  Олені, хоча й знає, що вона  не кохає його.

 

 Він переймається та  страждає. Через почуття? Скоріше  за все — через незадовільнені амбіції. Не тільки в коханні безмежні амбіції сотника залишаються незадовільненими. Він мріє про багатство та повагу, але не розуміє, що для того, аби отримати визнання серед інших людей, треба займатися не бездумним накопиченням багатства, а виявляти насамперед людські якості. Та Микиті Уласовичу важко це робити, бо для того, щоб виявляти певні людські якості, треба ж їх мати...

 

 Писар Пістряк —  гідний товариш Забрьосі, він  так само хитрий і користолюбний.  Обидва вони, як це недвозначно  показує автор, люди не надто  розумні (згадаймо тільки епізод, коли вони вдвох не могли  порахувати козаків). Та їх нещастя  не тільки в недалекості, але  й в елементарній відсутності  якихось моральних принципів,  орієнтирів, морального стрижня,  так би мовити. Чого варта їхня  громадська діяльність у вигляді  полювання на відьом!

 

 Наскільки відомо, епізод  полювання на відьом справді  мав місце в реальному житті,  а це ще раз підтверджує,  що твір Г. Квітки-Основ'яненка відображує реальну ситуацію із козацькою старшиною тих часів. Нехай ті часи й минули, а козацька старшина як суспільний інститут більше не існує, проте повість не втратила своєї актуальності: на жаль, і в нашому житті ми часом зустрічаємо подібних до сотника і писаря «персонажів». Тож звернімо увагу на наше власне життя і на власні життєві цінності!

Григорій Квітка-Основ’яненко

ПОВІСТЬ “КОНОТОПСЬКА  ВІДЬМА”

 

Скорочено

 

І

 

Сумний і невеселий  сидів конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха. Він походив із чесного і важного роду. Поховав  батька, схаменувся – а йому вже 25 років. Ще при батькові просив одружити його, але старий не хотів, бо був  дуже скупий.

 

Микита вирішив слати  сватів до багатої та гарної хорунжівни Олени, що жила на хуторі Безверхому. Вона батьків не мала, лише брата, який збирався у ченці.

 

Приїхав сотник, привітався з братом, сказав, що приїхав купити брагу для волів. Хорунженко відповів, що потрібно чекати сестру. Сотник погодився. Нарешті з’явилася хазяйка. Пан розгубився і не міг нічого сказати. Олена зрозуміла, чого йому треба, тому сказала, щоб ішов вечеряти, а вранці порадяться.

 

Прокинулися вранці. До сніданку наймичка винесла на стіл печеного гарбуза. Забрьоха вибіг з хати, а  на шиї у коня на  мотузці теж  гарбуз причеплено.

 

Приїхав сотник додому і одразу ліг спати.ІІ

 

Смутний і невеселий сидів  у світлиці сотник. Тут до нього  прийшов Прокіп Ригорович Пістряк, писар та приятель. Віддав рапорт про кількість козаків його сотні. Писар був «вченою» людиною – 12 років вчився у дяка. Писар сказав, що чернігівський полковник надіслав «повелініє» збиратися в похід до Чернігова. Він запропонував сотнику перерахувати козаків, але той довірив це зробити Пістряку, бо сам міг рахувати лише до 30-ти. Писар кілька разів лічив козаків, робив зарубки на хворостині, але у нього не вистачало одного козака, тому що хворостину переломив саме на зарубці. Пан зрозумів у чому річ і виставив Ригоровича на глум перед сотнею. Той дуже образився і вирішив будь-що помститися сотникові.

 

ІІІ

 

Знову сидів смутний та невеселий сотник у хаті після  огляду козацької сотні. Аж ось зайшов писар. Пообідали, стали говорити про  те, чому дощів немає. Писар поясний, що винні у цьому відьми і їх треба викореняти. Вирішили топити їх. А також послати Ілька до начальства із рапортом про те, що козаки не можуть іти в похід, бо будуть відьом топити.

 

Пістряк пішов від пана у гарному настрої, бо пошив того у дурні, домігся, щоб він не виконав  наказ, а натомість ловив відьом. Писар сподівався позбутися Забрьохи і зайняти його місце.