Леся Українка і діти

Леся Українка дбає про моральне, естетичне виховання  молодого читача. По різних сторінках  підручника розкидані відповідні зауваження, зіставлення, міркування, які вступають  у складну взаємодію, взаємно підсилюються і в цілому створюють ясну, виразно цілеспрямовану систему заходів.

Усе трактування  історичного процесу в підручнику Лесі Українки виховувало свідомість молодого читача, вчило його приглядатись до історичних фактів, знаходити в  них аналогію до сучасних подій, будило в ньому національну свідомість і в той же час застерігало від націоналістичної обмеженості.

Турбуючись  про підростаюче покоління, Леся Українка прагнула виховати у дітей  трудящих почуття власної гідності, високі моральні якості. Знаючи про важливість доброї освіти для людини, Леся Українка цікавилася станом школи, життям вчителів. Як документ значної викривальної сили сприймається її нарис “Школа” (1895). Ці справжні “образки з натури”, як визначила сама Леся Українка жанр свого твору, не тільки давали уявлення про жалюгідний стан тодішньої школи, про який можна було судити вже із зовнішнього вигляду (“обшарпана хата з ганочком”), а й про безправність учительки, прогресивного педагога, яка через конфлікти з духовенством змушена припинити свою діяльність. Серед її дітей є дуже талановиті, що могли б далі продовжити навчання – вони гордість вчительки. Леся Українка описує жалюгідну бідність народної школи, низьку якість навчальної літератури, безправ’я вчителів і учнів [8].

Піддала критиці Леся Українка і середню школу царської Росії. Вона вважала, що особливо негативно впливають на молодь гімназична муштра, яка стримувала самостійність думки учнів. Леся Українка приділяла багато уваги проблемам освіти на українських землях. Вона критикує жалюгідний стан освіти, зокрема на Волині. Так, у листі до М.П. Драгоманова від 15 жовтня 1892 року вона пише, що на Волині шкіл мало, а ті, що працюють існують зовсім не для того, щоб нести в народні маси світло знань. Правдивість цих слів підтверджувалась тогочасною дійсністю. Так, в 1887 році серед сільського населення Волинської губернії письменних було лише 17,2 %. Отже, письменниця всі свої помисли, які були глибоко національні в своїй основі, всі свої прагнення пов’язувала з життям, з освітою свого народу.

Роздуми Лесі Українки про освіту народу, його духовність, культуру, народні традиції у вихованні, набувають все більшого звучання в наш час, допомагають у становленні  української народної школи –  базової ланки створюваної єдиної безперервної освіти та виховання.

Живучи думами про майбутнє молодого покоління, Леся Українка хотіла вкласти в підготовку його до активного діяльного життя і свою частку праці, це було – слово.

Оскільки своєрідність митця є органічною часткою в  еволюції способів і засобів образного розкриття конкретно-історичної дійсності, слід зазначити, що дослідження особливостей творення образів дітей Лесею Українкою повинно знайти самостійне місце в науці.

Потрібен поглиблений  науковий аналіз розвитку й призначення  літератури для дітей, її жанрових і стильових особливостей, місця в літературному процесі, розкриття проблеми творення дитячих характерів.

Перспектива подальшого розвитку проблеми – розглянути твори  Лесі Українки для дітей і про  дітей у безпосередній єдності  з конкретно-історичною дійсністю; у зв’язку з літературним процесом, місце й роль художнього доробку Лесі Українки в дитячій літературі і у загальному аналізі розвитку української дитячої літератури другої половини ХІХ століття.

Література

1. Аркушин Г. Л. Леся Українка і діти. Особистість. Творчість. Доля. – Луцьк : Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки, 1991. – 156 с.
2. Бабишкін О., Курашова В. Леся Українка. – К. : Художня література, 1955. – 467 с.
3. Беллярминов І. Руководство к древний истории : курс V–VІІІ классов, изложенный применительно к применению.
4. Іванюк С. Із ряду праць цього вченого (випробування дитинством) // Сучасність. – 1992. – № 3. – 190 с.
5. Илованский Д. Древняя история : курс старшого возраста. – [15-ое изд.]. – М., 1885. – 152 с.
6. Мазуркевич О. Р. Нариси з історії методики української літератури. – К. : Радянська школа, 1961. – 375 с.
7. Папуша О. М. Наратив дитячої літератури: специфіка художнього дискурсу : автореферат на здобуття наукового ступеня к.філол.н. – Тернопіль, 2004. – 19 с.
8. Спогади про Лесю Українку. – К. : Дніпро, 1971. – 483 с.
9. Українка Леся. Волинські образки : 1 “Народ”. – № 3–4. – 1895.
10. Українка Леся. Стародавня історія східних народів. – Катеринопіль, 1918. – 250 с.
11. Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах. – Том 1. – К. : Вид-во “Наукова думка”, 1976. – 447 с.
12. Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах. – Том 7. – К. : Вид-во “Наукова думка”, 1977. – 557 с.
13. Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах. – Том 10. – К. : Вид-во “Наукова думка”, 1978. – 542 с.
14. Шиманська І. Ф. Твори Лесі Українки в молодших класах // Українська мова і література в школі. – 1968. – № 2 – С. 60–61
15. Шиманська І.Ф. “Cтародавня історія східних народів” – підручник Лесі Українки // Український історичний журнал. – № 5. – 1967. – С.107–110.