Монументальне епічне полотно пізнього романтизму

Монументальне епічне полотно пізнього романтизму, роман - «ріка» «Знедолені» був створений Гюго на чужині, у роки еміграції з бонапартистської Франції. Відмовившись повернутися у Францію по амністії 18 серпня 1859 року, Віктор Гюго зустрів своє шістдесятиріччя у вигнанні в розквіті творчих сил. Як би підбиваючи підсумок значної частини свого письменницького шляху, Гюго ознаменовує ювілейний рік завершенням роботи над романом-епопеєю Знедолені».

Серцевину задуму «Знедолених» становить та ж ідея морального прогресу як необхідної умови суспільних перетворень, яким перейнята вся зріла творчість Гюго. Письменник не приховував, що його книга носить дидактичний характер: «Твір цієї книги йшло зсередини . Ідея народила персонажів, персонажі зробили драму». Свій роман він називав «епосом душі», маючи на увазі процес морального вдосконалювання героя Жана Вальжана, як і в інших творах Гюго, зіткнення головних діючих осіб втілює романтичну ідею боротьби добра й зла, соціальні проблеми перемикаються письменником у площину етичну. З погляду Гюго, є дві справедливості: одна, котра визначається юридичними законами, і інша - вища справедливість, вища гуманність, що ґрунтується на принципах християнського милосердя. Носієм першої в романі є поліцейський інспектор Жавер, носієм другої - єпископ Миріель. Істинність цих принципів перевіряється на долі головного героя Жана Вальжана, і зрештою юридичний закон в особі Жавера відступає перед законом милосердя, преподаним Жанові Вальжану єпископом Мириелем. У своєму романі за основу основ Гюго бере не матеріальне життя, а моральне буття, що розуміється як споконвічну людську сутність. Не суспільні умови потрібно змінити, щоб змінилася людина,- треба змінити людини, і тоді зміняться суспільні умови, буде викоренене соціальне зло. Процес цього перетворення людини зсередини й відбиває роман «Знедолені», як затверджується в першому варіанті передмови до нього: «Ця книга від початку до кінця в цілому й у подробицях представляє рух від зла до добра, від несправедливого до справедливого, від помилкового до щирого, від мороку до світла, від жадібності до совісності, від гниття до життя, від скотинячого стану до почуття боргу, від пекла до неба, від незначності до богові».

Подібний задум легко міг би привести письменника до схематизму образів, і Гюго не завжди вдається уникнути цієї небезпеки

Будучи більшим художником, Гюго не міг не відбити в романі деяких существеннейших сторін дійсності, пов'язаних із трьома основними соціальними проблемами того часу, про які говориться в передмові («гноблення чоловіка, що належить до класу пролетаріату, падіння жінки через голод, зів'янення дитини внаслідок мороку неуцтва»). Демократичні симпатії Гюго приводять його до створення правдивої картини народного повстання 1832 року

Але при цьому перед нами все-таки типово романтичний добуток. У цій величезній панорамі всі піднято, яскраво, барвисто, незвичайно. Фабула, як завжди в Гюго, надзвичайно гостра, авантюрна, у розвитку дії більшу роль грає випадок, виявлення таємниці й т.п. Подібним до авантюрних мотивів начебто суперечить любов автора до всякого роду описам і відступам, однак ці ретардації лише викличуть зацікавленість, а також створюють враження грандіозності, епічності (так. для розповіді про те, як Тенардье «урятував» батька Мариуса, Гюго дає всю історію битви під Ватерлоо).

Романтичним є й психологізм Гюго. Внутрішній розвиток людини, історію його душі Гюго любить давати у вигляді різких переворотів (таке переродження Жана Вальжана, Жавера), уникаючи нюансів, непомітних переходів.

Неминуще історичне значення «Знедолених» у тім, що Гюго виступає в цьому романі невтомним викривачем буржуазного миру, його лицемірства, неправди, бездушшя, жорстокості. Гюго бере під захист знедоленої людини, що страждає й гонимий народ. От чому й у наші дні не може залишити читача байдужим добуток, що великий гуманіст Лев Толстой один раз назвав кращим французьким романом Толстої залишався вірний своєї любові Гюго до кінця життя, заявивши в 1907 р. у розмові із С. А. Стахович! «У Віктора Гюго є більша сила, справжня...».