Особливості ономатворчості прозаїка О. Стороженка

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Ізмаїльський державний  гуманітарний університет

Факультет української філології  та історії

 

 

 

 

Особливості ономатворчості прозаїка О. Стороженка

 

 

 

 

Індивідуально дослідне завдання

Студентки V курсу 54 гр.

Кіоссе Олени

 

 

 

 

 

 

Ізмаіл – 2013

Зміст

Вступ

Особливості ономатворчості прозаїка О. Стороженка

Висновки

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У художньому творі власні імена становлять результат цілеспрямованого письменницького відбору і уживання. Ім’я  героя глибоко продумується автором і служить засобом  не лише розкриття ідейного змісту твору, але й авторської оцінки персонажа.

Зрозуміти внутрішній зміст  імені, причини, що змусили письменника  зупинитися саме на такому імені, неможливо  без проникнення у сутність даного конкретного образу.

Дати іменування персонажу  – більш складне завдання, ніж  це може  видатися на перший погляд. Давати адекватні, доречні імена  можуть не всі, але тільки майстри  своєї справи. Вибір письменником тих чи інших імен залежить від намірів, ономастичних здібностей автора, його власних уподобань. Вільний у доборі імен для своїх персонажів письменник формує певну систему власних іменувань, добирає імена своїм персонажам, уже обміркувавши їх характер та особливості, знаючи їх роль у розвитку сюжету.

Актуальність  теми. Вибір імені для літературного персонажа, як правило, не буває випадковим. Наділяючи свого героя тим чи іншим ім’ям, письменник звичайно вкладає в цю назву певну оцінку, характеристику. Тим самим він має змогу використати власні імена як додатковий художній засіб для вираження ідейно-естетичного задуму. Першорядну роль у розмаїтості змальованих колоритних образів, неповторних у своїй індивідуальній конкретності відіграє життєвий досвід письменника, і зокрема, знання специфіки антропонімної системи, інтерес до виразових спроможностей антропонімів. Всі ці чинники активно впливають на проблему вибору іменувань для персонажів, на узгодженість імені і образу. Дослідження таких питань містить величезний потенціал подальшого розвитку знань про поетику власних імен у художніх творах.

Завдання  індивідуально дослідного завдання:

• з᾿ясувати  особливості ономатворчості прозаїка Олекси Петровича Стороженка;
• встановити точні цифри ужитку різних антропонімів, їх варіантів та частотності кожної з антропонімічних одиниць.

Обєктом дослідження ономатворчості О. Стороженка стала його казка «Скарб»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Особливості ономатворчості прозаїка О. Стороженка

Постать О. Стороженка займає вагоме місце у літературному процесі ХІХ століття, але тривалий час залишалася поза увагою науковців. Його творчий феномен або ж замовчувався, або ж зазнавав суттєвих кривотлумачень. Так, за

О. Стороженком несправедливо  закріпився ярлик «талановитого  анекдотиста» (І. Франко), який «не дбав про ідейність творів» (А. Іщук), автора, який «ніколи не сягає в глиб події» (С. Єфремов) та ін. Легітимації О. Стороженка прислужилися ті поодинокі розвідки П. Хропка, які з’явилися вже в пострадянську добу. Утім, підходи, запропоновані дослідником, не вичерпують сутності творчої діяльності О. Стороженка, який, як і решта українських романтиків, зреалізував себе не лише як письменник, але почасти і як фольклорист, етнолог та історик.

Твори Стороженка засновані  на використанні українського фольклору, демонології. Фантастичні елементи в них поєднуються із зображенням  селянського побуту, народних звичаїв. Присутній в оповіданнях образ  оповідача, що робить морально-етичні акценти в зображуваних ситуаціях, спонукає читача до роздумів і оцінок.

Об᾿єктом нашого дослідження  буде казка Олексія Стороженко із глибокою назвою «Скарб».  У цій казці дивним видається уявлення про щастя селян, вони вважали щасливою людину, яка все своє життя лежала на печі і лише відкривала рота, як те голодне новонароджене пташеня, щоб поїсти. Хибну думку породила заздрість, а заздрість, як відомо, присипляє здоровий глузд. Фортуна не посміхається тим, хто не докладає зусиль, щоб бути щасливим. Існує ж багато людей, що понад усе прагнуть виграти в лотерею. Але жага легких грошей вбиває в них бажання працювати і самовдосконалюватися.

Головного героя в оповіданні звуть Павлусем. Історичне походження імені Павло походить від латинського імені, що означає «малий». В умовах художнього твору цей антропонім, крім свого основного, первинного призначення номінації та індивідуалізації, виконує і функцію характеризації, тобто є не просто іменем персонажа, а художним словом. « Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона ще возилася з ним, як з маленькою дитинкою. Була власними руками годує його, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює. Усю зиму й осінь з хати не випустить: «Не ходи, синку, - каже, - холодно, замерзнеш, та ще, крий боже, занедужаєш, то  я й умру, не діжду, поки ти й одужаєш»». Хоч Павлусь вже дорослий, але з ним возяться,  як з маленькою дитиною. «Доріс Павлусь до парубка. Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того самогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. Та од чого б їм і пошерхнуть? Зроду не то щоб ціп або косу у руках держав, - не взявся і за лопату, щоб обгребти сніг од порога…»

Головному персонажу автор  приділяє всю розповідну площину. Крім Павлусиного імені, ніяких інших антропонімів не використовує. Він називає їх загальними іменами: батько, мати, наймит, наймичка, парубки, що дозволяє показати авторові не значимість цих персонажів.

Антропонім з пестливою  вормою Павлусь автор використовує 28 разів. І лише 5 разів – пане Павле « - Пане Павле, а пане Павле! – гукнули парубки.- Ходім лишень з нами скарбу шукати!». Ця кількісна відмінність у використанні саме цих форм антропонімів показує ставлення автора до героя, як до маленької дитини.

Прізвище є найважливішою одиницею антропонімійної лексики, оскільки має великий соціальний та культурологічний потенціал і є основою іменуванням людей у великих колективах: “Прізвище сотнями невидимих ниток зв’язане з життям суспільства, і в першу чергу з його культурою”. Прізвище Павла – Лежня - також несе у собі не лише номінативну, але й характеризуючу функцію. Лежня від дієслова лежати, тому що він цілий день нічого не робив, тільки їв і спав «Не вспіла наймичка його утерти, а він уже уклався спати. Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов кухня… ».

Крім антропонімів у казці  О. Стороженко використовує топоніми: ойкоснім Крим (1 раз) , та гідронім Дон (також 1 раз). «Накупили волів і послали кілька хур у Крим за сіллю, на Дін за рибою…».

Крим – це півострів, розташований на півдні України, а Дон річка в Європейській частині Росії. Здавалося б ці топоніми несуть у собі лише номінативну функцію. Та  ні, знающи що О. Стороженко захищав ідею возз’єднання України з Росією, ми бачимо і характеристичну функцію в цих топонімах, вони ніби об’єднують  Україну з Росією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Увесь ономатворчий простір  казки Олекси Стороженка пройнятий  характеризуючою функцією, кожне  ім᾿я автор використовує влучно, зазделегіть  знає його етимологію.

Розмаїтість форм іменування у кількості  ужитку досить чітко розмежовує головного та другорядних героїв твору. Головному персонажу автор приділяє більшу частину розповідної площини, а другорядним персонажам навіть не дає ніяких варіантів імен.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1. Андрєєнко О. Ю. Прагматичний  потенціал власних назв у художньому творі //Мовознавство.–1998.–№4.–С.45–49.

2. Андрусів С. Володимир  Дрозд // Історія української літератури XX ст.: Навчальний посібник / Ред. В. Дончик. – К.: Либідь, 1998: У 2-х кн. – Кн.2. – С. 322–326.

3. Бєлей Л.О. Літературно-художня  антропонімія як мовно-стилістичний  засіб розкриття характерів персонажів // Українська мова і література в школі.–1993. – №7. – С.36 – 39.

4.Карпенко Ю.О. Власні назви в художній літературі // Наукові записки. Серія: Філологічні науки ( Мовознавство). – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім.. В.В. Винниченка, 2001. – Випуск37.– С.170 – 172.

5. Олекса Стороженка, твори  в двох томах. К.: дердавне видавництво  художньої творчості. – 1957.

6. Скрипник Л.Г., Дзятківський П.П. Власні імена людей. Словник довідник. К.: Наукова думка – 1996.