Перетин автобіографічного й біографічного у творах Тараса Шевченка

Перетин автобіографічного й біографічного у творах Тараса Шевченка

Художня автобіографія й художня біографія беруть свої витоки ще з часів античності, проте наукове вивчення автобіографи та біографи починається лише з ХІХ століття, коли до проблем автобіографічного й біографічного письма звернулися Р. Сауті, Д. Стенфілд, Ш.-О. Сент-Бев та ін.

Розквіт української автобіографічної літератури припадає на ХІХ століття, на час появи автобіографічних творів Т.Шевченка, П.Куліша, М.Костомарова, М.Драгоманова.

Художні твори Тараса Шевченка написані на теми сучасного йому життя. Письменник часто вносить до своїх  текстів автобіографічні елементи й цим підкреслює своє активне ставлення до життя.

У повістях ми відчуваємо живого Шевченка, постають картини з його життя, нотатки подорожей, спогади, повідомлення про знайомих. Митець у повістях пов'язує свою біографію з біографіями героїв – шукачів правди і щастя.

Повісті Тараса Шевченка мають велике значення для вивчення біографії письменника. Тут подаються картини його дитячих років, перебування в Петербурзі, і навчання в Академії мистецтв, його численні подорожі, зустрічі з видатними діячами культури.

Наприклад, у повісті «Княгиня» є чимало автобіографічних фактів (дитинство поета). У повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» зображений період заслання. У «Близнецах» знаходимо автобіографічний факт – подорож Україною. У повісті «Музыкант» Шевченко розкриває трагедію тонких натур – скрипаля Тараса Федоровича, віолончелістки – артистки Тарасевич. Автобіографічні факти — викуп із кріпацтва. Прототипами героїв виступають реальні люди зі своєю життєвою історією, що є біографічним фактом у творі Шевченка. «Художник» – одна з кращих повістей Т. Шевченка – написана в 1856 році в Новопетрівському укріпленні. У своїй основі твір автобіографічний: розповідь про історію викупу Т. Шевченка з кріпацтва. Саме в цій повісті Шевченко найдокладніше розповідає про себе. Видатний російський учений О. Пипін назвав її «зворушливою» і відзначив, що вона «дихає правдою». 
І хоча зі сторінок твору ми багато довідуємось про певний період життя Шевченка, усе ж, як твір художній, він містить і авторський домисел. Прототипом ліричного героя-оповідача в реальному житті є Іван Сошенко, який першим помітив істинний талант у ранніх Тарасових малюнках і розпочав справу викупу Шевченка з кріпацької неволі. Головним героєм твору, безперечно, є сам Тарас Григорович.

Епізоди з повісті доповнюють наші знання про життя Шевченка: знайомство із Сошенком, викуп із кріпацької неволі, дізнаємось про тих, хто брав участь у цій благородній справі, уподобання Шевченка. Зустріч з І. Сошенком у повісті Шевченка «Художник» відрізняється від біографічного факту. Тут безіменний оповідач, в якому легко вгадується Сошенко, покровитель юного художника-кріпака, тобто Шевченка, розповідає про їхню суто випадкову зустріч одного літнього ранку в саду.

Насправді ж, довідавшись від одного з своїх товаришів – стороннього учня Академії мистецтв В. Соловйова, – що серед учнів його родича В. Ширяєва перебуває Шевченко, І. Сошенко виявив бажання зустрітися з ним. У пізніших спогадах, записаних М. Чалим, Сошенко розповідав про це так: «Когда я был в «гипсовых головах», или нет, кажется, уже в «фигурах» (1835 – 1836), вместе со мной рисовал брат жены Ширяева. От него я узнал, что у его зятя в мальчиках служит мой земляк Шевченко, о котором я еще слышал кое-что в Ольшаной, находясь у своего первого учителя С. С. Превлоцкого. Я убедительно просил родственника Ширяева, чтобы он прислал ко мне Тараса на квартиру. Узнав о моем желании познакомиться с земляком, Шевченко на другой же день, в воскресенье, отыскал мою квартиру в 4-й линии и явился в таком виде: на нем был засаленный тиковый халат, рубаха и штаны толстого домашнего холста запачканы были в краску, босой, расхристанный и без шапки. Он был угрюм и застенчив. С первого же дня нашего с ним знакомства я в нем заметил сильное желание учиться живописи. Он начал бывать у меня по праздникам, потому что в обыкновенные дни мне было некогда, да и его хозяин не пускал. Во время таких посещений Тарас урывками рассказывал мне некоторые эпизоды из своего прошлого и почти всегда завершал свои рассказы ропотом на судьбу» [3, с. 54]. Версію про зустріч з І. Сошенком у саду, створену вперше в художній повісті, Шевченко переніс згодом і до своєї автобіографії.

Оповідання «Капитанша, или Великодушный солдат» відносимо до творів Шевченка, де наявні біографічні елементи. Ось як описує зовнішність свого приятеля Тарас Григорович у творі (до речі, такий вигляд мав В. М. Забіла насправді): «Приятель мой не отличался изящными манерами и привлекательной наружностью, но в его смуглом, изрытом оспою лице было столько веселого прямодушия, что нельзя было смотреть на него без удовольствия, особенно когда он рассказывал малороссийский анекдот или передразнивал кого-нибудь из своих соседей: самой естественной мимикой владел он в высшей степени» [4, с. 312]. Не багато місця відвів Тарас Григорович цьому персонажу. Але, ознайомившися з повістю, у вас складеться цілісне уявлення про цю самобутню людину – неабиякого письменника, вправного бандуриста, гостинного господаря, врешті-решт людяного пана. Ви дізнаєтеся про коло його інтересів, у тому числі й літературних. Бо, як пише Тарас Григорович, вони багато говорили з Віктором Олександровичем про політику, літературу.

Твір побудовано як повість у повісті. Основна його частина – оповідання очевидця «Капитанша, или Великодушный солдат» – обрамлена розповіддю про поїздку оповідача з Москви в Україну. Змалювання цієї подорожі має автобіографічну основу і відбиває окремі факти поїздки Шевченка з Петербурга в Україну весною 1845 р. Хоч біографічна достовірність опису цієї поїздки загалом не викликає сумніву, абсолютизувати її також було б перебільшенням. Автобіографічність авторської розповіді тут скоріше спонтанна, побудована на пам’яті вражень, підпорядкована художньому задуму [1, с. 230].

Багатим автобіографічним матеріалом сповнені також повісті «Варнак», «Наймичка», «Несчастный». «Щоденник» («Журнал») Шевченка – це джерело вивчення біографії та творчості поета, що відзначається масштабністю світосприйняття, широтою і глибиною поглядів на життя та мистецтво, щирістю особистих переживань.

Дуже багато елементів автобіографізму в ліричних творах Т.Шевченка. До ліричних творів автобіографічного характеру, в яких Шевченко змалював свої власні почуття, настрої й переживання, належать вірші «Мені тринадцятий минало», «А. О. Козачковському», «І виріс я на чужині», «Хіба самому написать», «І золотої й дорогої», «Лічу в неволі дні і ночі», «Сон» («Гори мої високії») та «Якби ви знали, паничі» та багато інші. Але й у пейзажній ліриці поет, описуючи краєвиди місцевостей, де відбував заслання, часто висловлює свої особисті настрої, думки і спогади («Сонце заходить, гори чорніють», «І небо невмите, і заспані хвилі» та інші). 

У поезіях із автобіографічними мотивами, в яких поглиблений психологізм, Шевченко згадує своє дитинство, роздуми про долю. Такі елементи, мотиви, ідеї, образи були наявні лише в періоді заслання.

У ліричних творах Тараса Григоровича перед нами ніби проходить все життя поета, починаючи ще з дитинства й до самої смерті.

Наприклад, у вірші «Мені тринадцятий минало…», який був написаний в далекій Орській фортеці, де поет перебував на засланні, ми знайомимося з головним героєм твору – тринадцятирічним хлопцем-пастух, кріпаком і сиротою Шевченком.

У поезії «А. О. Козачковському» Тарас Григорович згадував, як він школярем списував у бур'янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку «Три царіє со дари».

Вірші «Якби ви знали, паничі» та «І золотої й дорогої» теж є автобіографічними творами, бо в них поет описав своє безрадісне дитинство, свою гірку долю.

У вірші «І виріс я на чужині» митець згадує свою першу подорож в Україну з того часу, як покинув її підлітком. З трепетом у серці відвідав тоді рідну Кирилівку, побачив жахливу бідність кріпаків і непомірну розкіш панства.

Отже, творчість Тараса Григоровича  – це невичерпне джерело вивчення біографії діячів культури та біографії самого Кобзаря.

Література

1. Білецький О. І. Російська проза Шевченка // Зібр. праць: У 5 т. – К., 1965. – Т. 2. – С. 212 – 230.
2. Галич О. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, ґенеза, перспективи: Монографія. – Луганськ: Знання, 2001. – 246 с.
3. Сава Ч. Новые материалы для биографии Т. Г. Шевченка // Основа. – 1862. – № 5. – С. 50 – 54. 
4. Шевченко Т. Г. Зібрання творів: У 6 т. – К., 2003. – Т. 3: Драматичні твори. Повісті. – С. 290-340.