Писемне мовлення персонажів у художньому творі

У художньому прозовому творі виділяються два основні плани: план оповідача та план персонажів [1, с. 240]. Кожен із названих планів має власні диференційні ознаки. Системна взаємодія планів, їх інтеграція створюється та спрямовується автором. 
 
Мовлення персонажів протистоїть мовленню автора. План персонажа не є однорідним. Він може бути представлений діалогічним мовленням, внутрішнім мовленням, невласне-прямим, а також писемним мовленням. 
 
Безумовно, що план персонажа, представлений у художньому тексті його писемним мовленням, має власні специфічні особливості мовної організації і стилістичного функціонування. Це в певній мірі залежить від типу оповіді, яка використовується в кожному окремому творі. 
 
Традиційно виділяються дві форми художнього викладу: 1) оповідь від третьої особи; 2) оповідь від першої особи. 
 
Порівняльне дослідження писемного мовлення персонажів у складі творів від першої та третьої особи і було метою даної роботи. 
 
Матеріалом для аналізу стали твори англійських та американських авторів ХХ століття. 
 
У досліджуваних художніх творах писемне мовлення персонажів подається у вигляді приватних листів, щоденникових записів та записок. 
 
Аналіз вказаних творів дав можливість визначити такі засоби передачі писемного мовлення персонажів: 1) прямий (повне збереження писемного мовлення персонажів); 2) непрямий (передача писемного мовлення персонажів словами автора, тобто використання непрямого мовлення); 3) змішаний (використання комбінованих форм). 
 
Результати дослідження свідчать про те, що в оповіді від третьої особи всі вказані типи писемного мовлення персонажів представлені з повним збереженням їх писемної організації, не зазнаючи будь-яких трансформацій з боку основного оповідача, що підтверджує зовнішньо-подібний характер об'єктивованої оповіді. 
 
В оповіді від першої особи реалізуються всі перелічені вище засоби передачі писемного мовлення персонажів. Оповідач у формі першої особи однини є фігурою зображуваного світу. Розповідач відбиває своє особисте, суб'єктивне «я», тому у складі передорученої розповіді писемне мовлення персонажів значно рідше подане в його первісному вигляді, розповідач переробляє його, асимілює зі своїм мовленням. 
 
Аналіз досліджуваних творів свідчить, що писемне мовлення персонажів включається в розповідь художнього твору двома способами: 1) за допомогою ремарок; 2) без авторських ремарок. 
 
Ремарки по відношенню до актуалізованого писемного мовлення персонажів можуть займати препозицію, інтерпозицію та постпозицію. 
 
В оповіді від третьої особи писемне мовлення персонажів вводиться за допомогою препозиційних та інтерпозиційних ремарок з очевидною перевагою перших. 
 
В оповіді від першої особи також визначаються препозиційні, інтерпозиційні та постпозиційні ремарки оповідача, що вводять чуже писемне мовлення. Більша частина вставних ремарок займає препозицію і інтерпозицію. Писемне мовлення персонажів без ремарок з боку автора простежується в обох типах оповіді. Проте функції даного способу в оповідях від третьої та першої особи різні. 
 
Таким чином, писемне мовлення персонажів по-різному актуалізується у складі оповідей від третьої та першої особи. 
 
Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка.— Л., 1973.