Поетичний світ Анатолія Свидницького, основні мотиви та образи

Мірошниченко  Тетяни

Літературно-критичне есе за темою:

“Поетичний світ Анатолія Свидницького, основні мотиви та образи”

 

     Період II половини XIX століття в Україні – це період пожвавлення різноманітних революційних рухів, внаслідок русифікації та полонізації народу. Саме тому, визвольні прагнення народу почали плекати у своїй творчості письменники цього періоду. Такі як: Т. Шевченко, М. Вовчок, І. Франко, П. Мирний, І. Нечуй-Левицький, О. Кобилянська, Л. Українка та інші.

     Не стала  винятком  і творчість Анатолія  Патрикійовича Свидницького –  письменника, поета, фольклориста, етнографа та громадського діяча.  Він зміг представити особливості суспільно-політичного, соціально-економічного, та культурно-естетичного життя тодішнього люду за допомогою художньої творчості. Основними мотивами його творчості були: антикріпосницьке спрямування, заклик до боротьби проти самодержавства та національну незалежність. Також письменник вирішує проблеми моралі, честі, гуманізму, вічні проблеми батьків та дітей.

     Але найбільше  мене цікавить його літературна  спадщина як поета. Діяльність  свою Свидницький розпочав ще  за студентських років, саме  тоді він почав писати свої  перші вірші, які пізніше стали  великим надбанням українського народу(до речі, він сам писав музику до них). Поетичний світ Свидницького дуже багатий та різноманітний, в його творах дуже майстерно змальовано картини життя селянства. За допомогою стилістичних фігур поет підсилює враження від прочитаного, що допомагає краще зрозуміти те, що він хотів донести до читача.

     Вірш  “В полі доля стояла” – пройнятий патріотичним духом, любов’ю до України. Автор закликає селян не чекати кращої долі, а боротися і ще раз боротися:

“…З гаю, хлопці, до мене!

      Добрий розум у мене.

      Добрий розум в голові,

      Острі ножі у траві,

      Острі ножі точені,

     Виточені, аж горять

     На панів та на панят.

      Беріть, хлопці, у руки,

      Дайте муки за муки.”

 

    У цьому вірші  присутній образ волі народу, який закликає взяти ножі та боротися. І саме тому вірш був заборонений. У творі наявні велика кількість епітетів, гіпербол, є метафори, і всі ці засоби підсилюють враження під час прочитання.

     Вірш  “Росте долом березина”, що написаний в 1862 році, розповідає про сподівання селян на свободу:  

“…мине панство і підданство.

  Буде воля – й хутко!”

 

     Але, на жаль, ці сподівання поглинула жорстока  дійсність:

“…Задзвонили напровесні,

   Прочитали волю;

   Закрякали крюки  чорні,

   На селах і в  полі…”

 

     Мені здається, цими словами автор немовби  дає змогу краще зрозуміти про страшні наслідки непокори селян, за яку їх карали березовими різками:

“…Обчіхмали берізоньку,

  Тільки стоїть цівка;

  Терплять батьки й  матінки,

  Й парубок, й дівка…”

 

     У вірші багато стилістичних фігур метафор, епітетів, є елементи порівняння, також майже в кожному стовпчику наявна анафора(єдинопочаток) – всі ці засоби допомагають читачеві більш зрозуміти  та  сприйняти прочитане. До речі, цей вірш вражає своїм обсягом, аж 24 строфи, що є дуже характерним для поезій Свидницького.       

     Також антикріпосницький  мотив є основною темою поезії  “Україно, мати  наша”. Твір   пройнятий   справжньою  любов’ю   автора   до   своєї

Батьківщини. Поетично у творі Україна постає в образі невільниці-страдниці:

“…За що ж тебе сплюндровано,

  За що гинеш марно?

  За що тебе так  знівечено?

  Личенько невимите,

  Руса коса нечесана,

  Дармо тіло збите…”

 

     У вірші присутній образ Максима Залізняка, який відомий нам, як ватажок гайдамацького руху. В його образі автор втілив ідею заклику до боротьби за свободу, заклик до розправи з кривдниками беззахисного народу:

“…З’явись, з’явись, Залізняче

   Та на Вкраїну  вийди!”

 

      Багатий поетичний світ автора можна спостерігати у вірші – метафорами, епітетами, порівняннями, особливо яскраво представлений вид метафори – уособлення, коли Україна змальовується в образі невільниці-страдниці.

     У поезії “Горлиця” відображено долю людини, яка будучи вільною але самотньою, прагне жити серед людей:

“…піду шукать проміж люди

  Слободи, слободи.

  Замешкаю я де-небудь

  У селі, у селі…”

     Але, на жаль, тодішній пануючий лад усі  ці надії та прагнення поглинає:

“…обсіло її все лишенько

  Та біда, та біда!

  Пугутькають на горлицю

  Пугачі, пугачі…

  Да й ще лиху слобіджанки

  Не кінець, не кінець,

  Бо спіймали старую

  На сілець, на сілець”

 

    В образі Горлиці автор поетично змалював українську жінку, яка хоче кращої долі для себе та своїх дітей і тому шукає “слободи, слободи”. В образі ж пугачів втілено страшну верхівку тодішньої влади, яка гнобила та знущалася над селянами.

     Головним чином,  автор дає зрозуміти, що ніхто  у ті часи не мав права  голосу:

“Знай навіки, голубонько,

Що твій ліс, що твій ліс,

А запахне слобідонька,

То втни ніс, то втни ніс.”

 

    А хто все  ж наважувався не коритися, того  “посадили у кліточку”.

    Взагалі, своїми  віршами А. Свидницький дуже  майстерно, а головне правдиво  відобразив все реалії життя  в Україні в II половині XIX століття.

Його поезія сповнена гуманізмом, антикріпосницькими та вольовими ідеями, що вказує на високу патріотичність та любов до своєї Батьківщини автора. У всіх своїх віршах Свидницький поетично змалював незламний дух українського народу, його прагнення до визволення та розправи з кривдниками. Його твори несуть велике естетичне та виховне значення – і тому ми відносимо Свидницького до своєрідних новаторів у своїй справі. Його поезії досить різноманітні за обсягом, але кожна несе в собі якусь мораль та повчання і це не може не вражати. Вражаючий поетичний світ Свидницького не може не захоплювати чисельними стилістичними фігурами, прийомами, а головне співчуттям автора до долі людей.

А. Свидницький збагатив українську літературу тематично та жанрово, він залишив після себе досить невелику поетичну спадщину але його пам’ятають, читають та шанують – і це, я вважаю, найголовнішим досягненням.