Поняття про мову і мовлення, їх функції. Фізіологічні основи мовлення

                              Семінар 5

1.           Поняття про мову і мовлення, їх функції. Фізіологічні основи мовлення

Свідомість людини формується в процесі спілкування людей між собою. Свідома й духовна взаємодія суб'єктів, що відбувається в основному в процесі їх спільної практичної діяльності, здійснюється за допомогою мовлення.

            Проблему мовлення в психології зазвичай розглядають в контексті: мислення і мовлення. Дійсно, з мисленням мовлення пов'язане особливо тісно. Слово виражає узагальнення, оскільки є формою існування поняття й думки. Генетично мовлення виникло разом з мисленням в процесі суспільно-трудової практики і поступово закладалося в процесі суспільно-історичного розвитку людства в єдності з мисленням. Однак мовлення все ж виходить за межі співвідношення з мисленням. Мовлення корелює зі свідомістю в цілому.

            Значною мірою завдяки мовленню індивідуальна свідомість кожної людини, не обмежуючись особистим досвідом, власними спостереженнями, через мову насичується і збагачується результатами суспільного досвіду. Спостереження і знання всіх людей стають або можуть завдяки мовленню стати надбанням кожного.

         Основна функція свідомості - це відображення буття, його усвідомлення. Дану функцію мова та мовлення виконують специфічним чином: вони відображають буття, позначаючи його. Однак мова та мовлення - поняття як схожі, так і відмінні. Вони відображають два різних аспекти єдиного цілого.

            Мовлення - це процес використання мови в спілкуванні. Іншими словами, це - мова в дії

Зупинимося на понятті "мова". Її одиницею є слово, яке має два боки:

           Мова - це специфічно людський засіб спілкування, який являє собою систему знаків, що має соціальну природу і є створеною та закріпленою у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства

           Кожне наше слово - це особливий знак (будь-який матеріальний елемент дійсності, який використовується в певному значенні для збереження та передачі інформації). У слові зливаються функції знака та значення. Останнє історично розвивалося, звужувалося, узагальнювалося, переносилося на нові об'єкти.

 

2. Свідомість, такою як вона уявляється нашій неупередженій  думці, є певна форма діяльності, яка існує за участю знання і заради досягнення знання. Способом існування  свідомості є знання, які можливі  на декількох рівнях: почуттєве знання й абстрактне або логічне мислення. Почуттєве знання у формі відчуттів, сприйнять і уявлень дозволяє людині співвідносити себе, своє Я з зовнішніми сторонами і взаємозв'язком предметів. Це значить, що почуттєві образи речей осмислюються нами за допомогою уявних понять. Ці поняття, на думку одних філософів, суть продукт суспільної практики, чуттєво-предметної діяльності людини. На думку інших – уроджені, або надприродні. Для перших почуттєвий досвід людини виступає базисом формування мислення. Для других, навпроти, мислення – основа почуттєвого пізнання.  
    
   У зв'язку з цим, своєрідність мислення полягає у тім, що воно дозволяє людині усвідомити світ за допомогою понять, суджень, умовиводів і теорій, відтворюючи істотне і значиме у речах і явищах. У мисленні ми переходимо межі видимого світу. За допомогою мислення ми співвідносимо свідчення органів почуттів із усіма наявними в нас знаннями, як індивідуально властивими кожному, так і інтегральними, засвоєними індивідом. 
    
   Абстрагуючи від подробиць зовнішнього існування і діяльності, людина створює узагальнюючі образи. Поняття атома для Демокрита споконвічно існувало як поняття неподільного матеріального начала. Але прийнявши його як таке, він початків конкретизувати першооснову з погляду форми, ваги, розмірів. Прийнявши ідею вартості, К. Маркс почав її конкретизувати крізь призму різних видів професійної праці, у підсумку прийшов до поняття абстрактної праці як затрат фізичної і нервової сили взагалі. 
    
   Мислення характеризується цілепокладанням, спрямованістю на збагнення істинного, достовірного знання за допомогою постановки практичних або теоретичних задач. Розумова діяльність орієнтована на розуміння сутності речей і явищ, на побудову систематичного образа об'єкта. Мислення є логічно організований процес пізнання, який відбувається за визначеними законами і сприяє адаптації людини до мінливого світу. Звідси і спонтанно властива мисленню здатність зосереджуватися на одному предметі, на вирішенні виниклої задачі. Філософи звертають увагу на бажаність визначення змісту мислення внутрішніми свідомими спонукальними мотивами. У той же час вони змушені визнавати некерованість, автономність думок, перетікання їх з одного предмета на інший. 
    
   Мислення можна класифікувати у залежності від його спрямованості на той чи інший аспект реального світу. Так, мислення існує як повсякденне, практичне, наукове, теоретичне і художнє. Практичне мислення орієнтоване на рішення повсякденних конкретних задач, а теоретичне пов'язано з формулюванням загальних принципів і закономірностей об'єктивного світу. Мислення також і образне, тому що пов'язано з формуванням образів, узагальненням різного в речах і явищах одного порядку, приналежних одному виду або співтовариству, множині. 
    
   Мова є знаряддям мислення і свідомості, засобом формування понять, думок, а також засобом спілкування між людьми. Матеріалістично мислячі вчені вважають, що потреба сказати щось один одному, створила відповідний орган і периферичний засіб – мовний механізм. Фізіологічний механізм утворення мови – умовно-рефлекторний: продуковані у певних ситуаціях звуки, супроводжувані жестами, сполучалися в мозку з відповідними предметами і діями, а потім з ідеальними явищами свідомості. Звук із вираження емоцій, властивого тваринам, у людській мові перетворився у засіб позначення образів предметів, їхніх властивостей і відносин. Крім того, спілкування тварин ситуативне, пов'язане з наявною ситуацією, а людська мова відірвалася від ситуативного, внаслідок існування свідомості. Свідомість здатна контролювати емоційну сторону натури людини, тому зміст мови опосередковано відтворює навколишню реальність. Мова також несе у собі і момент символістики, що вимагає певного ступеня розвитку свідомості в середовищі собі подібних, засвоєння неоднозначного змісту слів. 
    
   Мова являє собою систему змістовних форм. За допомогою мови здійснюється переклад індивідуального змісту думок людини в колективне. За допомогою мови здійснюється пізнання світу й об'єктивується самосвідомість індивіда. До того ж мова є засобом функціонування інформації, здійснюваним у виді різних знакових систем. У цій якості мова виконує роль механізму соціальної спадковості. Мова уявляється нам насамперед у словесній, вербальній формі, що ми вважаємо самим універсальним засобом спілкування серед усякого роду знакових систем. Тому-то людська свідомість і мислення тісне пов'язані з емоціями, можуть функціонувати у виді музичних звуків, малюнків і барвистих образів, скульптурних форм, математичних символів, формул, креслень і специфічних знакових систем у різних областях людського пізнання і діяльності. У той же час універсальна мова слів є засобом перекладу змісту одних знакових систем у зміст інших. І якщо навіть часом професіонали у своєму спілкуванні один з одним широко використовують звичні їм невербальні знакові системи, то це відбувається лише тому, що колись вони вивчили через звичні словесні визначення зміст і значення знаків і комбінацій знаків їхньої специфічної професійної мови. 
    
   Мислення, безумовно, здійснюється у формі мови. Але мислення є тільки частиною свідомості, хоча і важливою. Свідомість і мислення також пов'язані одне з одним за допомогою мови, оскільки перехід від сприйнять і уявлень до понять можливий тільки у процесі передачі їхнього змісту в словесній формі. Висловлюючи свої думки і почуття, людина виразніше розуміє саму себе, свій стан і розуміння її стану іншими людьми. Утім, завжди в історії людства існували й образні мови, що безпосередньо переводять мову почуттів у мову образів, не завжди вербалізованих, але очевидно емоційно забарвлених. Для певної частини людей, у специфічні кольори пофарбована поверхня, є стимулом для виникнення відповідних емоцій, змушує швидше битися серце. Для когось таким є червоний колір, для когось зірково-смугастий як образ світовідчуття.

 

Відмінність мислення людей  і тварин

Порівняння психіки  тварин з людською дає змогу виділити такі основні відмінності між  ними:

1. Тварина може діяти  лише в межах ситуації, що сприймається  безпосередньо, а всі здійснювані  нею акти обмежені біологічними  потребами, тобто мотивація завжди  біологічна.

Тварини не роблять  нічого такого, що не обслуговує їхніх біологічних потреб. Конкретне, практичне мислення тварин робить їх залежними від безпосередньої ситуації. Лише в процесі орієнтувального маніпулювання тварина здатна вирішити проблемні завдання. Людина ж завдяки абстрактному, логічному мисленню може передбачати події, чинити відповідно до пізнаної необхідності - свідомо.

Мислення тісно пов'язане з мовленням. Тварини лише подають сигнали своїм родичам з приводу власних емоційних станів, тоді як людина за допомогою мови інформує інших у часі та просторі, передаючи суспільний досвід. Завдяки мові кожна людина користується досвідом, який вироблено людством протягом тисячоліть і якого вона ніколи не сприймала безпосередньо.

Третя відмінність  у психіці тварин і людини полягає в почуттях. Тварини також здатні переживати позитивні чи негативні емоції, але лише людина може співчувати в горі чи радості іншій людині, насолоджуватися картинами природи, переживати інтелектуальні почуття.

Умови розвитку психіки тварин і людини є четвертою відмінністю. Розвиток психіки у тваринному світі підкорено біологічним законам, а розвиток психіки людини детермінується суспільно-історичними умовами.

І людині, і тварині  властиві інстинктивні реакції на подразники, здатність набувати досвід у життєвих ситуаціях. Проте  присвоювати суспільний досвід, який розвиває психіку, здатна лише людина.

З моменту народження дитина оволодіває способами використання знарядь та навичками спілкування. Це, своєю чергою, розвиває почуттєву сферу, довільність, логічне мислення, формує особистість індивіда. Мавпа в будь-яких умовах буде проявляти себе як мавпа, а людина лише тоді стане людиною, якщо її розвиток відбувається серед людей. Це підтверджують випадки виховання людських дітей серед тварин.

 

3)

4)  
ЧУТТЄВО-ОБРАЗНЕ МИСЛЕННЯ — мислення конкретними образами, картинами (в мозку прокручується своєрідний фільм). Воно притаманне не тільки людині, а й вищим тваринам — собакам, кішкам, мавпам тощо. Уявіть собі таку картину. Увечері господиня залишила незакритою сметану на кухні. Вранці приходить на кухню приготувати сніданок і бачить, як кішка доїдає сметану. Розлютившись, господиня хапає кішку і вдаряє її. Наступного ранку, побачивши господиню на кухні, кішка стрибає зі столу й ховається за буфетом, хоч на цей раз вона нічого поганого не вчинила. Перед нею виник учорашній образ розлюченої господині. 
 
Чуттєво-образне мислення властиве всім людям, а особливо представникам творчих професій (письменникам, художникам, артистам, режисерам, балетмейстерам тощо). Існування цього типу мислення переконливо заперечує поширену донедавна думку, що мислення протікає тільки в словесній формі. Коли художник-мариніст І. Айвазовсь-кий писав картину "Дев'ятий вал", він не обмірковував ЇЇ за допомогою слів, а переніс на полотно образ, який визрів у його романтичній уяві: неосяжна велич й буйна могутність морської стихії, вогненні присмерки, грайливе на хвилях місячне світло, відвага людей, які мужньо борються з розбурханою стихією. 
 
ТЕХНІЧНЕ (ПРАКТИЧНО-ДІЙОВЕ) МИСЛЕННЯ — здійснюється без участі мови. Воно, як і наочно-образне мислення, властиве вищим тваринам і людині. Чи не першим на цей тип мислення звернув увагу німецький філософ Г.-В.-Ф. Гегель, який, зокрема, вказав на те, що безпосередня трудова діяльність, скажімо праця каменяра, обов'язково вимагає мислення. Трудові дії людини, як елементарні дії вищих тварин, осмислені. Так, наприклад, якщо високо підвісити банан, то мавпа, щоб його дістати, ставить ящик, бере в передні кінцівки палку, вилазить на ящик і збиває банан. 
 
Практично-дійове мислення притаманне всім людям, але найбільшою мірою спеціалістам технічних професій. Інколи інженеру легше створити нову машину, ніж захистити свій проект (важко підбирати потрібні слова та вирази). А від тих, хто працює на комп'ютерах, можна почути, що вони мислять машинною (комп'ютерною) мовою. 
 
ПОНЯТТЄВЕ МИСЛЕННЯ — здійснюється за допомогою мови. Абстрактні поняття про любов і ненависть, життя і смерть, мову й мислення, науку й культуру, теорію відносності А. Ейнштейна чи гіпотезу вроджених граматичних структур Н. Хомського осмислити і передати без участі мови неможливо. Однак слід зауважити, що людина і в цьому випадку не завжди мислить вслух, тобто вимовляючи слова. Частіше люди мислять за допомогою внут-' рішнього мовлення ("про себе"), яке відрізняється від зовнішнього тим, що є згорнутим, зредукованим. 
 
У людей усі типи мислення переплітаються, але превалює поняттєве, тобто основним знаряддям мислення є мова. 
 
Про те, що мова і мислення не тотожні, засвідчують й інші факти. Так, зокрема, мислення не має властивостей матерії, воно є ідеальним, тоді як мова має ідеальний (семантика) і матеріальний (звукова оболонка слів, матеріально виражені граматичні форми тощо) аспекти. Будова мови і будова мислення не збігаються. Мова і мислення оперують різними одиницями (фонема, морфема, слово, речення — поняття, судження, умовивід). Щоправда, багатовіковий процес оформлення й вираження думок за допомогою мови зумовив розвиток низки граматичних категорій, які частково збігаються з деякими категоріями мислення (підмет — суб'єкт, присудок — предикат, додаток — об'єкт, означення — атрибут).

 

 

5) Так само, як і спілкування, мислення може бути вербальним і невербальним. Невербальне мислення здійснюється за допомогою наочно-чуттєвих образів, що виникають в результаті сприйняття вражень дійсності і потім зберігаються пам'яттю і відтворюваних уявою. Невербальне мислення представлене в тому або іншому ступені вже у деяких тварин, і саме це забезпечує тварині правильне орієнтування в ситуації і ухвалення доцільного рішення. Високорозвинуті форми невербального мислення (у поєднанні з мисленням вербальним) знаходимо у людини. Так, невербальною є розумова діяльність при вирішенні творчих завдань технічного характеру (наприклад, пов'язаних з просторовою координацією і рухом частин механізму). Вирішення подібних завдань зазвичай не протікає у формах внутрішньої (і тим більше зовнішньою) мови. Це особливе «технічне», або «інженерне», мислення. Близько до цього мислення шахіста. Особливий тип наочно-образного мислення характерний для творчості живописця, скульптора.

 

6) Мова — явище  суспільне. З одного боку, мову творить і розвиває суспільство, з дру 
гого — без мови не було б суспільства. І наука, і техніка, і релігія, і ідеологія, і культура 
не можливі без мови, бо мова забезпечує всі без винятку процеси життя і діяльності 
людини. 
Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. 
У мові відбиваються соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, ста 
тева), демографічні процеси (зміни чисельності населення, міграція), рівень загальної 
освіти народу, розвиток науки тощо. Суспільство може цілеспрямовано впливати на 
розвиток мови. Свідомий вплив суспільства на мову (урядові заходи) називають 
мовною політикою. Від цієї політики залежить доля окремих мов у багатомовному 
суспільстві. Так, унаслідок онімечення у XVIII ст. зникли полабська і прусська мови, 
в результаті асиміляції в СРСР зникло понад 90 мов, а колонізація у СИ1А знищила 
чимало індіанських мов. 
Взаємозв’язок мови і суспільства розглядається і на таких рівнях, як мова і народ, 
мова й особа (індивід), мова й класи та соціальні групи людей. 
Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсила 
будь-що змінити в мові, бо мова розвивається за своїми об’єктивними законами. 
Наприклад, Тарас Шевченко є основоположником української літературної мови. 
Однак це не означає, що він створив нову мову. Навіть геніальна особистість не здатна 
змінити мову, а може лише виявити її приховані можливості, показати, як ефективно 
можна використати те, що в мові вже існує. 
Мова не може бути класовою (коли кожен клас користується своєю мовою), 
бо треба було б виробити якусь третю мову, щоб класи могли спілкуватися між 
собою. Проте класовий підхід до використання мови беззаперечний. Так, українське 
панство, щоб відокремити себе від простого народу, використовувало для спілку 
вання чужу мову: на Західній Україні то була здебільшого польська, а на Східній - 
російська. 
Із суспільним розшаруванням (за різними ознаками) пов’язана поява в мові про 
фесійних слів, арго (мова декласованих елементів), діалектизмів. 
Отже, мова і суспільство перебувають у тісному взаємозв’язку. Вплив суспільства 
на мову і мови на суспільство вивчає спеціальна лінгвістична дисципліна — соціо 
лінгвістика.

 

7)       Розмежовують поняття загальнонародна мова і літературна мова.

Загальнонародна мова — це сукупність слів, граматичних  форм, особливостей вимови й наголошення, що їх використовують люди, для яких українська мова є рідною. Загальнонародна мова охоплює діалекти, просторіччя, професійну лексику, жаргони тощо.

Вищою формою загальнонародної мови є літературна мова.

Діале́кт (грец. διαλέγομαι, dialegomai «розмовляти, спілкуватись, вести розмову один з одним» звідки διάλεκτος — наріччя, говір, мова, якою спілкується між собою певна група людей) — різновид мови, що вживається як засіб порозуміння особами, пов'язаними між собою територією, фаховою або соціальною спільністю. Відтак, розрізняють територіальний і соціальний різновиди діалектів. Найчастіше поняття діалект уживають у значенні територіального діалекту, натомість на означення соціального діалекту уживають терміни соціолект або жаргон, арґо, сленг, просторіччя як різновиди соціодіалектів.

Територіальний діалект — різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об'єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історично-культурних традицій, самосвідомості.

Просторіччя — одна з форм національної мови, поряд з діалектами, жаргонним мовленням та літературною мовою. Разом з народними говорами та жаргонами просторіччя складає усну некодифіковану сферу загальнонаціональної мовної комунікації — народно-розмовну мову.

Просторіччя має понаддіалектний  характер, на відміну від говорів  та жаргонів — це мовлення, загальнозрозуміле для носіїв національної мови. Будучи універсальною для національних мов категорією, просторіччя в кожній з них має специфічні особливості та властиві лише йому взаємовідносини з літературною мовою. У просторіччі представлені одиниці всіх мовних рівнів. Особливо чітко своєрідність просторіччя виявляється у використанні елементів літературної мови, в граматичному та фонетичному оформленні слів загального словникового фонду. Для просторіччя властивими є експресивно «занижені» оцінювальні слова з палітрою відтінків від фамільярності до грубості, до яких у літературній мові є нейтральні синоніми: «дрихнути» — «спати», «гепнути» — «ударити».

 

Професіоналізми — слова й живомовні звороти, властиві мові людей певного фаху. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише в царині того чи іншого фаху, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормамлітературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. Вони ніби деталізують загальновідомі назви. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі,просторічно-жаргонні.

 

Жаргон або жарґон^[1] (фр. jargon — «незрозуміла мова»; «безглу́здя»; «ґелґота́ння»; від гало-ром. gargone — «базікання») — соціолект (один з різновидів соціальних діалектів), який відрізняється від літературної мови використанням специфічної, експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального вжитку, а також фразеології, часом особливостями вимови.

Жаргон виникає  серед груп носіїв мови, об'єднаних спільністю професійних інтересів (медиків, комп'ютерників, викладачів), однаковими захопленнями (жаргон мисливців, філателістів, рибалок), тривалим перебуванням у певному середовищі(військова служба, навчання).

 

 

          Літературна мова — відшліфована форма загальнона¬родної мови, що постає на основі її писемної форми і в усному та писемному виявах обслуговує життя нації: державну діяльність, законодавство, науку, культуру, художню літературу, театр, засоби масової інформації. Сучасна українська літературна мова опрацьовується науковцями, письменниками та іншими діячами культури і науки.

        Українська національна мова  існує:

а) у вищій формі  загальнонародної мови - сучасній українській  літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови - її територіальних діалектах.

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші  сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.

Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю (стандартністю), високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів, наддіалектністю, поліфункціональністю.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному  мовленні, їм властиві основні загальномовні  норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюються специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової та культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

 

8) Термін діалект використовується зазвичай для позначення територіальних різновидів мови і частіше застосовується до різновидів мови, якими користуються сільські мешканці, хоча в спеціальній літературі можна зустріти словосполучення "соціальні діалекти", "міські діалекти", "професійні діалекти" і т. п.  
 
Територіальний, або місцевий, діалект за своєю назвою свідчить скоріше про географічне, ніж соціальному, діленні мови. Однак територіальна локалізованість - лише одна з характерних рис цієї підсистеми національної мови. Одночасно це і соціальна мовна різновид, оскільки місцевим діалектом володіє коло осіб, достатньо визначених у соціальному відношенні: у сучасних умовах, у всякому разі в російській мовному співтоваристві, це селяни старшого покоління. Відзначимо основні властивості територіальних діалектів, що відрізняють цю різновид національної мови від всіх інших. До них відносяться:  
 
1) соціальна, вікова і почасти статева обмеженість кола носіїв діалекту (це головним чином сільські мешканки старшого покоління);  
 
2) обмеження сфери використання діалекту сімейними і побутовими ситуаціями;  
 
3) утворення напівдіалекти як результат взаємодії і взаємовпливу різних говірок і пов'язана з цим перебудова відносин між елементами діалектних систем;  
 
4) нівелювання своєрідності діалектної мови під впливом літературної мови (через засоби масової інформації, книги, систему освіти і т. п.).  
Социолект  
Цей термін виник в лінгвістиці порівняно недавно - у другій половині XX в. Він утворений з двох частин - частини соціо-, що вказує на ставлення до суспільства, і другого компонента слова "діалект"; це, по суті, стяженіе в одне слово словосполучення "соціальний діалект".  
 
^ Соціолекти називають сукупність мовних особливостей, властивих будь-якої соціальної групи - професійної, станової, вікової і т. п. - в межах тієї чи іншої підсистеми національної мови. Прикладами соціолектів можуть служити особливості мови солдатів (солдатський жаргон), школярів (шкільний жаргон), кримінальний жаргон, арго хіпі, студентський сленг, професійний "мова" тих, хто працює на комп'ютерах, різноманітні торговельні арго (наприклад, "човників", торговців наркотиками ) та ін  
 
Термін социолект зручний для позначення різноманітних і несхожих один з одним мовних утворень, які мають, однак, загальним об'єднуючим їх ознакою: ці утворення обслуговують комунікативні потребисоціально обмежених груп людей.  
 
Соціолекти не уявляють собою цілісних систем комунікації. Це саме особливості мови - у вигляді слів, словосполучень, синтаксичних конструкцій. Основа ж соціолектів - словникова і граматична - зазвичай мало чим відрізняється від характерної для даної національної мови. Так, у сучасному кримінальному арго є досить велика кількість специфічних позначень, у тому числі метафоричних: балда 'голова', шматок'тисяча рублів', мент 'міліціонер', хаза, малина 'злодійський в'язниця 'і т. п., але відмінювання і відмінювання цих слів, їх об'єднання в пропозиції здійснюються за загальномовного моделям і правилам; загальномовний є і лексика, що не позначає будь-які специфічні реалії "професійної" і побутового життя кримінальників (Вдарили мене по балді ; Це він купив за два шматки; На хазу нагрянули менти і обшмоналі всіх, хто там був, і т. п.).