Постмодернізм

як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;

іронічність та пародійність. 

Філософія постмодернізму

Філософським джерелом ідеології  постмодернізму став екзистенціалізм (існування). У відповідності з постулатами екзистенціалізму:

життя не має визначеного сенсу  і спрямування;

сліпа автоматичність природи і  логічні висновки раціоналізму, можливо, і репрезентують порядок, проте  вони позбавлені людяності;

для людини нескінченний цикл природних  законів позбавлений будь-якого  сенсу;

сфера об'єктивних речей - абсурд. Сенс - це виключно людський феномен.

Хоч у житті немає заздалегідь визначеного сенсу, людина здатна створити його самотужки. Шляхом вільного вибору і рішучих дій людина спроможна сама створити свій порядок і сенс свого існування. Для всіх інших людей цей особистий сенс не може бути придатний ні для оцінки їх діяльності і поведінки, ні для виховання. Ніхто не може диктувати сенс іншому. Кожен повинен самостійно віднайти свій сенс, який залишається суб'єктивним і не залежить від об'єктивних істин.

Екзистенціалізм заклав підґрунтя для сучасного релятивізму. Оскільки кожен створює свій власний сенс, всі сенси рівноцінні. Релігія стає приватною справою. Зміст сенсу не має ніякого значення. Головне, щоб він був оригінальним у зовнішніх проявах. Кожний живе і діє у власній, неповторній реальності за принципом: "Те, що добре для тебе, не обов'язково є добрим і для мене".

Моральні цінності, як і інші поняття, створюються самою людиною. Екзистенціалізм виник ще в XIX ст. Проте як філософська течія він сформувався лише в середині XX ст. Сьогодні екзистенціалізм увійшов до масової культури. Він став філософією "мильних" серіалів і ток-шоу. Якщо екзистенціалізм доби модерну вчив, що сенс конструюється людиною, то постмодерністський екзистенціалізм вчить, що сенс створюється групою людей та їх мовою. У відповідності з цим поглядом, ідентичність людини і зміст її мислення зумовлені соціальним середовищем. Попередній екзистенціалізм був укорінений у відчуженій особистості, яка з гідністю терпіла свою самотність, що була наслідком бунтарства. Постмодерністський екзистенціалізм грає на соціальній ідентичності, груповому мисленні, почутті моди і естетизації зла.

Як філософська категорія, термін "постмодернізм" отримав розповсюдження завдяки філософамт Ж. Дерріди, Ж. Батая, М. Фуко і особливо книзі французького філософа Ж. - Ф. Ліотара "Стан Постмодерну" (1979).

Прояви культури постмодернізму

Постмодернізм являє собою «широку суспільну течію, що поширується в різних областях культури: літературі, музиці, образотворчому мистецтві, архітектурі». Тому для більш чіткого розуміння, варто розглядати постмоденізм в його ж проявах. Приклади прояву постмодернізму можна знайти в мистецтві, літературі, кіно, на телебаченні, в музиці, архітектурі, науці. Так наприклад з культурою постмодернізма прийнято зв'язувати деякі сучасні тенденції в літературі (Б. Виан, Н. Мейлер, У. Эко), архітектурі (Дж. Стирлинг, Ч. Джэнкс), живопису (М. Мерц , М. Паладино, О. Фукс).

3.1. Мистецтво 

Постмодернізм – це перш за все  явище, що спочатку було «народжено»  й теоретично оформилося в західному  мистецтві і для того, щоб зрозуміти  його треба пам’ятати, що постмодернізм  «пропагандує» зміну якості авторської свідомості, тобто те, що руйнується прерогатива монологічного автора на володіння вищою істиною. Авторська істина розчиняється в багаторівневому діалозі точок зору.

Це суперечить тому, що стверджував  Платон говорячи, що ідеальним втіленням  мистецтва є «старовинні священні хороводи», які являють собою - замкнуте коло, на який вони вказують. Це коло є - символ постійності, чогось замкнутого або статичного. Мистецтво ж постмодернізму як би двоїсне. Воно зв'язує (змішує) між собою «реальність технологічного світу» з міфом. Це ж в свою міру відповідає потребам, як і «еліти» так і рядового члена суспільства (популярні смаки), показуючи при цьому різноманітність того або іншого витвору мистецтва.

Тому сучасне мистецтво свідомо відкидає багато правил та обмежень, що були вироблені попередньою культурною традицією, пропонує інше відношення людини до навколишнього світу, демонструє особливе бачення. По переконанню Ліотара, художник або письменник перебуває в ситуації філософа, оскільки він створює «твір», не керований ніякими попередніми правилами. Ці правила створюються разом з твором і в такий спосіб кожний здобуток стає подією.

3.2. Література

Можна із упевненістю сказати, що література постмодернізму є «антилітературою», тому що трансформує «бурлеск, гротеск, фантастику а також різні літературні форми й жанри в антиформи, що несуть у собі заряд насильства, божевілля, апокалиптичности, перетворюючи космос у хаос». Говорячи про постмодерністський стан сучаної вітчизняної літератури можна відзначити таких письменників, як Володимир Набоков, Віктор Пелевін , Володимир Сорокін, Сашко Соколов, Венедикт Ерофеев. Візьмемо, наприклад - Набокова. Набоков, один з видатних російських письменників, автор скандально відомого роману «Лоліта» (1955), у якому автор спробував з'єднати еротику, любовну прозу, соціально-критичні нравописания, відомі эстетические теми й філософські питання. Роман «Лоліта» багатошаровий, а «реальне й уявлюване в ньому злиті, пародія прикривається романтичним і роз'їдається іронічним». Роботи Набокова характерні як складною літературною технікою, так і глибоким аналізом емоційного стану героїв данного твору, все це має місце в непередбаченому сюжеті з відтінками трилера. Що стосовно англійської літератури властивої перу постмодернистів, то вона наприклад, може бути представлена таким автором як Умберто Еко з його романом «Ім'я Рози».

3.2. Кіно

Представниками сучасного постмодернистического  кіно, яких відрізняє змішування елементів чужої й своєї творчості, цитати й ремінісценції, цілком можуть бути такі голлівудські режисери як Вуді Ален, Девід Лінч, що намагаються показати всю «містичність та абсурдність буття», Квентін Тарантіно, Педро Альмодован. Цікаво, що останній вже протягом багатьох років виражає своє постмодернистическое мислення через масове комерційне кіно. В його роботах дуже сильно виражена якась «пристрасть до вишуканої агресії образів та грайливості сюжетів.

Але треба перейти до висновку тієї «спадщини», що залишає нам кінематографічна культура постмодернізму. Загальною  тут є гра з умовностями  створення й сприйняття кіно. Створюючи  вигаданий світ, а потім розмиваючи між реальним та вигаданим світами вселякі грані, ці фільми руйнують бар'єри, які ми вишиковуємо. Стираються вселякі грані того, що на наш погляд здається реальним, а що вигаданим. Хіба романтичні мрії й позахмарні фантазії, навіяні нам Голівудом, не є важливою частиною нашего «реального» життя? Хіба не правда, що за фасадами звичайного тихого сільського життя часто ховаються демони? Що «реально»? Хіба сама реальність не є конструкцією режисера?

3.3. Музика 

 Електронна музика мабуть  є найкращим прикладом культурного стану постмодернізму. Використовуючи як «матеріал», електронну музику, композитор працює не тільки зі звуковою темою й композицією, але й з самими звуками, які народжуються «шляхом складання в музичні тони й шуми сінусоідних чистих тонів».

Популяризація музики, як масового продукту проявляється навіть у тім, що її охрестили досить характерним і малоприємним для елемента мистецтва терміном «шоу-бізнес». Важливим елементом сучасної музики є змішування стилів і напрямків. Отже все нове, що з'являється у світі музики, багато в чому є продуктом змішування різних і раніше далеких один одному стилів. Тому вдалі результати цих експериментів й створюють моду, невдалі клеймуються ганьбою й залишаються на задвірках музичної історії. Яскравим прикладом музикантів, що задають тон у суміші стилів, є Avrіl Lavіgne, Justіn Tіmberlake та інші.

3.5. Архітектура

Досліджуючи історію такого явища як культура постмодерізму можна дійти висновку, що ця культура проявилась насамперед в архітектурі й лише пізніше в академічній сфері. Якщо обернутися на те, що було до цього самого «пост», то ми побачимо перші будівлі, що губляться в темряві тисячоліть, функція яких обмежувалася захистом людини від неприємностей, які підносили природа й інші «погані» люди. Архітектурний метод модернізму, «не враховував об'єктивну психологічну потребу людини в розмаїтості зовнішніх вражень», тим самим, надаючи так званим масовим забудовам гнітючу монотонність.

В архітектурі США постмодернізм сформувался теоретично в другій половині 60- х років XX століття, а в практиці будівництва до кінця 70- х. Головною ідеєю нових майстрів стало різке заперечення сучасного проектування в якості аксіоми, чи якоїсь єдиної творчої ідеології. Тому критиці піддалися архітектурні форми модернізму, серійний підхід до планування об'єктів, відмова від творчого підходу.

Висновок

Постмодернізм приходить з вимогою  переосмислення поняття культури, його більш підходящої реконструкції з урахуванням нового змісту, що привносять вищенаведені тенденції. Одночасно із цією вимогою в культурі постмодерну присутній мотив відхилення від ролі й функції авангарду як «проповідника» модерну. Постмодерн працює з гіпотезою реальності як знака, де знаки посилаються самі на себе. До складу цієї знакової системи входить також сама реальність, що у такий спосіб стає лише деталлю знакової гри. Отже, домінуючим в культурі стає постмодерністський плюралізм і це відрізняє постмодернізм від модернізму як явища кінця XІX - початку XX століття, де плюралізм мав місце переважно в художній сфері. Крім того, важливим є те, що постмодерністський плюралізм радикальніше, ніж будь-який попередній.

В сучасній культурі постмодернізм  виконує характерну для XX століття структуру множинності. У всіх сферах свого прояву, осмислюючи досвід попереднього розвитку людства, вертаючись до основ, убачаючи в пройденому шляху не тільки помилки й омани, постмодернізм готовий побачити через минуле й сьогодення те, що повинне сформуватися в майбутньому, і тим самим припускає пошуки шляхів до самопорятунку й самозбереження людства. Постмодерністська культура не є «екзотичною» - це реальність нашого століття, що виявила себе в різних культурних регіонах і в різних національних моделях, осмислення якої триває.

Висновок

Отже, слово «постмодернізм» означає  і загальні тенденції у сучасному  мистецтві, і різноманітні школи  й течії, що виникають на межі XX - XXI століть, і художній напрям (розвиток культури дає підстави стверджувати, що постмодернізму вже притаманні всі ознаки мистецького напряму). Водночас поняття «постмодернізм» використовується і як характеристика світовідчуття кризової епохи, і як особливий спосіб організації художньої реальності, що може виявлятися за різних періодів розвитку культури. І вже настає час, коли поняття «постмодернізм» означає і певну добу в історії світового мистецтва, як це сталося, наприклад, з термінами «Відродження», «бароко» чи «романтизм». І якщо вже розуміти під «постмодернізмом» добу, то тут, звісно, мається на увазі передовсім сучасний етап. Отже, ми живемо за доби постмодернізму.

 

Підсумок. Поняття «постмодернізм» багатозначне й умовне, однак це не заважає його глибокому вивченню й визначенню характерних ознак, які, звісно, не є остаточними, оскйіьки це явище надзвичайно динамічне й не застигле у своїх формах.

Список літератури

1. Гобозов М. Криза сучасної епохи й філософія постмодернізму //Філософське суспільство. - 2000. - №2. - З. 34-45.
2. Ивбулис В. Модернизм и постмодернизм. — М., 1988.
3. Андрухович Ю. Постмодернізм – не напрям, не течія, не мода / Ю. Андрухович // Слово і час. – 1999. – № 3. – С. 56-66  .
4. Козловський П. Культура постмодернізму. М., 1997
5. Рябушина А.В., Хайт В. Постмодернізм у реальності і уявленнях / / «Мистецтво». 1994р. № 4.
6. Дженкс Ч.А. Мова архітектури постмодернізму. - Москва. 1995р.