Психологізм як елемент поетики О.Кобилянської (новела «Природа»)

Психологізм як елемент поетики О.Кобилянської 
(новела «Природа»)

 

Психологічний аналіз – один з важливих засобів образного пізнання дійсності і її художнього відтворення. З його допомогою О.Кобилянська проникає у внутрішній світ своїх героїв,здійснює психологічне забезпечення у творах художньої життєвої правди.

Головне для неї - людська душа,її порухи за тих чи їнших обставин; дійсність показувала не через сприймання автора, а крізь призму «душі і серця героїв».

Особливу увагу письменниці привертає людина як особистість,її внутрішній світ.

У новелі «Природа» змальовується близьке до природи життя гуцульського селянина. Героями новели є донька адвоката і «найбагатіший гуцул». Характер розгортання образів неоднаковий. Якщо в житті паночки природні поривання вклинюються ззовні несподіваними дисонансами, то у гуцула природні потяги,природні вчинки,відповідне світорозуміння,становлять суть його життя.

Образ панночки до зустрічі з гуцулом характеризується від автора. Проявляється негативне ставлення письменниці до героїні («чутлива до хворобливості», «лінива,неохоча до праці», «снувалась по горах»)

Панночка,що виростала «на самоті і майже серед пишного блиску», життя знала лише з книжок,котрими зачитувалась «донесхочу».

Фантазія дівчини розвинулася в такий «буйний цвіт,що його коштомпридавилися всі інші пориви», і вона «кпила собі з чистого плекання чувств і думок». Їй остогидлиудноманітність та умовності найближчого середовища і вона тікає на лоно природи.

Могутня карпатська природа манить її силою життя, повертає дівчині спокій і рівновагу. Та скоро вона пересичується знайомими з дитинства картинами природи. І тоді спрагла життя і краса дівчини прагне гостріших вражень:вона мріє опинитись серед хвиль розбурханого моря, марить про «щастя,котрого пестра повнота мусила б давити… Немов соняшник,стояла її душа,отворена для незвісного якорось щось… »

У хвилях напруги й інстиктивних поривів, коли «закипало життя», дівчина «була нап'ята ,мов лук». Та це були лише хвилі. Згодом сили розпещеної,зніженої дівчини,зо виросла в неробстві,спадали,знову з'являлась хвороблива безпричинна туга за незбагненим щастям,невідомим «чимось».

Усім розвитком образу письменниця підводить до думки ,що провина за таке безцільне і беззмістовне життя не позбавленої здібностей і таланту дівчини падає на буржуазне інтелігентське серидовище,яке створило її душу,призвело до духовного і фізичного падіння.

Образ гуцула,що протистовляється панночці,оповивається поетичним серпанком. Це помітне при показі його життя,побуду і змалювання портрета.

«Високий,гибкий і кріпко збудований,як усі його суплемінники, мав лице чудно гарне. Воно було мрачно забумане,навколо уст ніжне і в верхній частині слов'янське, т.є трохи широке, та се  красі не вадило. Його чорне волосся було, як є зввичай,підстріжене до брів і закривало чоло. Його одяг підносив красоту його тіла. Червоні холошні й біла як сніг сорочка з вишиваним ковніром і рукавами, з-під котрих видно було кріпкі,жилезнуваті рамена.Груди,шия й руки були окрашені срібними й мосяжними ланцюгами та хрестиками, а широкий пестрий ремінь обвішаний наперсточками, монетами: за ним була застромлена люлька і деяке оружіє».

Гуцул – людина праці,сповнена життєвої енергіі і відваги. Він наївно безпосередній і бурхливо чутливий. Завжди в турботах про господарство,він цілеспрямований. Виріс він на свободі і з природою зжився нерозлучно. Тут він почуває себе повним паном. Становище «заможного газди» робить його людиною дещо самовпевненою. Зіткнення з людьми цивілізованого світу,які хотіли скривдити його – «одинака найбагатшого в селі гуцула» - тільки за те, що він зрубав одну смереку,викливає в нього «обурення й погорду» до «жебраків», «отих,що служать». Їхні порядки,їхня мораль для нього незрозумілі ,чужі . та це обурення так скоро зникло в гуцула, як і народилося, тільки він вйшов на волю. В світорозумінні гуцула є багато наївного, примітивного, але його життя змістовніше й цікавіше,ніж панночки,його характер цільніший,його почуття не витонченні, але природно щирі й сильні. Після зустрічі з панночкою він безмежно тужить за «дивною дівчиною». Але всі його сподівання на зустріч марні. Між ними і панночкою – ціла безодня. Це люди протилежних світів.

Змальовуючи в романтичному стилі волелюбне життя гуцульського селянина,оспівуючи красу характеру гордого сина природи,його цільну і поетичеу вдачу,письменниця розкриває свого героя через його психологію.

Там, де йде мова про гуцула,використовується засіб невласне прямої мови. Така структура, при якій персонаж розповідає про себе в третій особі,давала можливість письменнниці проникнути в психологію героя і правдиво зображувати його почуття,його душу і водночас вільно переходити до діалогів,описів природи.

Новела багата пейзажами,що відзначаються вірністю пластичного зображення, тонкою поетичною настроєністю і художньою проникливістю: «Та сама темно-зелена пропасть, та сама скалиста гора онде праворуч,поросла рівними,як свічка, смереками, а посеред них ніжні білі берези, з моху виростали буйні папороті й сям-там стрункі дзвінки…Тихо, одностайно шумів ліс…Він шумить,як море. »

Настрій пейзажу відповідає тому, чи тому  стану персонажів: 
«Великанські, порослі лісом верхи гір,синьо-темні пропасті,праліси, буйні полонини-усе разом опгружене у синім. І не далеко все те було. Ні, таки цілком близько від них пнялась гора нна гору,лише безоднями розділені;над усім тим чудно чисте голубе небо.

Усе те могуче,велично гарне…Увесь цей повний пишний красок простір,ся буйна інтенсивна,майже темно-голуба зелень…

Навкруги тишина,самота й шум лісів.

Переможена сею пишною красою,стояла вона хвильку;здавалося, що він коло неї.»

«»Краще й потужніше,як коли-небудь,пишалася перед його очима ціле пасмо гір. Освічене магічним місячним світлом,мільйонами звізд,було воно гарне мов у казці.

Чи бачив він величну красу у природі? Він привик був із дитини до пишного виду гір, знав ясні,мов день,тихі,мовчазні літні ночі, бо не одну не спав, а проте!..а проте,коли зір його сягав верхи,обгорнені голубими облаками, серце його охопила глибока й невідгадана туга.

А тут,коло його ніг, колисалися хвилі й буркали щось сумне, їх звуки збудили в його серці…сльози. Так, йому стало тяжко він почув себе одиноким і сам не знав, як почав співати…»

Побудовані вони на доборі епітетів:

«ніжні берези», «стункі дзвінки», «дика ніч», «великанські верхи», «чисте небо», «усе могуче», «пишною красою», «пінистими хвилями», «велична краса», «тихі,мовчазні ночі», «тужлива думка»; 
порівнянь:

«лісова гора,стрімка та висока,мов стіна», «скалиста гора поросла рівними,як свічки смереками», «ліс шумить,як море», «пасмо гір. Освічене магічним місячним світлом,мільйонами звізд, було воно гарне,мов у казці», «знав ясні,мов день,ночі»;

метафор:

«сонячне проміння сховалося за гори», «краще й тужніше,як коли-небудь, пишалося перед його очима ціле пасмо гір », «а тут коло його ніг,колисалися хвилі й буркали щось сумне,їх звуки збудили в його серці… сльози.»

У змалюванні пейзажів виражається вся глибина авторської любові до рідного краю.

Глибокому розкриттю психологіі персонажа сприяють монологи.

«Внутрішній монолог – це,як правило,пряма передача думок персонажів Часте звернення О.Кибилянської до внутрішніх монологів зумовлене її прагненням життєподібності. Адже персонажі, як і живі люди,повинні не тільки з кимось (чи до когось) говорити, а й думати, вдаватися до мови з самим собою «Засоби внутрішнього монологу та функціонально рівнозначних мовних форм, - зазначає М.Козак, - служить завданню збагнути потаємне єство людини,спосіб її міркування,логіку й аргументацію вчинків,тобто її справжній характер.» Форми внутрішніх монологів у новелах О.Кобилянської різноманітні. Це здебільного пряма мова, невласне пряма мова, розмова героя з самим собою,тощо.

Так внутрішній монолог гуцула,виражений у формі невласне прямої мови.

«Як він її любить,як тужить за нею! Він хорий із туги,йому хочеться плакати,як хлопцеві,вбив би її з гніву,що її не має! Чомувін її не здибає ніде! Чтому?»

Психологізм є вагомою рисою поетики творів О.Кобилянсткої. основні принципи його письменниця втілювала у відповідній системі елемнтів форми:художніх деталях,композиціі й сюжеті, в особливостях художньої мови. Розкриваючи психологію у хвилини найвищого напруження , О.Кобилянська зосереджувала увагу на кульмінаційному моменті. Це давало можливість найглибше розкрити душу людини. Цій меті підпорядкована й психологізація пейзажу. Діалог і монолог у новелах О.Кобилянської також безпосередньо пов'язані з психологізмом.

«Психологізм – пише літературознавець В.В. Фащенко, - універсальна,родова якість художньої творчості. Його предметом є відображення внутрішньої єдності психічних процесів,станів,властивостей і дій,настроїв і поведінки людини, а також соціальних груп і класів».

Франко писав так: «Коли старші письменники виходять від малювання зверхнього світла – природи,економічних та громадстких обставин, і тільки при помочі їх силкуються зробити зрозумілими даних людей,їх діла,словай думки,то новіші йдуть зовсім противною дорого:вони, так сказати,відразу засідають у душі своїх героїв і нею,мов магічною лампою,освічують усе окруження ».

Новий підхід до розкриття внутрішнього життя героїв помітний уже в ранніх творах О.Кобилянської,але найяскравіше він виявився в її поезіях а прозі. На першому плані оповіді внутрішнє переживання героїв,зміна емоцій,почуттів.

Характерним прикладом психологічного аналізу О.Кобилянської є новела «Природа». Новела складається з двох частин- невеличкої першої і значно більшої другої. В обох частинах на першому плані перебіг почувань героїнь цілком побудована на модальних дієсловах (виражають ставлення того, хть ховорить,до змісту висловлюваного) з яскраво вираженим оціночним значенням.

Так уже в перших абзацах твору зустрічаємо такі слова: «любила», «домогалася», «тужила» «ниділа», «марила», «вижидала», «бажала», «снила». Кожне з цих слів є ключовим в абзаці і передає певний душевний стан героїні , її прагнення до того чи іншого ідеалу. Самі абзаци скомпоновані так, що відтворити перебіг почуттів жінки.

Наприклад:

…боротьбу любила так, як любиться пишні,багаті красками картини та оп'яняючу музику, і так само вона собі її уявляла. Іноді опановувала її невиразна жадоба чувства побіди…

Вона марила про щастя,котрого пестра повнота мусила б давати.

Вижидала його щоднини,жила раз у раз в ожиданні чогось нового,далекого…

Вона страх бажала опинитися на морі, побачити його раз у бурю, або як сходить сонце, або в місячну ніч…

Багатий внутрішній світ жінки, яка прагне самореалізаціі, передається через сукупність модальних дієслів,що виражаюсь ставлення героїні до природи, щастя, культурних цінностей. Абзац за абзацом – наче перелива емоцій чутливої жіночої натури. Водночас із суми почувань і ставленьдо навколишнього вимальовується внутрішній портрет героїні. І не тільки модальні дієслова, а вся сукупність лексичних засобів,тропіка («її очі спалахнули», «се краса,котрою вона розкошується, в котрій купає свою душу», «і тисячу полумінів бухнуло на неї», «усміх заграв на її лиці») спрямовані на передачу почуттів героїні,однак ключовими є дієслова,вони передають динаміку внутрішніх процесів.

У другій частині новели письменнниця так само з опорою на почуттєву сферу відтворює внутрішній світ молодого гуцула,простежує за логікою розвитку його почуттів. О.Кобилянська використовує для цього порівняння : «кров пливе в жилах, і поперед очі ходять іскри…», «очі миготять тисячі іскр…», «його лице побіліло, мов із нього сплила остання краплина крові», «кров кружила йому в жилах,мов скажена», «Стояв нерухомо,мов тигр на гатах», «кинув капелюхом об землю,мовби в ньому гніздилися всі сумні думки його», «холодна, мов лід,повага виступила на його лице», «а тепер він сидить тут, осьде, мов затроєний, як на глум і сміх, і мусить смертельно тужити за нею».

Надзвичайна увага письменниці до сфери почуттів зумовлена тим, що саме вони стають чи не головним об'єктом її психологічного аналізу, а їх перебіг найчастіше створює основу внутрішнього сюжету творів.

Специфічною мовою особливістю творів О.Кобилянської є те, що ці почуття називаються відповідними узагальнюючими словами:бажала, хотіла,снила,туга,ненависть,чудово,гарно.

Велику увагу письменниця приділяє також зовнішнім мовним виявам героїв – діалогам. Завдяки їм О.Кобилянкька глибоко проникає у внутрішній світ героїв . Вона використовує їх для передачі почуттів персонажів, ставлння один до одного. Так, у другій частині через призму спогадів,переживань молодого гуцула постає сцена зустрічі його в гірському лісі з вродливою панночкою. Вона затіває таку собі гру з молодим хлопцем. Коли дивуючись із обізнаності дівчини, він вигукує «Пані!», маючи на увазі її кругозір або навіть соціальний статус,героїня, використовуючи інше значення слова «пані» (заміжня жінка), легко переворить розмову в інтимний план. Так за допомогою багатозначності слова О.Кобилянська глибоко розкриває внутрішні порухи душі героїв у діалозі. Події і вчинки вона зображує лише для того, щоб розкрити внутрішні якості героїв. Перебіг почувать стає тим структурнотворчим елементом , який визначає розвиток внутрішнього сюжету. Характер у її творах поданий не як сукупність якостей, а як процес перепадів емоцій і почуттів. Це новий крок у розвитку психологізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

 

У процесі роботи над даною темою була використана відповідна література. Мету, яку ми ставили на початку своєї роботи, ми досягли в міру своїх можливостей.

Спробували розкрити засоби творення образу-характеру в творах О.Кобилянської («Меланхолійний вальс», «Царівна», «Природа»).

Здатність О.Кобилянської вловлювати найтонші зміни в психологіі персонажів,відтворювати переходи від одного стану до іншого і поєднувати думки,переживання з враженнями зовнішнього світу,показати людину в борінні почуттів і думок – усе це складає головну особливість творчої манери О.Кобилянської. Письменниця мала особливе чуття до поетичного слова уміло добирала відповідні художні тропи.

Кожне слово,речення поєднують змістове й емоційне навантаження. Уся увага зосереджується на відтворенні душевних переживань героїв.

Сюжет викладається через діалоги,монологи,звертається увага на інтонаціі,жести,вирази очей, які дають змогу читачеві торкнутися найтонших порухів душі персонажів.

Важливу психологічну функцію відвграє пейзаж – він оригінальний компонент сюжету,ліричний,емоційний і тісно взаємодіє з життям героїв,найчастіше імпонуючи загальному настроєві твору. Кожна деталь портрета не просто змалоьвує зовнішність , а й розкриває психологічні переживання.