Роль художньої деталі в творчості Мацуо Басьо

Міністерство освіти і науки України

Черкаський національний університет ім. Б.Хмельницького

 

Кафедра теорії літератури і компаративістики

 

Крючка Таїса Володимирівна

Роль  художньої деталі в творчості  Мацуо Басьо

Реферат

 

студентки 2-А курсу

денної форми навчання

Навчально-наукового  інституту 

української філології

 та соціальних комунікацій

(Українська мова, література )

 

 

 

 

Черкаси-2009

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………..3

 

2. Життєвий шлях Мацуо Басьо………………………………………………5

3.  Творчий шлях Басьо.Роль художньої деталі у творчості Басьо………..8

 

Список використаної літератури………………………………………….12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Японська поезія XVII сторіччя, як це було й раніше у переломні епохи, відігравала провідну роль у формуванні нового мистецтва. Головне, що поезія в цю епоху була масовим видом мистецтва; вірші читали, вчили напам'ять. На перший план вийшли комічні жанри поезії, величезним успіхом користувався жанр хокку (дотепність, жарт). У кінці хайянської епохи строфи танка почали об'єднувати у довгі ланцюги. Поступово виникли складні правила, народилась нова літературна форма — ренга (нанизування строфи). Для складання ренги збирались поетичні гуртки, строфи складались почергово. Першу строфу (хокку) доручали кращому поету, а всього строф могло бути 36 (касен) або сто (хякуін). Ренга — це сюїта з несподіваним поворотом сюжету, котрий немов викреслює зиґзаґи. Жорсткі правила обмежували поета, прописуючи йому, у котрій за порядком строф має виникнути образ місяця, а в котрій не можна згадувати богів і будд. Одна тема розвивалась зазвичай упродовж трьох строф. Хокку мало бути перейняте настроями, навіяними певними порами року, в ньому була заборонена тема кохання й панував пейзаж. З'явилися збірки хокку. Воно поступово відділялось від ренги і виокремилося в самостійний жанр — значна подія в японській літературі. Саме хокку стало Удачливим суперником танки. Городянам нелегко було засвоювати правила ренги. З'явились свого роду літературні цехи. Професійний майстер на чолі групи учнів створював свою школу з особливими прийомами і технічними засобами. Ці уроки давали йому кошти на прожиток. Найбільш відомими в XVII сторіччі були поетичні школи Теймон і Данрін. Школа Теймон відрізнялась су-хим академізмом, а школа Данрін цінувала свіжість, експромт, швидкість; за один день деякі поети могли створити тисячі строф, вірші набували легкості, але не глибини, хоча з-поміж них зустрічались справжні поетичні знахідки. Однак Басьо засуджував надто велику поспішність і недбалість подібних творів/

    В епоху Генроку мистецтво хокку досягло повної зрілості й ви-сокої досконалості. Видатний національний поет Басьо посів в іс-торії Японської літератури таке ж почесне місце, як Петрарка в Італії. Він створив по-справжньому нову поезію, дзеркало свого часу, наділивши її немеркнучою красою, глибиною думки і почуттів. Басьо заснував школу талановитих і відданих йому послідовників. За свідченням сучасників, він був людиною неабиякої чарівності й моральних чеснот, справжнім подвижником мистецтва. У наш час вірші Басьо перекладені багатьма мовами. Дослідники скрупульозно простежили весь його нелегкий і довгий творчий шлях.

Метою нашого реферату є ознайомлення з творчи і життєвим шляхом  видатног японського поета Басьо, а також визначити роль художньої деталі у його творчості.

Завданням нашого реферату є:

• Розглянути життє вий шлях Басьо;
• Ознайомитися з його творчістю, визначити роль художньої  деталі у його творчості.

 

 

1.Життєвий шлях Басьо

          Його ім'ям в дитинстві було Кінсаку, і Мунефуза після досягнення повноліття. Найвідоміші його псевдоніми це Тосей (перший із них, означає квітучий персик), на честь китайського поета Лі По, чиє ім'я означає квітуча слива. Пізніше він взяв собі ім'я Басьо, що означає бананове дерево, після того як його учень подарував йому це дерево. Дерево він посадив коло свого будиночку. Йому сказали що клімат у місці його проживання занадто холодний, тому дерево не плодоноситиме. Цим псевдонімом він мав на меті виклика́ти думку про марність поета.

            Басьо народився в Уено, провінція Іґа, неподалік Кіото в сім’ї дрібного самурая. Поступив на службу до місцевого пана, Тодо Йосітада, всього на два роки старшого ніж він самий. Вони обидва насолоджувались мистецтвом хокку, а перший відомий твір Басьо датований 1662 роком. У 1664 році перші поеми Басьо були опубліковані у Кіото. В цей час він взяв самурайське ім'я Манефуза. У 1666 його пан помирає, та Басьо вирішує покинути дім замість того щоб присягнути новому панові. Батько поета помер у 1656 році.

         Залишивши рідний дім, він став бідним городянином. Але в Едо невідомому поету важко було домогтися успіху. Він улаштувався на службу у відомство водопостачання, але незабаром залишив цю посаду. Якийсь час він мав намір піти в монастир. У 1677 р. Басьо став професійним учителем поезії, але його учні були небагаті. Лише один з них,

           У 1664 р. відбувся поетичний дебют Басьо: в одній з антологій були опубліковані два його вірші. Вони на той час ще не відзначились оригінальністю. Старанний учень школи Теймон пише з цитатами зі стародавніх віршів, знижених до пародії. Однак розуміння основ віршування хокку було першою і необхідною сходинкою до майбутньої майстерності. У 1666 р. Йоситада раптово помер. Басьо втратив друга й захисника. У князівському замку він був більше непотрібний.Басьо відчував себе міським бідняком. Коштами на життя були скромні приношення учнів, часом удавалося продати каліграфічні написи. Далеко не відразу дійшов Басьо висновку, що саме так має жити справжній поет. Убогість стала символом духовної незалежності. Басьо малює у своїх віршах ідеальний образ поета-філософа, байдужого до життєвих благ. Найважче було знайти свій шлях у мистецтві, створити нове, неповторне. Спливло двадцять років невпинних пошуків і спроб з часу першої публікації юнацьких віршів. Тільки у сорок років Басьо створив свій знаменитий стиль сьофу (стиль Басьо). В юнацькі роки, відвідуючи Кіото, Басьо писав вірші під впливом школи Теймон, а після переїзду в Едо він зблизився з поетами школи Данрін. Але відчувши ідейну й тематичну обмеженість обох шкіл хокку, що часто перетворювали поезію на словесну гру, він на початку 80-х років звернувся до китайської поезії танської епохи. У ній знайшов він глибоку концепцію світобудови й того місця, що посідає людина як поет і мислитель, у розумінні високої місії поета. Особливо цінував Басьо великих поетів Лі Бо і Ду Фу. Глибоко вивчав Басьо і лаоських філософів Лао-цзи і Чжуан-цзи. Даосизм за своїм духом близький до дзен-буддизму, котрий чимало запозичив з нього. Басьо став вивчати дзен-буддизм під керівництвом вмілих наставників. Навчання дзен сильно вплинуло на японське мистецтво, зокрема й на творчість Басьо. Для цього в японській національній поезії здавна склалися передумови: любов до майже аскетичної стислості, коли слова замовкають, а почуття ще говорять (йодзьо); усвідомлення злиття людини з природою в круговерті різних пір року; сум (у багатому спектрі відтінків) від того, що краса (вишневих квітів, кленового листя, любові і юності) така недовговічна.

              Він жив у Кіото протягом наступних шести років та опублікував поеми у кількох антологіях. У 1672 році переїхав в Едо (сьогодні Токіо). У 1676 році він вже був відомий майстер хайку, кого обирали судити поетичні змагання. Він обзавівся студентами, які збудували йому перший будиночок 1680 року. Він жив більшу частину свого життя у будиночках, де міг насолоджуватись природою та приймати гостей. Він здійснив ряд піших подорожей, про які залишив подорожні нотатки.

        В останні роки життя Басьо виголосив новий провідний принцип поетики — карумі (легкість).

        Старий поет сподівався ще продовжити свої мандрівки далеко на північ, де живуть айни, щоб побачити всю Японію, але смерть застала його в 1694 році у місті Осака, де він помер, оточений своїми учнями. За звичаєм вони просили його скласти передсмертну пісню. Басьо відповів, що кожне його хокку було передсмертною піснею, адже хто може знати, коли настане останній день?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       

3.Творчий шлях Басьо.Роль художньї деталі у творчості Мацуо Басьо

У 1664 р. відбувся поетичний  дебют Басьо: в одній з антологій  були опубліковані два його вірші. Вони на той час ще не відзначились оригінальністю. Старанний учень школи Теймон пише з цитатами зі стародавніх віршів, знижених до пародії. Однак розуміння основ віршування хокку було першою і необхідною сходинкою до майбутньої майстерності.  
      Басьо видрукував збірку віршів «Каїої» («Покриття з черепашок») і з цим маленьким томиком, сповнений честолюбних сподівань, подався туди, де кипіло літературне життя. Сампу, син багатого купця, зміг по-справжньому допомогти своєму наставнику. Він подарував Басьо маленький будиночок біля невеликого ставка, на березі його були висаджені бананові пальми (басьо). Будиночок став називатися «Банановою обителлю» (Басьоан). Ось звідки у нього псевдонім Басьо.

У віршах, створених на початку 80-х років, Басьо любив  відтворювати улюблену картину: свою хатину й навколишній пейзаж: маленький ставок, берег ріки Суміда, що поріс очеретом

 Убогість стала  символом духовної незалежності. Басьо малює у своїх віршах  ідеальний образ поета-філософа, байдужого до життєвих благ. Найважче  було знайти свій шлях у  мистецтві, створити нове, неповторне. Спливло двадцять років невпинних пошуків і спроб з часу першої публікації юнацьких віршів. Тільки у сорок років Басьо створив свій знаменитий стиль сьофу (стиль Басьо). В юнацькі роки, відвідуючи Кіото, Басьо писав вірші під впливом школи Теймон, а після переїзду в Едо він зблизився з поетами школи Данрін. Але відчувши ідейну й тематичну обмеженість обох шкіл хокку, що часто перетворювали поезію на словесну гру, він на початку 80-х років звернувся до китайської поезії танської епохи. У ній знайшов він глибоку концепцію світобудови й того місця, що посідає людина як поет і мислитель, у розумінні високої місії поета. Особливо цінував Басьо великих поетів Лі Бо і Ду Фу. Глибоко вивчав Басьо і лаоських філософів Лао-цзи і Чжуан-цзи. Даосизм за своїм духом близький до дзен-буддизму, котрий чимало запозичив з нього. Басьо став вивчати дзен-буддизм під керівництвом вмілих наставників. Навчання дзен сильно вплинуло на японське мистецтво, зокрема й на творчість Басьо. Для цього в японській національній поезії здавна склалися передумови: любов до майже аскетичної стислості, коли слова замовкають, а почуття ще говорять (йодзьо); усвідомлення злиття людини з природою в круговерті різних пір року; сум (у багатому спектрі відтінків) від того, що краса (вишневих квітів, кленового листя, любові і юнності) не вічна.

У 1680 р. Басьо створив  перший варіант знаменитого в  історії японської культури вірша:

На голій гільці

Ворон сидить самотньо.

Осінній вечір.

До роботи над цим  віршем поет повертався упродовж кількох  років, поки не створив остаточний варіант. Лише це одне свідчить про те, як завзято Басьо працював над кожним словом. Тривалі роки пошуків скінчилися. Басьо знайшов свій шлях у мистецтві. Вірш схожий на монохромний малюнок тушшю (сумі-е). Нічого зайвого, усе просто, але за допомогою кількох деталей створена картина осені. Відчувається відсутність вітру, природа немов завмерла в смутній застиглості. Поетичний образ, здавалося б, 
ледве накреслений, але має велику глибину, і водночас гранично конкретний: поет зобразив реальний пейзаж і через нього — свій щиросердий стан. Не тільки про самотність ворона говорить він, але й про своє власне. 
         У хокку уяві читача полишено великий простір.   Мудрі хокку навчають нас пильніше вдивлятися в навколишній світ, через нього пізнавати свою душу, відчувати нероздільну єдність з усім живим в природі, любити все, що є в цьому світі, бо навіть найменша комашка чи рослина так само безцінні і важливі, як і людина. Читач покликаний до співтворчості, до співпереживання. Разом з поетом він може відчувати сум, навіяний осінньою природою, чи розділити з ним глибоко особисте почуття самотності, може проникнутись споглядальним настроєм і відчути себе злитим з таємницями природи. Хокку мов би відкриває внутрішній зір, прихований у серці кожної людини, і тоді у малому вона зможе побачити велике. Хокку прийнято було читати декілька разів підряд, щоб глибоко замислитись. 
         Поетичний образ Басьо не можна звести лише до метафізичного тлумачення. Хокку Басьо — зупинив і закріпив у поезії вічно живий момент буття. Для любителя поезії не обов'язково шукати в кожнім хокку Басьо прихований символічний зміст. Басьо не створив трактатів про поезію. Його поетика виражена у творчості. Світогляд і поетика Басьо розвивалися в протиріччях, міняючись у міру духовного зростання поета. Це був динамічний процес. Басьо любив по'єднувати високе з простим. 
           В останні роки життя Басьо виголосив новий провідний принцип поетики — карумі (легкість). Пізні вірші Басьо аж ніяк не дрібні, вони говорять про прості людські справи й почуття. У побутових картинках є добрий гумор, а не глузування, тепле співчуття до людей. Поезія Басьо — не лише лірика природи, межі її рухливі, вона вміщає в себе світ людей того часу. Головні герої його віршів — поети, селяни, рибалки, мандрівники на дорогах. 
           Учні Басьо склали сім збірників віршів свого вчителя і власних: «Зимові дні» («Фую-но хі», 1684); «Весняні дні» («Хару-но хі», 1686); «Затихле поле» («Но-дзарасі», 1689) з передмовою Басьо, де він указав, що саме в цій збірці з найбільшою силою виражене почуття сабі; «Гарбуз-горлянка» («Хісаго», 1690); «Солом'яний плащ мавпи» («Саруміно», 1691). Пам'яткою нового стилю (карумі) є дві останніх збірки Басьо: «Мішок вугілля» («Сумідавара», 1694) і «Солом'яний плащ мавпи, книга друга» («Дзоку Саруміно», книга вийшла вже після смерті Басьо, у 1698р.). 
          Поезія Басьо — літопис його життя. Значна частина віршів Басьо — плоди його роздумів у дорозі. Багато віршів присвячені померлим друзям 
              Басьо створив п'ять дорожніх щоденників, написаних особливою ліричною прозою в чергуванні з віршами, своїми і чужими: «Кістки, що біліють у полі» («Нодзарасі кіко», 1684—1685), «Мандрівка до Касіма» («Касіма кіко», 1687), «Рукопис у дорожньому мішку» («Оінокобумі», 1687—1688), «Мандрівки в Сарасіна» («Сарасіна кіко», 1688) і найвідоміший з його щоденників — «Стежками Півночі» («Окуно хосоміті», 1689) 
              У XX сторіччі хокку одержало назву хайку, щоб усунути термінологічну подвоїстість, оскільки хокку — назва першої строфи ренгі, але слово «хокку» зберегло свою історичну забарвленість і навіки належить до епохи Басьо.

 

 

Список використаної літератури

1.Зейфред В. Мацуо Басьо: хоку. Про стиль творчості. – Дивослово. – 1996. - №9 –С.40-51.

 

2.Кочетов А.Японська література ХVІІст. Творчість Мацуо Басьо. // Зарубіжна література. – 2004.,№ 11-12. –С.41-45.

 

3.Кузьменчук І. «П’ятнадцятилітній камінь » саду Рьоандзі .(своєрідність хоку Басьо в контексті японської літератури) // Зарубіжна літератур – 2002. -№44 – С.5-9.

 

4.Из истории литературм Востока XVII века. Япония. Басе// Луков В. А.

 

 5.История литератури: Зарубежная литература от истоков до наших дней —М., 2003.- С. 186—188.