Роль природи у творчості Адама Міцкевича

           Роль природи у творчості Адама Міцкевича

Чи грає значну роль природа в житті людини? Чи є актуальною тема єдності природи та людства?  
 
Я вважаю, що єдність природи та людини треба розглядати як стосунки всевладної, могутньої стихії та її органічної частки, що зветься людство. Протягом віків поети оспівували природу, порівнювали її зі своїм психологічним станом, доводили, що в природі все гармонійне, на відміну від нашого життя. Адже наше суспільство дуже жорстоке й несправедливе. Природа теж непередбачувана, але має свої власні закони та правила, які люди не можуть зрозуміти. Тому не можна розглядати стосунки між людиною й природою ні як рівні, ні як протилежні.  
 
Ще у стародавні часи японські поети розвивали тему єдності людини з природою, виливаючи свої емоції у вірші — хокку: пізнаючи природу, людина усвідомлює себе як частинку Всесвіту. Ми повинні відчувати нероздільну єдність з усім живим у природі. Генріх Гейне розкриває свій внутрішній світ у віршах за допомогою опису природи. Адам Міцкевич яскраво й образно розповідає про красу Кримської природи, яка дала імпульс його поетичному генію. І ми, читаючи ці рядки, ніби єднаємося з довкіллям.  
 
Адам Міцкевич — видатний поет-романтик. А для романтиків природа завжди була чи не найважливішою для створення не тільки фону для подій, але й настрою. Вона стала душевним камертоном і для Адама Міцкевича. 
 
Особливо яскраво це видно в «Кримських сонетах». Так, у вірші «Аккерманські степи» читач разом з автором може помилуватися безкраїм степовим океаном зелені: 
 
Воз тонет в зелени, как челн в равнине вод, 
 
Меж заводей цветов, в волнах травы плывет, 
 
Минуя острова багряного бурьяна. 
 
І над усією красою і величчю степу — неможлива тиша. Вона така, що чути. «как мотылек в траве цветы колышет», «как где-то скользкий уж, шурша, в бурьян ползет». Поет обережно, як велику дорогоцінність, підносить в дар неповторність краси кримської природи. Але вона не постає у застиглих назавжди нерухомих картинах, як на фотографії. Природа в сонетах Міцкевича жива, сповнена руху і змін. Ось море. Воно то тихенько коливається злегка, немов дише, то здимається буремними валами, грізне, страшне. Міняються пори року, як змінюються епохи людської історії. Та що таке людське життя? Воно таке коротке. Саме про це розмірковує автор, споглядаючи картину спустошення там, де колись був палац хана Гірея: 
 
В чертоги вторгшийся сквозь окна галерей, 
 
Захватывает плющ, карабкаясь на своды, 
 
Творенье рук людских во имя прав природы. 
 
У сонетах Адама Міцкевича природа постає як невід'ємна частина людського життя. Людина завжди вважала себе «царем природи». Але чи може вона протистояти руйнівній силі вулканів, торнадо, землетрусів, паводків та інших «капризів» стихії? «Хіба здатна частинка пізнати ціле?» Якщо ми вже виробили звичку бути з природою «на ти», то повинні поважати її та не шкодити їй. Адже лише через єдність з природою лежить шлях до щасливого й гармонійного життя людини.  
 
Природа завжди мудріша за людину, бо за нею — вічність. Ціла вічність перетворень, життя і вмирання заради нового життя. Саме такою постає романтичний образ дивної природи у «Кримських сонетах». 

Отже, природа грає визначну роль у житті людини, вона є невід'ємною складовою нашого існування. Адже природа — це краса, а краса врятує світ!