Розвиток сучасного українського детективу

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Миколаївський національний університет

імені В.О.Сухомлинського

Факультет філології та журналістики

Кафедра    слов’янської філології

 

 

Реферат

Розвиток сучасного  українського детективу (творчість  В.Шкляра, А.Кокотюхи, Л.Кононовича)

 

 

 

 

 

 

 

 

Робота

з сучасної української  літератури

студентки 151 групи

Кондратенко Тетяни

Провірила: Романюк Л.М.

 

 

 

 

План

1. Літературний детектив.
2. Андрій Кокотюха.
3. Леонід Кононович.
4. Василь Шкляр.
5. Література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Літературний детектив

Літературний детектив – це історія про сищика, який шукає злочинця. Усередині детективна історія може видозмінюватися. Самих лише піджанрів детективного роману існує з десяток.

На мою думку, головна помилка тих, хто хоче говорити сьогодні про детективи в Україні, – незадовільна теоретична підготовка і бажання все спростити. Причому спрощують не умовні читацькі маси, а розумні вчені мужі. І перший приклад такого спрощення – згадане вже визначення «Злочину і кари» як детективного роману. Не кожен твір, у якому одна людина вбиває іншу, є детективним романом у прямому розумінні цього слова. 
       Через звичку спрощувати до авторів-детективістів помилково зараховані Андрій Курков, Ірен Роздобудько, Євгенія Кононенко, Василь Шкляр, Леонід Кононович. Наприклад, Курков сам признавався: серед майже двох десятків його книжок лише роман «Гра у відрізаний палець» можна вважати детективним трилером. Якось письменнику набридло, що його вважають автором детективів безпідставно, через те сів і написав один. Так би мовити, для звітності. «Імітацію» Кононенко детективом охрестив, до речі, той-таки Курков. Хоча насправді цей елегантний твір – соціальна драма, від якої віє духом французьких романів, що не дивно: Кононенко читає французьку літературу в оригіналі. 
         Маючи формальні ознаки детективу, не є таким і «Ескорт у смерть» Роздобудько. Вбивства та вкриття вбивці відбуваються тут ніби між іншим. Письменниця помітно експериментувала з жанрами, і після «Ескорту…» та «Останнього діаманту міледі» зрозуміла – це не її. Тепер вона знана передусім як авторка сентиментальних, сюрреалістичних та соціально-психологічних творів, що мають шалений успіх у жінок інтелігентних професій. Але журналістам це чомусь не заважає далі безпідставно іменувати Ірен Роздобудько «українською Марініною».

Мабуть, «Ключ» Василя Шкляра стоїть до «чистого» детективу найближче. І все одно не є на сто відсотків розважальною літературою.                                             Сучасний детектив – передусім легке чтиво, автор якого зазвичай посилає читачеві один конкретний месідж під фінал, весь інший час заповнюючи пропозиціями розгадати загадки і не даючи перевести подих від перебігу подій. У Шкляра в «Ключі» та «Крові кажана» надто багато художньої літератури і авторських рефлексій як для вимог типової «літератури споживання». А Леонід Кононович, створивши після «Я, зомбі» серію націонал-патріотичних антикомуністичних книжок, які поєднують у собі простеньку детективну загадку і спецефекти бойовика, згодом зрікся свого детектива Оскара, перейшовши на більш близьку йому герметичну прозу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Андрій Кокотюха

"Шлюбні ігрища жаб" - один  з перших , на мій погляд, українських  детективів, що значно відрізняється  від інших світових творів  цього славетного жанру. Написано  твір  у 1991 році. Цікавим є той факт, що повість була написана у 1991 році, у 1995 році книжка отримала нагороду видавництва "Смолоскип"  і  стала називатися романом, але офіційною датою народження твору вважається чомусь 1999 рік.

Дія відбувається на початку 90-х років у м. Києв протягом десяти днів. Група молодиків "по наводке" грабують інкассаторів, заволодівши 1 млн. доларів. І далі за сюжетом, тікаючи від переслідувань міліції, молодики ніяк не можуть поділити гроші. Фінал повісті досить неочікуваний і глибоко філософський, заставляє повністю переосмилити весь сюжет повісті. 

У сюжеті творів українського письменника  досить повільно протікає сюжет, досить слабка дінаміка, дія відбувається протягом кількох днів,  і все дуже-дуже детально.

Таким чином, А.Кононович явив нам своє четверте літературне обличчя — досі його знали як витонченого перекладача з французької, який працює у найширшому діапазоні, автора блискучої екзистенційної прози малих форм, писаної ще на початку 80-х років минулого століття та «батька» українського кримінального роману…

Сам автор визначає, що для нього домінує необхідність створення серйозної прози. Він надавав їй перевагу у 80-х роках, але той час характеризується політичною заангажованістю і можливості публікуватися не було.

 

 

 

 

 

Леонід Кононович

Леонід Кононович на певний період часу пристрасно захопився написанням кримінальних романів і навіть прагнув запровадити цей жанр в українську літературу. На український ринок масово почали проникати дешеві зарубіжні детективи, трилери і автор відійшов від написання творів за цим жанром. «Мене цікавила завжди насамперед серйозна проза, а параметри кримінального роману досить обмежені і там є необхідність дотримуватися певних стандартів. Проза цього, за певними виключеннями, не потребує» — висловився автор.

Деякі вважають, що твір «Тема для медитації» є автобіографічним, але як раз досить незначний відсоток інформації запозичено саме з автобіографічних даних. «Я сам собі нецікавий,- відверто присутнім промовив автор. Всю інформацію я отримав від старших за мене людей, що були противниками установленого радянського режиму, що пережили голодомор. Вони розповідали лише з однією метою, щоб „все це“ не пропало». Перш за все твір написаний не про власні враження письменника, а про покоління. Текст твору наповнений радянською ідеєю ячення, примітивного задушення цілого покоління. Такі «чорні» події можна ототожнювати зі смерттю, але це не так. Роман присвячений ідеї подолання смерті, про перемогу життя.

Власне твір — це епос, але це епос світової скорботи, епос болю, болю саме в українському контексті. Подібні асоціативні відчуття, відображені в одному вірші, де сказано, що прокинешся ти серед ночі, весь світ стане тобі поперек горла і не дасть дихати. Складається небезпідставне враження, що автору поперек горла став весь світ. Це твір, що відкриває таємниці української душі. Навряд чи є можливість зробити переклад гідним оригіналу, або принаймні схожим. Більшість присутніх виразили досить негативну думку з цього приводу. Це абсолютна українська річ і жодна нація не зможе оцінити його так, як це зроблять українці.

Ще один цікавий екзестенційний момент у творі, це замовляння, що супроводжують нас протягом усього тексту, реконструйовані по пам`яті Леоніда Кононовича. Замовляння уособлюють помсту за кривду, за колективізацію, за голодомор 33-х років. Ці образи, ляпаси не повинні згинути під вічністю проблем і вже наше покоління повинне відомстити за знущання над українським народом. Один з аспектів цього тексту полягає у тому, що потрібно відплачувати за давні кривди. І щоб нагадати нам про життя наших предків у творі центральним образом є образ баби, що є тінню усіх наших предків. Найстрашніший образ, страшне життя, вічна згадка про біль. Це символ існування української культури, непереможної і не знищенної.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Василь Шкляр 

 Автор низки творів: "Тінь сови", "Елементал", "Ключ", "Кров кажана", "Залишенець. Чорний Ворон" та інших.         

 Його книги найчастіше викрадали з магазинів. І це Василь Шкляр вважає найбільшим визнанням своїх творів. Його творчість викликає велике зацікавлення у сучасників.        

 Роман В. Шкляра "Ключ" зібрав цілу колекцію літературних нагород. Це – гран-прі "Золотий Бабай", премія журналу "Сучасність" за кращий роман року, премія журналу "Олігарх", міжнародна премія конвенту фантастів "Спіраль століть". Через кілька місяців після появи роману в Україні, він був перекладений болгарською, шведською, вірменською й російською мовами.        

 Патріарх української літератури Анатолій Дімаров зазначив, що "Ключ" не поступається кращим взірцям європейської романістики. Роман вирізняють гострий сюжет, залізна логіка вчинків героїв і вміло викладені портрети персонажів.        

  Після "Ключа" Василь Шкляр продовжив розвиток пригодницької теми в українській літературі романом "Елементал", де розповів, як український хлопець потрапив в іноземний легіон, а потім виконував спеціальне завдання в Чечні.        

 В основу роману "Елементал" покладено реальні події. Під час президентської виборчої компанії Єльцина 1996р. російські спецслужби полювали за родиною Джохара Дудаєва. Газети рябіли заголовками: куди ж поділася його дружина Алла? А в цей час вона переховувалася у наших Карпатах. Саме українці вивезли її з Чечні до України, а потім, підкупивши митників, переправили через Білорусь, далі – до Прибалтики, Скандінавії. Причому це робилося аж ніяк не на самодіяльному рівні. Цією місією керували народні депутати України. Про це не знала навіть СБУ, бо до неї довіри не було. Василь Шкляр на той час займався політикою, був прес-секретарем Української республіканської партії. Декілька разів зустрічався з Аллою Дудаєвою. Невдовзі познайомився з дуже яскравою особистістю, українцем, який служив у французькому іноземному легіоні і воював у гарячих точках. Він був не один. Це були чоловіки із загостреним почуттям власної та національної гідності. Роман намагалися екранізувати. Був підписаний контракт з Олександром Роднянським, потім хотів зняти фільм Олег Бійма, але коштів не знайшлося.        

В іншому романі В. Шкляра "Кров кажана" є всі найпривабливіші для масового читача компоненти: фатально гарна жінка-відьма (вона ж жінка-жертва), яку оточують залицяльники – грішний, закоханий у неї до нестями настоятель храму Івана Богослова; багатий талановитий скульптор та інші. В романі повно таємниць, містики, видінь і забобонів.    

Роман "Залишенець. Чорний Ворон" Василя Шкляра став чи не найрезонантнішою подією в мистецькому житті цього року.         

 У центрі уваги – повстанська боротьба українців проти радянської влади в 20-х роках минулого століттяу . У 1921 році на українських землях утвердилася диктатура більшовиків, але були ті, хто відмовився скласти зброю, хто волів продовжувати боротьбу до останнього подиху. І хоча влада отаманів існувала переважно в лісах, болотах, віддалених хуторах та селах – вона змушувала представників нової держави рахуватися з собою, постійно відчувати страх, а, як відомо, "доки ворог боїться – він ще не переміг".         

 Василь Шкляр зазначає, що в центрі уваги української громадськості перебувають в основному  трагічні сторінки нашої історії – голодомор, колективізація, репресії і майже нічого не говориться про героїку. Але художні твори повинні сприяти формуванню національного свідомого громадянина з активною життєвою позицією, готовою до розбудови української держави.         

 Саме на виконання цих завдань і спрямований роман В. Шкляра.

 

 

 

 

Література:

1. Коскін В. У кожній долі приховано детектив. / В. Коскін // Демократична Україна. – 2011. – 22 квіт. – с. 17. 
2. Герасименко Н. Кров з перцем та сіллю : (В. Шкляр, "Кров кажана") / Н. Герасименко // Слово і час. – 2004. - № 2. – с. 54-56.
3. Голобородько Я. Ретрансляція кітчу : ("Елементал" Василя Шкляра) / Я. Голобородько // Слово і час. – 2003. - № 2. – с. 45-47.
4. Василь Шкляр : "Мій "Чорний ворон" – це білий янгол волі" // Демократична Україна. – 2009. – 11 груд. – с. 17
5. Р.Б.Харчук. Сучасна українська проза . Постмодерний період.