Розвиток світової літератури XIX ст.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ПЕТРА МОГИЛИ

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

 

 

Кафедра романо-германської філології

 

 

 

 

 

 

Розвиток світової літератури у XIX столітті

Есе з “Історії зарубіжної літератури”

студента 344 групи

спеціальності 6.020303 “Переклад”

Даниленка Дмитра Михайловича

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перевірив —

д.філол.н., проф. Пронкевич О.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв — 2014

У дев'ятнадцятому столітті світова література вийшла на новий щабель розвитку. Це природньо, оскільки з часом завжди змінюються людські потреби, цінності та ідеали, а отже, змінюється і світогляд. Саме від нього, від “світогляду доби” відштовхуються письменники та поети будь-якої епохи. І саме з цих світоглядних змін починається перехід від романтизму до реалізму. Але у літератури кожної країни це відбувається по-своєму, з урахуванням політичних, економічних та культурних обставин.

У Франції реалізм виникає як потреба до пояснення того, що не може пояснити романтизм із своїм акцентом на внутрішній світ героя. Науковий світ початку-середини 19-го століття все більш захоплюють теорії про наукові способи пізнання людини та всього існуючого, вчені все більше захоплюються вивченням індивіда у його тісній взаємодії із суспільством. Такі тенденції відбиваються і на літературі — письменники намагаються пізнати усі потреби та мотиви вчинків людини, і, як виявляється, вони є часто “низькими”, або навіть “тваринними”. Це особливо простежується у творчості Флобера, який гостро висвітлює таку проблематику.

У Великій Британії в цей час панує Вікторіанська епоха з абсолютно іншою концептосферою доби — поважністю, поміркованістю, релігійністю та пуританством в якості світогляду. Хоча Вікторіанство цим не вимірюється — йому також були притаманні соціальне напруження, релігійна криза (втручання науки) та певною мірою зневажливе ставлення до жінки (“Жінка — фальшива монета, її не можна інвестувати в бізнес”). Провідним жанром епохи стає роман, який вбирає у себе цей дух часу та попри часто серйозну проблематику  стає не тільки засобом пізнання світу, а й засобом розваги — творчість сестер Бронте, Вільяма Теккерея, Чарльза Діккенса стають предметом обговорення як тогочасної інтелігенції так і кожної британської сім'ї, що вечорами читали ці романи вголос як собі, так і своїм дітям.

Говорячи про розвиток літератури XIX століття, звичайно не можна не сказати про Росію. Саме в цей час творять такі титани літератури, як Пушкін, Лєрмонтов, Тургєнєв, Салтиков-Щедрін, Достоєвський, Толстой, чиї імена вже давно стали надзвичайно вагомою частиною російської та світової класики. Варто зазначити, що когорта цих письменників пише всеохоплюючі повісті та романи, заглиблюючись у соціальні, психологічні, філософські та релігійні проблеми. Це було необхідно, оскільки письменники виконували роль “вчителів” народу, звертаючи його увагу на нагальні проблеми, що хвилювали людину того часу — це особливо простежується у Толстого та Достоєвського з їхньою “кризою духовності”, а також у Пушкіна та Лєрмонтова з їх концепцією “маленької людини”.

У другій половині 19 ст. світ знов зазнає великих змін: світ захоплює скепсис та песимізм, що в свою чергу призводить до переоцінки цінностей та змін орієнтирів. Люди захоплюються візіонерством та містицизмом, з'являються нові релігійні рухи. На цьому грунті й зароджується рух модернізму, який прагне утвердити нові начали в мистецтві, розірвавши зв'язки з будь-яким попереднім досвідом та висловити протест реалізму. Хоча останній не припиняє своє існування, а певною мірою відроджується в течії натуралізму завдяки французькому письменнику Емілю Золя. Натуралізм із його акцентом на поведінці та соціальній взаємодії індивіда показує усі огидні сторони дійсності в цілому, а також кожної людини окремо. Це також є певним проявом скепсису другої половини 19 століття та критичного осмислення буття, яке й втілюють в своїх творах письменники-натуралісти.

В той час як велика частина письменників 19-го століття зосереджуються на приземлених речах та темах, інші письменники та поети замислюються над пошуками нового типу творенні літератури. Поети знаходять цей тип, переосмисливши давню літературу, а саме таке значне її явище як міф. Міф вабить їх своєю таємничістю, неоднозначністю трактувань, своїми іноді навіть неосяжними ідеями. Саме тут зароджується символізм, який базується на переконанні що десь під тим, що оточує людину щодня, ховається вища істина буття, яку неможливо осягнути раціонально. І цю приховану таємницю може передати лише символ, який є найдосконалішим та найповнішим втіленням Ідеї. Письменники-символісти заглиблюються у таємниці буття, в усіляку загадковість, яка оточує реальний світ. Це надає творам символістів великого значення, оскільки окрім пізнання світу з усіх його сторін, вони пояснюють, що не завжди, те, що шукає людство лежить на поверхні, і з'єднавши свою душу з космосом, з вищим буттям, або хоча б занурившись у свою душу та її “роздуми” можна осягнути неосяжне, тобто найвищу Істину.

В той час як Європа зайнята своїими проблемами та пошуками, в Америці  відбувається надмірний тріумф нової субіндустріальної цивілізації: при збереженні певних традиційних американських цінностей відкривається ціла безодня, яку приносить позолочена доба. Література цього часу формується у період колосальних протиріч. На це формування також впливає перенесення культурної столиці з Бостону до Нью-Йорку. Серед прозаїків з'являються такі культові особистості як Марк Твен, Генрі Джеймс, Джек Лондон. Поезія ж яскраво представлена творчістю Уітмена, який є зовсім не типовим поетом, а неординарною особистістю і новатором як у змісті — незвичною тематикою творів (наприклад, єднання Поету та Природи) — так і у формі — він запровадив вільний вірш, який став популярний не на один десяток років.

На межі 19-го і 20-го століть література стає найбільш строкатою. Апогею досягає розмаїття напрямів і стилів: реалізм ще й досі зберігає свої позиції, популярним є й натуралізм, проза акумулює досягнення усіх напрямків 19 століття і образ персонажа типового прозового твору стає стереометричним. Модернізм також набирає обертів, і навіть повертається романтизм! Останнє можна пояснити пануванням надмірного матеріалізму. І варто зазначити, що саме неоромантики залишають найпомітніший слід у літературі межі 19-го та 20-го століть. Р.Л.Стівенсон, О.Уайльд та Р.Кіплінг — письменники, творчість яких стала відправною точкою до переходу у нове, сповнене сподівань та можливостей для творчості 20-те століття.