Семантика міфологічного сюжету в трагедії Софокла «Цар Едіп»

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ІСТОРІЇ ТА ТЕОРІЇ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ІМ. ПРОФ. В.І. ФЕСЕНКО

 

 

 

 

 

 

 

 

Самостійна робота на тему:

Семантика міфологічного сюжету в трагедії Софокла «Цар Едіп»

 

 

 

 

 

 

 

Студентки 1 курсу

факультету сходознавства

групи Фяп 22-14

Доріченко Олександри Андріївни

 

Викладач: Біляшевич Р. З.

 

 

 

 

Київ – 2014

ПЛАН

1. Вступ
2. Основні бінарні опозиції у трагедії «Цар Едіп» Софокла
1. Опозиція «життя-хвороба» (або «життя-смерть»)
2. Опозиція «щастя-нещастя»
3. Опозиція «знання-незнання»
4. Опозиція «вибір-доля»
3. Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ВСТУП

     Подвійність, дуалістичність притаманна цьому світові в усьому. Ніч змінюється днем, все живе народжується та помирає, кохання існує поруч з ненавистю. Спільне існування речей, протилежних одна одній, було помічене людиною ще дуже давно – на цьому, власне, і почала будуватися релігія, що стала підґрунтям, основою для розвитку такого різнопланового та яскравого явища, притаманного лише людському суспільству, як культура. Звісно ж, усвідомлення та розкриття таких протилежностей було притаманне і міфологічному мисленню античної людини. За К. Леві-Стросом, «…міфологічне мислення виходить з усвідомлення низки опозицій і спрямовується на їх поступове «осереднення» (зближення)».

     Завданням даної роботи буде виявлення таких подвійних (або бінарних) опозицій в одній зі зразкових античних трагедій – «Царі Едіпі» Софокла, та з’ясування способу їх медіації (осереднення), а також доведення характерності міфологічного мислення для даної трагедії через такі опозиції.

 

2. ОСНОВНІ БІНАРНІ ОПОЗИЦІЇ У ТРАГЕДІЇ «ЦАР ЕДІП» СОФОКЛА

 

2.1. Опозиція  «життя-хвороба» (або «життя-смерть»)

     Почнемо з опозиції, яка, мабуть, зустрічається у будь-якому літературному творі. Стосується вона двох протилежностей, які невід’ємно реалізуються у житті кожної людини – її народження, тобто право на життя, та смерть. Власне трагедія «Цар Едіп» і починається цією темою – фіванці потерпають від смертельної хвороби, вона забирає життя за життям. За словами оракула, для зняття цього протистояння між життям та смертю потрібно знайти вбивцю попереднього царя – Лайя, та покарати його. Медіатором для даної опозиції став сам Едіп, дізнавшись правду про себе як убивцю Лайя та прирікши себе на сліпоту та вигнання, чим зняв прокляття та врятував фіванців від загибелі.

     Отже, порятунок міста став виявом життя, наявність прокляття – виявом смерті, а медіатором – цар Едіп.

2.2. Опозиція  «щастя-нещастя»

     Ще одна класична опозиція, суто людська. Трагічний герой за Аристотелем повинен переходити зі стану щастя до нещастя та навпаки. Це і відбувається у трагедії, яку ми розглядаємо у даній роботі. Від цілковитого щастя благородного царя та вірного люблячого чоловіка Едіп прийшов до абсолютного нещастя людини, що втратила все – і титул, і дружину, і повагу до самого себе. Здавалося б – ця опозиція ніяк не нейтралізується. Проте благородний цар пішов на самопожертву – покарав себе, аби врятувати своїх людей, зняв прокляття, що тяжіло над Фівами, і це було тим останнім щастям, яке розбавило його трагічну долю. Це нещастя не було марним.

     Таким чином, щастя проявилося у соціальному статусі Едіпа як царя та чоловіка, нещастя – у смерті його жінки Йокасти та його осліпленні й вигнанні, медіатором же тут знову постає Едіп, перетворюючи своє нещастя на порятунок своїх людей.

2.3. Опозиція  «знання-незнання»

Уособленням протилежності знання та незнання є один з трьох головних компонентів фабули трагедії – «впізнання». Ця опозиція яскраво проявляється у процесі пошуку правди Едіпом: він вислуховує Тіресія, сліпого провидця, гінця з Коринфу, свою дружину Йокасту, її брата Креонта та пастуха, бажаючи дізнатися страшну таємницю вбивства Лайя, поступово розкриваючи власну історію. Для даної опозиції існує кілька медіаторів (це, власне, Тіресій, Йокаста, Креонт, гонець та пастух), проте головним все ж можна назвати пастуха: він остаточно розвіює сумніви Едіпа у четвертому епісодії:

«ПАСТУХ

Із жалю, володарю,- сподівався я,

Що той до свого краю віднесе його.

А він для лих ще більших урятований.

Якщо це ти, то доля жде страшна тебе.

ЕДІП

О горе, горе! Стало ясно все тепер!..»

Отже, для опозиції «знання-незнання»: незнання – пошук Едіпом правди щодо вбивці Лайя, знання – одержання Едіпом всієї правди, медіатор – пастух, що розповів усе Едіпові.

2.4. Опозиція  «вибір-доля»

     Останньою з найголовніших (але  далеко не з усіх) бінарних  опозицій є «вибір-доля». Дана опозиція розкриває також головну ідею трагедії – людина не може протистояти своїй визначеній долі, який би вибір вона не робила. Едіп обирає покинути землю Коринфа, аби уникнути здійснення свого страшного майбутнього – але в результаті все одно вбиває батька та одружується з матір’ю, повністю виконуючи те, що йому було призначено долею (хоча й сам не знає про це). Він з усіх сил старається вирватися із тенет визначеності життєвого шляху – і не може. «Незнання закону не звільняє від відповідальності» - так само неприйняття власної долі не може від неї врятувати. Ця опозиція цікава тим, що її медіатором у даному творі є одна з її складових – а саме доля. Вона апріорі витісняє роль вибору, нівелюючи її своєю незворотністю.

     Підсумовуючи написане вище, узагальнимо  характеристику бінарної опозиції  «вибір-доля»: проявом вибору є своєрідна втеча Едіпа з Коринфу (що все ж стосується передісторії трагедії, проте безпосередньо впливає на розвиток подій), проявом долі є вбивство Едіпом Лайя та одруження з Йокастою, а медіатором є Едіп як носій своєї долі, що керує ним, наче маріонеткою.

 

3.  ВИСНОВКИ

 

     Звісна річ, спектр опозицій трагедії «Цар Едіп» не обмежується лише чотирма парами протилежностей. До списку можна було би додати також такі опозиції, як «святість-гріховність», «кохання-ненависть», «світло-темрява», «матеріальне-абстрактне», «провина-покарання» тощо. Майже все у міфології просякнуте оцією подвійністю, як уже було зазначено на початку роботи, і саме тому такі опозиції можна виявляти практично безкінечно.

     Через характеристику наявних у трагедії бінарних опозиції було чітко визначено конкретне виявлення їх складових у тексті, їхнє значення та медіатори, що їх нейтралізували. Основним медіатором у «Царі Едіпі» можна зі впевненістю назвати головного героя трагедії, самого Едіпа.

    Отже, міфологічне мислення яскраво  виявлене у цій трагедії Софокла  та розкривається безліччю бінарних  опозицій різного характеру, серед  яких було виділено чотири  основні: «життя-смерть», «знання-незнання», «щастя-нещастя»,  «вибір-доля».