Специфіка оповідання в детективних творах Едгара Аллан По

Деякі з оповідань По справляють двоїсте враження. Написані цілком серйозно, в похмуро-містичному дусі, вони вже самим згущенням готичних жахів ніби підказують, що автор  містифікує, обдурює читача. Здається, перед нами пародія на популярні  твори подібного характеру, котрі  з особливим завзяттям друкували  американські журнали. Знаючи, яким науковим, суворо логічним був розум письменника, важко позбутися підозри в  іронічній містифікації.

Талант По такий щедрий, що він розкидав безтурботно зерна  нових ідей і художніх форм, ніби не помічаючи власного новаторства  і в поезії, і в прозі. Серед  тих, хто чогось навчився у нього, можна назвати Бодлера, Брюсова, Бальмонта, Блока, в одному ряду, а  в іншому -- Марка Твена, Стівенсона, Анатоля Франса, Герберта Уеллса, а  ще Оскара Уайльда, Артура Конан Дойля  і багатьох інших.

З роками і десятиліттями  скарбниця творчості американського генія не вичерпується, вона стає ще повнішою, ще багатшою блискучими ідеями, проникненнями у таємниці світу  і людської душі, художніми відкриттями.

2.2 Риси характеру головних  героїв у детективних оповіданнях  Едгара По

Едгар По був фундатором детективного жанру, створивши низку  його класичних зразків. У трьох  відомих новелах По - «Убивство  на вулиці Морг», «Таємниця Марі Роже»  і «Викрадений лист» діє «наскрізна»  постать - С.Огюст Дюпен, створений  уявою письменника. Дюпен - не поліцейський, не детектив, а любитель, який безпосередньо  не бере участі в розслідуванні злочину, проте допомагає його розкрити завдяки  невблаганній логічності, аналітичності  свого розуму. Дюпен точно оцінює все обставини злочину, його характер, причини, умоглядно вистежуючи злочинця. Дюпен - посередник таких образів  світового детективу, як Шерлок Холмс (у А. Конан Дойля) та інспектор  Мегре (у Ж. Сіменона).

"Убивство на вулиці  Морг" є кращим з добутків  детективного характеру. Автор  навмисно вводить у назву два  французькі слова "Rue Morgue", створюючи  атмосферу таємничості й кошмару, - слово "morgue" зі значенням  "морг" було вперше вжите  в англійській мові в 1821 г., і вчасно появи новели було  ще неологізмом. По вишиковує  новелу у відповідності зі  своїми поетичними принципами: у  ній немає нічого випадкового,  кожний епізод, кожна деталь підлегло  однієї мети - розкриттю злочину.  Усе служить ефекту впливу  на душу читача [3;c.147].

Дюпен крок за кроком відновлює  картину злочину, а читач слідом за оповідачем може робити також свої висновки. При цьому дійсна картина  проясняться тільки в самому кінці  з розповіді матроса - хазяїна  орангутанга й свідка вбивства. Тим  самим По досягає ефекту, що робить необхідний вплив на читача. Загадка  розгадана, але відчуття жаху залишається, тому що жах корениться саме у фатальному збігу обставин, у безглуздості цього  дивовижного вбивства. По, як і у  всіх своїх новелах, залишає якусь  частки недомовленності: за рамками  розслідування Дюпена залишається  історія мадам Л'еспане і її дочки.

Так і залишається незрозумілим, навіщо їм незадовго перед смертю знадобилося забирати гроші з  банку й уночі їх перераховувати, але ж саме світло у вікні й  послужив причиною нападу на них мавпи.

У новелі "Таємниця Марії  Роже" Дюпен по газетних публікаціях  відновлює не тільки картину смерті дівчини, але й історію її життя. Але вбивця так і не знайдений, лише з'ясовується, що це був моряк - шанувальник Марії, з яким та збиралася  бігти. Дюпен - той тип героя, якого  в принципі не цікавить кінцева мета розслідування, йому цікавий сам  процес і - доказу можливості розгадки будь-якої таємниці. В "Викраденому  листі" нам теж так нічого й  невідомо про зміст листа, головне - як Дюпен його виявив і викрав. Банальна логіка, яка, що саме співвідноситься  з тим, що По називав винахідливістю, при всій витонченості методів, які  пускає в хід префект поліції, не здатна знайти листи.

Для Дюпена - власника бездоганного аналітичного мислення, це не становить  праці. Логіка зводиться По в розряд мистецтва, оскільки саме за допомогою  мистецтва можна осягти механізми  людської психіки. З'єднання наукового  підходу й романтичного світогляду становлять невід'ємну рису поетики  Е.А. По як письменника.[11;c.238].

Завдяки "оригінальному  складу розуму" Огюст Дюпен, герой  інших розповідей, знаходить розв'язки, у пошуках яких безрезультатно б'ються  кращі розуми паризької поліції. Для нього "дарунок аналізу  служить джерелом насолоди". За допомогою  дедуктивного методу Дюпен розкриває  таємницю "нечуваного вбивства", що відбувся на вулиці Морг, виявляє  захований лист, де його ніхто й  не думав шукати, - на самому виді, прямо  під носом у детективів. По щедро  ділиться із читачем задоволенням від  дедуктивного методу й посміюється  над префектом поліції, коли той  сам заявляє, що від поета до дурня  недалеко. Дюпен не сперечається, але  між іншим зауважує, що й сам  колись грішив рифмоплетством.

Він - знає, що тільки поет може зрозуміти поета, і, тільки об'єднавши  логіку з інтуїцією, Дюпен здобуде  перемогу над "блискучою, безрозсудною, безоглядною винахідливістю" свого  супротивника.

Дюпен - найбільш колоритна  фігура із усіх, створених Эдгаром  По. Письменник віддав йому те, чим праг обдарити людину. Дюпен обійнят однією- єдиною пристрастю і їй підпорядковує  своє життя.

Він невтомно тренує свій розум, виробляє метод, що допомагає відгадати  будь-яку загадку, яку загадує  йому життя- сфінкс. Дюпена багато чого ріднить із героями інших розповідей Эдгара По - з Леграном, Гансом Пфаллем, Артуром Гордоном Пімом, з рибалкою, що вирвалися з безодні Мальстрема,- у ньому зібране воєдино те, що в інших презентовано у вигляді  окремих рис. Його "інтелектуальна магія" складається зі скрупульозного вивчення "дріб'язків" - деталей  явища; зі строгого математичного розрахунків - порядку розташування цих фактів; зі сміливого, зухвалого припущення, що базується на них; з інтуїції аналітика  й не менш сміливої дії, що підтверджує  гіпотезу. При всім цьому Дюпен  ураховує невловимі нюанси, що говорять про характер супротивника, його звичках, розумовому рівні, культурі, пристрастях, і діє часто не за законами формальної логіки й так званого здорового  глузду, а всупереч ним - за законами діалектичного мислення [12;c.245].

Ось чому Дюпен чарівний. Він не знає трафаретів, завжди оригінальний, щасливий у справах, дотепний у розв'язках - вічно торжествуючий артист своєї  справи, що осоромлює тупоумного префекта паризької поліції. Образ Дюпена - панегірик людському розуму, втілення чарівної інтелектуальної своєрідності й у той же час такого розвитку, якого може домогтися кожна людина.

Класикою детективного жанру  є новела "Золотий жук" (The Golden Bug), герой якої Вільям Легран - фігура, аналогічна Дюпену. Він наділений  видатними здатностями, але похмурим мізантропічним складом характеру. Шукаючи самоти на безлюдному острові, Легран знаходить таємничого золотого жука й пергамент, поцяткований загадковими  криптограмами.

Детально й гранично конкретно  фіксує новеліст процес того, як Легран розшифровує письмена завдяки своїй  бездоганній логіці. У підсумку вдається виявити скарб капітана Кідда, ватажка  піратів - скриня із золотими й срібними монетами, діамантами й іншими коштовностями.

Дійсний герой По - це одинак- аристократ, герой, подібний з тим  романтичним стереотипом, який уже  зложився на той час. Але герой  цього письменника пізнає світ, використовуючи логіку і інтелект.

Таким є Вільям Легран - герой  новели "Золотий жук". У ньому  втілюються вистави про справжнього  джентльмена, що не вписується в буржуазний стиль життя, а тому живучому в  самоті на острові зі своїм старим рабом- негром. По звертається до теми божевілля: усі навколишні й насамперед раб Леграна - Юпітера - ухвалюють  процес інтенсивної інтелектуальної  роботи Леграна за божевілля. Логіка стає об'єктом зображення, і прояснення надзвичайного й непізнаного  наприкінці новели покликано робити не менше враження, чому торжество  містики. У результаті ланцюга випадковостей  Легран виявляється власником паперу, що містить інформацію про захований  скарб [7;c.76].

Легран ставить перед  собою завдання й вирішує його, оскільки, за його словами, " чиледь розуму людини дано загадати таку загадку, яку розум іншого його побратима, спрямований належним чином, не зміг би розкрити".

Створений уявою Едгара По Дюпен та Легран -- безперечно залишаються  найяскравішим прикладами у детективних  оповіданнях американського письменника [14;c.196].

Засновник світової династії детективів Дюпен лишився неперевершеним за силою, витонченістю і блиском  свого аналітичного розуму.

Висновки

Проаналізувавши тему нашої  курсової роботи, ми дійшли до висновку, що Едгар Алан По був сином свого  часу. Він був дійсно талановитою  людиною, талановитим письменником та поетом. Е. По - родоначальник детективного жанру, який згодом став одним з центральних  напрямків у літературі. Американський  письменник Едгар Аллан По (1809 - 1849) вже півтора століття залишається  одним з найпопулярніших письменників і поетів. Його твори читають і  перечитують все нові й нові покоління  у всьому світі. Творчість великого американського письменника стала  надбанням світової культури. Щодо романтизму, то він суттєво змінив погляди всієї Америки. Романтики  намагались показати красу США, її незайману  природу, вони хотіли щоб народ любив  свою країну. Ще одне завдання, яке виконав  американський романтизм, було об'єднання  творчих сил різних регіонів у  єдину культурну спільноту -- національне  красне письменство, що було дуже гарною ідеєю на той час для США.

Романтики намагались дати віру людям в їх державу, і в  них це добре вийшло. Отже, американський  романтизм не тільки породив віру в США та нову епоху, але і дав  змогу розвиватися новим літературним напрямкам.