Сутність творчості Бодлера

Сутність творчості Бодлера

Перша половина XX століття відзначена виникненням і широким поширенням нового плину в літературі. Це час можна по праву назвати початком нової ери - ери символізму в мистецтві. І одним із засновників нової літератури є Шарль Бодлер. Саме його добутку елиот називав річчю «найбільш наближеної до складного відновлення, з яким ми експериментуємо». У своєму прагненні до ідеалу, у пошуках вищої гармонії Бодлер був дуже близький до поетів-романтикам. Але його поезія, на відміну від поезії романтиків, більше реальна, життєва, об'єктивнаі; його вірші позбавлені абстрактної емоційності. У добутках цього поета чітко простежується злиття зовнішнього й внутрішнього миру, що виражається в наповненості метафорами, аналогіями, порівняннями. Поезія Бодлера, центральні мотиви якої найбільше яскраво відбилися в збірнику «Квіти зла», ґрунтується на розумінні й відбитті трагічної несумісності художника й буржуазного миру, за законами якого він змушений існувати. Це суспільство, у якому панують зло, несправедливість, жорстокість, насильство й низькість вдач, зовсім неприйнятно й огидно поетові, але він розуміє своє безсилля перед цим страшним, владним і сильним миром.

Я - строгий зразок для гордих статуй,

И, з марної жаждою наситити глад мріянь,

Поети переді мною відмінюються в порох

Але їх до мене тягне, покірних і закоханих,

Сиянье вічності в моїх очах безсонних,

Де все прекрасне, як у чисті дзеркалах

Ш. Бодлер

Вірша Бодлера виступають своєрідними «предметними уроками» нещастя, розпачу, продажності цивілізації, роздвоєнням людської душі між добром і злом. Із глибоким співчуттям ставиться поет до людей праці й знедоленим, що найбільше яскраво відбилося в його віршах «Вечірні сутінки», «Ранкові сутінки» і деяких інших. Автор почуває гостру необхідність розуміння природи оточуючих людей зла, гріховності й приреченості цього миру. Тому що тільки з таким розумінням можна сподіватися знайти вихід із цього замкнутого кола. Чесно й відкрито аналізуючи власний досвід, власну душу, власну природу, Бодлер поступово відкриває все новій, незвіданій або заборонене в людській природі. І із цих відкриттів починається пошук краси, тобто в який би те не було реальності.

Герой добутків поета винятковий, несхожий на інших людин, він не хоче приймати ту мораль, який підкоряються всі, не може примиритися з навколишньою його дійсністю. «Не хочу», - рішуче заявляє він всім тим, хто хоче підкорити його, змусити піти проти руху власного серця. І разом з тим це людина, що несе в собі страждання всього миру, його біль:

Я ляпас і щока,

Я рана - і удар булатом,

Рука, роздроблена катом,

И я ж - катова рука!

Мені до людей більше не повернутися,

Я - серця свого вампір,

Глядящий з реготом на мир

И сам неспроможний посміхнутися

У цих рядках найбільше яскраво відчувається те основне протиріччя, яким пронизана вся лірика Бодлера - прагнення людини до подолання зла, і разом з тим свідомість нездійсненності своїх прагнень.

Вірша поета пронизані вічним пошуком ідеалу, гармонії, тягою до вільного польоту. Не випадково в його поезії часто можна зустріти образи птахів, як уособлення мрії автора про щиросердечну волю й чистоту. Таким є, наприклад, його сонет «Альбатрос», де звучить мотив символічного зіставлення:

Поет, от образ твій! Ти також без усилья

Літаєш у хмарах, серед блискавок і громів,

Але велетенські тобі заважають крила

Унизу ходити, у юрбі, серед шиканья дурнів

Поет надає винятково велике значення органічному й цільному вираженню духовного життя, світовідчування й ідеалів людини. Душу його постійно прагне до польоту, до волі від туги й тривог життя. Його дух «змахом швидких крив» піднімається над гріховним і хворим миром, щоб там, у висоті, очиститися від отруєних випарів. І він щиро заздрить тим, хто зміг досягти цих променистих висот.

Трагічно усвідомить поет, що його й подібних йому людей оточує лише зло й біль. Саме тому всі його добутки перейняті невичерпним гуманізмом, жалем до навколишніх його людей, таким же нещасним і тужної по красі, як і він. У кожній людині - будь те самотній, ніким не зрозумілий шукач справедливості або ж нещасних бабусь - автор бачить у першу чергу живу душу, що страждає від протиріч, шукань, потреби.

Міркування поета про вічне прагнення до недосяжної мрії, про незліченні обмани на шляху життя зрештою приводить його до гіркого висновку, що результатом людських шукань є тільки смерть.

А що він там знайде - байдуже:

Ми жадаємо, оглянувши під сонцем усе, що є,

На дно твоє пірнути - Пекло або Рай - єдині!

У невідомий глиб - щоб нове обресть!

Сутність творчості Бодлера досить точно відбив М. Горький, що говорив, що поет «жив у злі, добро люблячи», і загинув, «залишивши Франції своїм похмурим, отрутним, звучним холодним розпачем вірші...».