Автор работы: Пользователь скрыл имя, 12 Декабря 2013 в 22:28, реферат
Народився у селі Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (зараз — територія Херсонської області). У своїх листах він називав рідне село Чаплинь.
Проте від дитинства в нього залишилися суперечливі і гіркі враження та почуття. Антоніна Куліш, дружина митця, у своїх мемуарах «Спогади про Миколу Куліша», завершених у 1953 у Філадельфії, детально виклала один із драматичних моментів його дитячих літ, записаний зі слів письменника. Він засвідчує, що мати його неодноразово била за брехню та інші провини.
Зміст :
Життєвий шлях
1.1 Дитинство
1.2 В Олешках
1.3 Перші літературні спроби
1.4 Період громадянської війни та Української революції
1.5 Початок 1920-их років
1.6 В Одесі та Зінов'євську
1.7 У Харкові
1.8 Курбас і Куліш
2.Творчість
3. У кіно
Презентація
На тему : « Творчість Миколи Куліша»
Кременчук 2013
Зміст :
2.Творчість
3. У кіно
Народився у селі Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (зараз — територія Херсонської області). У своїх листах він називав рідне село Чаплинь.
Проте від дитинства в нього залишилися суперечливі і гіркі враження та почуття. Антоніна Куліш, дружина митця, у своїх мемуарах «Спогади про Миколу Куліша», завершених у 1953 у Філадельфії, детально виклала один із драматичних моментів його дитячих літ, записаний зі слів письменника. Він засвідчує, що мати його неодноразово била за брехню та інші провини.
Свої враження від дитинства загалом Микола Куліш лаконічно узагальнив у відомій автобіографії, написаній 1921 рокуросійською мовою.
З 9 років навчався у церковно-парафіальній школі, де виявився здібним учнем. Чаплинські інтелігенти (особливо енергійний шкільний вчитель Володимир Пилипович Губенко, який довго переконував батьків Миколи Куліша, що їхній син дуже здібний) вирішили допомогти обдарованому хлопцеві і зібрали кошти — близько 100 карбованців — щоб він міг продовжувати освіту.
Микола Куліш (у світлому кашкеті) серед друзів. Олешки. 1911
З 1905 року навчався в Олешківському (тепер Цюрупинськ Херсонської області) міському восьмикласному училищі. Куліш запізнався з патріархальністю Олешків у перший же день. Приятель Куліша по училищу Антон Алейников згадував: «Куліша привела до хати наша мати. Вона казала, що цього хлопчика помітила на Базарному майдані в передвечір'я і, довідавшись із розпитувань, що йому ніде зупинитися, привела до себе додому … Ми всією родиною, 9 душ, жили в одній великій кімнаті, спали на полу, а Кулішеві виділили житлову площу на печі й запнули фіранкою». Нічим не прикметна хата Алейникових, на Міщанській (нині вул. Самарця), де Куліш так і лишився жити, збереглася[1]. Саме в Олешках Куліш і знайомиться з відомим письменником і перекладачем Іваном Дніпровським, який згодом написав багато спогадів про Куліша. Проте через свою різку вдачу і здатність групувати навколо себе критично мислячих учнів, він мав погані стосунки з керівництвом. Через це Куліша декілька разів відраховували з училища, як він писав з автобіографії «за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству».
Але не зважаючи на це, Кулішеві вдалося 1908 року вступити до Олешківської прогімназії. Тут він навчання не закінчив, оскільки заклад закрили у часі, коли до закінчення її Кулішеві залишалося зовсім небагато.
Мешкав на квартирі свого гімназійного приятеля Всеволода Невелля. Де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною Антоніною Невелль.
Загалом у літературному розвитку Миколи Куліша містечко Олешки посідає особливе місце, адже тут він починає писати. Перші його твори — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з'являються на сторінках учнівських рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і був. Інші, недруковані твори поширювалися у списках серед підлітків та молоді і згодом мали значний вплив на них.
В Олешках також з'являються перші драматичні спроби Куліша — колоритні малюнки з колишнього життя. 1913 року він пише першу п'єсу «На рыбной ловле» російською мовою, що згодом лягла в основу комедії «Отак загинув Гуска».
Коли Миколі Кулішеві було 22 роки, він надіслав документи до Новоросійського університету на філологічний факультет, де його навіть зарахували на перший курс. Проте ці плани перервав початок Першої світової війни, коли у серпні 1914 року його мобілізували до війська.
В армії несподівано для себе Микола Куліш робить військову кар'єру.
Спочатку він служив рядовим у запасному батальйоні і перед відправкою на фронт захотів побачити свою наречену Антоніну, яка була вчителькою у селі за 72 версти від казарми.[2] Тому він самочинно залишив казарму, через що отримав покарання відполковника, хоча й не дуже суворе.
У 1914 році полковник відправив його до Одеської школи прапорщиків, після закінчення якої він вирушає на фронт. У 1915–1917 роках проводить на передовій. І тут продовжує писати твори. Здебільшого це були вірші й невеличкі драматичні сцени. Деякі його поезії друкувалися у армійській газеті, а одноактні п'єси розігрували солдати.
Перша світова війна погано відбилася на здоров'ї Миколи Куліша: у нього поранення, контузія, посилення критичних настроїв. У 1917році, вже будучи офіцером, Микола Куліш під час Лютневої революції стає на її бік, пов'язуючи з цим свої надії на побудову гуманістичного і справедливого суспільства.
Микола Куліш-прапорщик серед друзів під час відпустки. Олешки. 1918
З початку 1918 — голова Олешківської ради робітничих і селянських депутатів.
У липні 1919 року, перебуваючи в Херсоні, Микола Куліш формує Дніпровський селянський полк у складі Червоної Армії. З цим полком він згодом захищав Херсон і Миколаїв у боях з денікінцями.
За гетьманського
правління П. Скоропадського Ми
Після повернення Червоної Армії на Україну, він стає начальником штабу групи військ Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів.
Після демобілізації керував органами народної освіти в Олешківському повіті, редагував газету «Червоний Шлях» у Зінов'євську (тепер Кіровоград). В цей період він складає першу українську абетку для дорослих — «Первинка», в якій автор використав твори класичної української літератури, а також деякі власні. Організовуючи школи, дбаючи за учнів та вчителів, Микола Куліш багато подорожує південною Україною. Під час голоду 1921–1922 років Куліш усяко намагався допомогти школярам і учням. Події цього періоду життя він зображує у документально-нарисованій повісті російською мовою «По весям и селам». Цей твір складається із двох частин «Из записной книжки 1921 года» та «Из записной книжки 1922 года» (опубліковані в одеському педагогічному журналі «Наша школа» № 3,4-5 за 1923 р.). У ньому Микола Куліш використовує елементи художньої оповіді, публіцистичні міркування, документалізовані спостереження, за допомогою яких описав голод в Таврії.
У 1922 працював у губернському відділі народної освіти в Одесі на посаді інспектора шкіл. В 1924 написав п'єсу «97», в якій розповів про голод 1921-22 на Херсонщині. Постановки цього твору та п'єси «Комуна в степах» (1925) на харківській сцені принесли Кулішу загальне визнання. У 1924 році Куліш також знайомиться із Юрієм Смоличем — відомим письменником і громадським діячем, який залишив багато спогадів про Куліша.
В Одесі письменник стає членом письменницької спілки «Гарт». Цікавиться культурним, літературним і мистецьким життям України свого часу.
У Зінов'євську з кінця квітня до початку червня 1925 року редагує газету «Червоний шлях». У цей час переписувався з Дніпровським та іншими відомими культурними діячами.
Портрет Миколи Куліша, виконаний М. Чорнокайським
У 1925 переїхав до Харкова, де знайомиться із такими визначними діячами української літератури як Хвильовий Микола, Лесь Курбас, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Юрій Яновський, Павло Тичина, Іван Дніпровський, Григорій Епік та інші. У цей період входив у літературну організацію «ВАПЛІТЕ». Вів багаторічну плідну співпрацю з трупою театру «Березіль» та його режисером Лесем Курбасом, з яким Микола Куліш познайомився у 1925 році.
З середини 1920-их років Микола Куліш поступово стає однією з найцентральніших постатей українського літературного, громадського і мистецького життя, а також центральною постаттю тодішньої української драматургії. Через це у листопаді 1926 року його було обрано президентом «ВАПЛІТЕ» і до січня 1928 року він займав цю посаду. У 1926–1928 Куліш входив до складу редакційної колегії журналу «Червоний Шлях», друкується у альманасі «Літературний ярмарок», пише статтю «Критика чи прокурорський допит», де захищає право митця на самобутність на внутрішню незалежність.
З кінця 1929 — член президії нового літературного об'єднання «Пролітфронт».
Проте з початком 1930-их років у житті Миколи Куліша настають трагічні сторінки життя: більшість його творів, що доти були досить популярними, зазнають великої політичної та естетичної критики. За допомогою пробільшовицьких літературних критиків та літературознавців творчість Миколи Куліша стає однією із негативних тенденцій у тогочасній українській літературі. Після прем'єри драми «Маклена Граса» її категорично не сприйняла публіка та вищі ешелони влади.
Після того, як Микола Куліш на недовгий час покидає Харків і мандрує Херсонщиною, бачачи голодомор 1933 року, він починає розчаровуватися у революційних ідеях. У цей час проти нього спрямовується ідеологічна кампанія, у ході якої затверджується, що п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» мають за основу ворожі комуністичному режиму погляди.
На першому всесоюзному з'їзді радянських письменників, що відбувся 17 серпня — 1 вересня 1934 року, Миколу Куліша оголосили буржуазно-націоналістичним драматургом. 19 серпня на ранковому засіданні І. Кулик у своїй доповіді про напрямки розвитку української літератури схарактеризував Миколу Куліша як митця, що є представником «виявів націоналізму» в драматургії, та як художника, «більшість п'єс якого є відверто націоналістичними і ворожими нам» і зазначив, що на них базувалася робота театру «Березіль», коли ним керував Лесь Курбас.
У грудні 1934 року, після похорону свого друга Івана Дніпровського, Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС і звинувачено у приналежності до терористичної організації і зв'язках з ОУН. Під час судового процесу у «Справі боротьбистів» у березні 1935 Куліша засуджено до 10 років Соловецьких таборів.
На Соловках утримувався в суворій ізоляції. 3 листопада 1937 року, за постановою особливої трійки НКВС по Ленінградській області
від 9 жовтня 1937 р., розстріляний в урочищі Сандармох Медвежогорсь
До 1997 року дослідники робили припущення, що Соловецький етап був скинутий з баржі у Біле море. Проте ця версія спростована карельським «Меморіалом», який знайшов справжнє місце убивства українських класиків, зокрема й Миколи Куліша.
Реабілітований 4 серпня 1956 за відсутністю складу злочину.
Микола Куліш
Микола Куліш вважав Леся
Курбаса видатним режисером і
мислителем. Куліш цінував Курбаса
як аналітика мистецтва і
Дружба між Кулішем і Курбасем тривала 8 років — аж до смерті і мала великий вплив на становлення українського театру у першій половині 20 століття.
Через те, що Лесь Курбас дуже шанував Куліша, його п'єси ставилися у театрі «Березіль» найчастіше. Безпосередньо Лесь Курбас поставив п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса», а за його підтримки ставили п'єси «Комуни в степах» і «97». Якби не заборони реперткому, у цьому театрі також було би поставлено комедії «Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», драми «Зона», «Закут», «Вічний бунт», «Патетична соната» — це було в намірах театру «Березіль».
Лесь Курбас вважав Миколу
Куліша провідним українським