Великовербченська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів

Великовербченська загальноосвітня  школа І – ІІІ ступенів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Матеріали до уроку

літератури рідного  краю

підготував:

учень 11-А класу

Плотка Віталій

Вчитель:

Хрящевська Н.М.

 

 

 

 

 

2009 р.

Бабій Степан Олександрович народився 28 березня 1940 року в селі Голибісах Шумського району Тернопільської області.

Наймався один рік  на філологічному факультеті Львівського  університету. Закінчив Тернопільський медичний інститут. Працював лікарем  в селі Хотин Радивилівського  і в селі Олександрія Рівненського районів на Рівненщині. 3 1986 до 1990 року був на творчій роботі. 3 1990 до 1998 року на державній службі - заввідділом культури в м.Рівному і заступником голови райдержадміністрації Здолбунівського району. З 2000 року - голова Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України. 
Степан Бабій є автором 15 поетичних збірок, чотирьох книжок прози і публіцистики. Співавтор і ведучий трьох телефільмів. Автор поетичних збірок «Журавлиний невід», «Відкриваю себе», «Пізні яблука», «Потривожені птахи», «Із вирію літ», «Ріка у відблиску очей», «Україна під сатаною», «Це інший світ», «У холодному блиску комет», «Такий день», «Вертаючий з небес», «Нічні спалахи», «Приречені сніги», книжок прози «Криниця на пагорбах», «Плата за любов. Прокляття волхвів» та публіцистики «Волинські дзвони», «Луни повстанського краю», «На хвилі, на часі» та ін. Лауреат обласної премії імені В. Поліщука.

 
Степан Бабій - лауреат обласних літературних премій їм. Світочів та В.Полішим.

 

"Берестецький  здвиг"

БЕРЕСТЕЦЬКИЙ ЗДВИГ 
(16 червня 1991 року) 
 
Боже дійство: по обрії синьо 
і жовто 
Поле все зацвіло - вітер туго б'є 
в радісні стяги, Мов пробуджено Корсунь, 
спливли Води Жовті В берестецькому полі - 
і болю, і втрат, і звитяги. 
 
Україна звелась. 
Обіруч Президент з Патріархом Біля церкви (у ній перед боєм -молитва Богдана). 
Хтось колись осягне, 
що ця хвиля піднесення варта. Але зрада і тут... бурячки 
при дорозі оплакувать стане.

 

"Ніч на козацьких могилах"

Як серед вічності, могили серед ночі, 
Покинуті (ніде ані душі), 
Лиш річка поруч щось собі торочить 
І тихі наслухають комиші; 
 
Козацтво спить. Сплять по домівках люди, 
Течуть, як сльози, зорі на хрести, 
Де їжакевич ходить, славу будить 
Гарячим пензлем... Доле, посвіти, 
 
Нехай онуки - душі не збіднілі 
Урочу тризну справлять у віках, 
Де бойовище вкрили теплі ріллі 
І пам'ять храм воздвигла на кістках. 
 
... Рідіє ніч, як бір густий. Світає. 
Золотить бані сиворосий день, 
І в тихих дзвонах пам'ять повертає, 
По душах наших висушених йде. 
 
1970

 

"Гурби"

Колись так звалося  село, 
якого зараз нема, що стало 
місцем найбільших боїв УПА 
з військами НКВД. 
Тут покояться останки 
майже тисячі молодих 
патріотів. 
 
1 
Над Гурбами плакало небо, 
Похмуро стояли дуби 
І, як заклинання, до тебе 
Шуміло вгорі: "Не убий!" 
Жовтіло соснове коріння 
З осувів, з піску, мов кістки, 
Де у забутті, як у тлінні, 
Забиті лежать юнаки. 
 
2  
Згадує Гурбівський ліс 
Клекіт великого бою. 
Падав повстанець на кріс, 
Землю багрив під собою.  
Падали муж і юнак 
В битві жорстокій і лютій, 
Воля приснилась сумна  
Знов Україні закутій. 
 
З  
Гурби-журби... 
Щось тут на горбах, 
Наче прокляте, наче закляте, 
Мовчазна віковічна тужба.