Євгенія Кононенко

Народилася 17 лютого 1959 р. у Києві. Закінчила механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т.Шевченка (тепер - Київський національний університет ім. Т.Шевченка) (1981) та французьку філологію Київського інституту  іноземних мов (тепер - Київський лінгвістичний університет) (1994). Працює науковим співробітником Українського центру культурних досліджень. За переклад антології французького сонета стала лауреатом премії ім. М. Зерова (1993). Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Живе у Києві. 
Євгенія Кононенко - автор поетичної збірки "Вальс першого снігу" (К.: Спілка письменників України, 1997), книги оповідань "Колосальний сюжет" (К.: Тов-во "Задруга", 1998), романів "Імітація" (Львів: Кальварія, 2001), "Зрада. ZRADA made in Ukraine" (Львів: Кальварія, 2002) та дитячої книги "Інфантазії: За мотивами поезій Клода Руа" (К.: Факт, 2001), повісті для нецілованих дівчат "Сестра" (Березіль. - 1996. - Ч.11-12), низки новел та багатьох перекладів. 
її роман "Імітація" вперше опублікований у "Сучасності" (2001. - Ч.5, 6), а оповідання - також у "Сучасності" (1994. - Ч.4) та "Березолі" (1995. - Ч.7/8: добірка оповідань з переднім словом Валерія Дяченка), "Кур'єрі Кривбасу" (1997. - Ч.83-84; 2001. - Ч.142), "Літературній Україні" (1997. - Ч.9, 43), "Дуклі" (1998. - Ч.6), "Критиці" (1998. - Ч.6) та ш., увійшли в антології: "Тексти" (К.: Смолоскип, 1995: оповідання "Земляки на чужині") та "Квіти у темній кімнаті" (1997: оповіданная "Земляки на чужині" та "Нові колготи"). 
Прозові твори Євгенії перекладені англійською ("From Three Worlds" (1996: оповідання "Три світи", назва якого трансформувалася у назву антології), "Two Lands, New Visions" (1998: оповідання "Елегія про старість"), німецькою ("Die K?rbisf?rstin" (2000 оповідання "На ліву ногу", надруковане під назвою "Ein verhexter Tag"), французькою (оповідання "Три світи", надруковане під назвою "Elegie Kievienne" у часописі "Diagonales - Est - Ouest", 1999) та хорватською (оповідання "Нові колготи", опубліковане у журналі "Коїо", 2000 - Nr. 1) мовами. 
Євгенія Кононенко перекладає з французької та англійської мов Переклади з французької поезії друкувала у "Березолі" (1992 - Ч 3-4), "Всесвіті" (1995 - Ч 2) та iн. 
Уже прозовий дебют Євгенії Кононенко у "Сучасності" (1994 - Ч.4) дав підстави говорити, що в українську літературу прийшов цікавий прозаїк із оригінальним стилем. Багатьом оповіданням Євгенії притаманні передовсім легкість і розкутість письма, динаміка та внутрішній аристократизм, навіть тоді, коли вона описує нашу житейську дріб'язковість. У ранніх творах Євгенії ще відчувався помітний влив французьких майстрів (насамперед, Гі де Мопассана), однак це також додавало їм шарму А ще вона добре володіє діалогом та вдало будує сюжети, а це допомагає динамізувати оповідь. 
Євгенія Кононенко пише про сучасну жінку та п проблеми і пише без зайвих прикрас, тому й оповідання видаються наче вихопленими з життєвого виру. 
Роман "Імітація" можна віднести до якісних творів популярної літератури, але І в ньому авторка порушує складні І важливі питання людського буття. 
Оповідання "Три світи" вперше надруковане у газеті "Просвіта" (1993 - Вип. 28), відтак з оповіданням "Півтора Григорюка" - у "Сучасності" (1994 - Ч.4).

За переклад антології  французького сонета стала лауреатом премії ім. М. Зерова (1993). Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Живе у Києві.

Євгенія Кононенко - автор  поетичної збірки "Вальс першого  снігу" (К.: Спілка письменників України, 1997), книги оповідань "Колосальний сюжет" (К.: Тов-во "Задруга", 1998), романів "Імітація" (Львів: Кальварія, 2001), "Зрада. ZRADA made in Ukraine" (Львів: Кальварія, 2002) та дитячої книги "Інфантазії: За мотивами поезій Клода Руа" (К.: Факт, 2001), повісті для нецілованих дівчат "Сестра" (Березіль. - 1996. - Ч.11-12), низки новел та багатьох перекладів. 
її роман "Імітація" вперше опублікований у "Сучасності" (2001. - Ч.5, 6), а оповідання - також у "Сучасності" (1994. - Ч.4) та "Березолі" (1995. - Ч.7/8: добірка оповідань з переднім словом Валерія Дяченка), "Кур'єрі Кривбасу" (1997. - Ч.83-84; 2001. - Ч.142), "Літературній Україні" (1997. - Ч.9, 43), "Дуклі" (1998. - Ч.6), "Критиці" (1998. - Ч.6) та ш., увійшли в антології: "Тексти" (К.: Смолоскип, 1995: оповідання "Земляки на чужині") та "Квіти у темній кімнаті" (1997: оповіданная "Земляки на чужині" та "Нові колготи").

Прозові твори Євгенії  перекладені англійською ("From Three Worlds" (1996: оповідання "Три світи", назва якого трансформувалася у  назву антології), "Two Lands, New Visions" (1998: оповідання "Елегія про старість"), німецькою ("Die K?rbisf?rstin" (2000 оповідання "На ліву ногу", надруковане під назвою "Ein verhexter Tag"), французькою (оповідання "Три світи", надруковане під назвою "Elegie Kievienne" у часописі "Diagonales - Est - Ouest", 1999) та хорватською (оповідання "Нові колготи", опубліковане у журналі "Коїо", 2000 - Nr. 1) мовами.

Євгенія Кононенко перекладає з французької та англійської  мов Переклади з французької  поезії друкувала у "Березолі" (1992 - Ч 3-4), "Всесвіті" (1995 - Ч 2) та iн.

Уже прозовий дебют Євгенії  Кононенко у "Сучасності" (1994 - Ч.4) дав підстави говорити, що в українську літературу прийшов цікавий прозаїк  із оригінальним стилем. Багатьом оповіданням  Євгенії притаманні передовсім легкість і розкутість письма, динаміка та внутрішній аристократизм, навіть тоді, коли вона описує нашу житейську дріб'язковість. У ранніх творах Євгенії ще відчувався помітний влив французьких майстрів (насамперед, Гі де Мопассана), однак це також додавало їм шарму А ще вона добре володіє діалогом та вдало будує сюжети, а це допомагає динамізувати оповідь. 
Євгенія Кононенко пише про сучасну жінку та п проблеми і пише без зайвих прикрас, тому й оповідання видаються наче вихопленими з життєвого виру. 
Роман "Імітація" можна віднести до якісних творів популярної літератури, але І в ньому авторка порушує складні І важливі питання людського буття.

Входження Євгенії Кононенко в літературу відбулося в 1990 році великий публікацією перекладів сучасної французької поезії. До речі, за яку вона отримала єдиний «радянський» гонорар - 300 рублів. На ті часи - дуже навіть пристойні гроші. Для порівняння, середньостатистичний радянський інженер мав місячний оклад аж ... 120-130 рублів. У той час пані Євгенія ще не писала прози, але зате складала вірші, якими була не зовсім задоволена. А робота над перекладами їй допомагала сформувати власне бажання працювати зі словом, щоб виявляти свої почуття. У 1993 році за переклади французьких сонетів вона отримує премію Посольства Франції в Україні в номінації «Дебют», а в 1995 році вона стає лауреатом літературного конкурсу «Гранослов», як автор поетичної збірки «Вальс Першого снігу». Через деякий час пані Євгенія поступово розкриває свою літературну палітру і починає пробувати себе в прозі. Перша книга її оповідань і повістей вийшла в 1998 році під назвою «колосальний сюжет». А після закінчення двох років вона починає складати детективи. І вже перший її роман у цьому жанрі з інтригуючою назвою «Імітація» стає українським бестселером. Спочатку він був опублікований в «Сучасності» і названий кращим романом року, за що й удостоївся премії цього журналу в 2001 році. І буквально з коротким інтервалом він виходить у львівському видавництві «Кальварія». На форзаці книги, випущеної названим видавництвом, наведені слова відомого письменника Андрія Куркова про цей роман: «Вперше получил таке удовольствие от українського детективу, Який Завдяк своим іронічно-трагічнім інтонаціям НЕ Тільки міцно трімає уваг читача до последнего рядка, а й відтворює наше сьогодення краще за будь-який "високий" роман. Беру на себе смілівість провістіті Цій Книзі Успіх НЕ Тільки среди українських чітачів. »

Небезінтересний фрагмент біографії Євгенії Кононенко - її участь у Днях української культури у Франції, що проводилися майже чотири роки тому. Для України це була значна подія, та й на сьогоднішній день воно таким і залишається, тому що ми як і раніше не маємо можливості презентувати свою культуру світові. Цікаво, що пані Євгенія потрапила на цей фестиваль не як перекладач французької, а як письменниця. Організаторами Днів виступали французи, і вони особливо не дослухались до порад українців з приводу учасників. Вони намагалися сформувати власну думку про українців: дивилися вистави і кінофільми, відвідували художні виставки. А ось, що стосовно представлення сучасної української літератури, то саме з цим питанням у них складалося найскладніше, тому що вони не мали можливості прочитати твори наших письменників французькою мовою. Завдяки виданої в США «Антології української літератури» в 1996 році, яку організатори читали, і їм сподобався з неї розповідь пані Євгенії «Три світи», вона і стала учасницею цих Днів. Через якийсь час цей розповідь вийшов французькою мовою в Ліоні в журналі «Діагональ», що спеціалізується по Східній Європі, зокрема Румунії, Чехії, Польщі. Один з номерів журналу був присвячений Україні, де і був опублікований раніше названий розповідь.

У 2002 році у видавництві  «Кальварія» виходить новий гостросюжетний роман Євгенії Кононенко «Зрада»  про загадкову смерть молодої жінки, який, як і попередній, має великий успіх у читачів і літературних критиків. Паралельно пані Євгенія працює над перекладами українською мовою сучасних французьких жіночих романів. І талановито перекладає твори Анні Ерно «Пристрасть» і «застигла жінка», а також Венери Курі-Гати «Полонянка мису Тенес», які вийшли окремими книгами у київському видавництві «Факт». 
Пані Євгенія - корінна киянка у енном поколінні, і її доля нерозривно пов'язана з рідним містом. Тут вона виросла, навчалася, вийшла заміж, народила і виховує сина і дочку. Тут же вона і пише свої талановиті книги, в яких є і драматичний психологізм героїв, і загострене байдужість до теми соціальної несправедливості, і зрада, і ностальгія, і імітація нашого з вами життя.

  В історії світової літератури є щасливчики, які на наступний ранок після виходу першої книжки прокидалися знаменитими (інша річ, що після запаморочливого дебюту подальша їхня людська й літературна доля могла бути й не зовсім щасливою). Євгенія Кононенко — без сумніву, вже одна з найпомітніших постатей української прози початку 2000-х — до названої вище категорії не належить. Її входження в українську літературу розтягнулося на добрий десяток років. 

      Спершу, 1990-го, був  дебют у «Всесвіті» з добрими  перекладами кількох сучасних французьких поетів. Потому, 1992-го, у харківському «Березолі» вийшла її авторська «Мала антологія французького сонету» в історичних обширах чотирьох століть. Звісно, читацький загал (перейнятий тоді державотворенням і виживанням в умовах гіперінфляції) тієї публікації не помітив, але перекладачка все ж потрапила до числа перших і останніх лауреатів спільної премії імені Миколи Зерова Міністерства культури України й посольства Франції (скоро потому міністра Івана Дзюбу «пішли» — й рідному міністерству стало вже не до якихось перекладачів французьких сонетів...).      

Одночасно відбувся дебют Євгенії Кононенко —  поетеси. Її камерна й вишукана лірика (позначився перекладацький вишкіл у  легендарного вже «сивого метра  з Ірпеня» Григорія Кочура) майже вся вмістилася в ошатній книжечці «Вальс першого снігу», що стала 1997 року лауреатом престижної тоді премії «Гранослов». Після того Євгенія Кононенко майже покинула писати вірші. Надійшов час прози.      

Уже дебютна добірка  оповідань письменниці в квітневому числі «Сучасності» 1994 року була одностайно відзначена «вузьким колом обмежених людей», які читали тоді українські часописи.  Новели в жанрі «маленьких трагедій» малювали безжально точну картину «трьох світів», що в них оберталися кияни останніх років перед перебудовою й незалежністю (люмпенського дна, обивательського загалу й «веж зі слонової кості» високочолих інтелектуалів, — дарма, що за таку «вежу» часто правила кімната в «комуналці»). За однойменним оповіданням Євгенії Кононенко було названо репрезентативну англомовну антологію сучасної прози «З трьох світів», яка вийшла у США 1996 року.      

Критики майже одностайно говорили про письменницю як про  майстра пружного й динамічного  сюжету (це особливо помітно в час, коли яскраву фабулу в багатьох авторів заступив безберегий «потік свідомості»). Відзначали її схильність до іронії й до точної психологічної деталі. Нарешті, писали про органічну «київськість» Євгенії Кононенко — чи не єдиної з помітних українських письменниць покоління «вісімдесятників», яка справді є з діда-прадіда киянкою, а тому ніколи не мусила адаптуватися в генетично чужому для неї мегаполісі.       

Відтак еркери старих наріжних київських будинків і трамвайні  колії під вікнами, освітлюваними  зсередини м'яким світлом ламп під  абажурами, є окремими й повноправними героями прози Євгенії Кононенко. Цей особливий світ еркерів і трамвайних колій виявився дуже вразливим перед усепереможним наступом «дикого ринку» — і трамвай уже безповоротно зник із київського середмістя, і багатьох старих будинків уже немає, а в тих, що викуплені й відремонтовані, живуть зовсім не ті, що раніше. Тому й настрій багатьох оповідань письменниці — ностальгійно-печальний.      

Перша збірка прози  Євгенії Кононенко «Колосальний сюжет» побачила світ 1998 року. То була ошатна книжечка з м'якою обкладинкою бузкового кольору, з виразною графікою Владислава Шемотюка. Ті ж чорно-білі рисунки з циклу «Київські сходи» прикрашали й сторінки збірки, не кореспондуючи із сюжетом, проте бездоганно відповідаючи настроєві оповідань. Проте наклад — 300 примірників — відразу ж зробив це видання бібліографічним раритетом.      

Справжня літературна  слава (нехай у її сьогоднішньому специфічно українському розумінні) прийшла  до письменниці допіру 2001 року разом  із виходом її першого роману «Імітація». Євгенія Кононенко використала безліч разів застосований у світовій літературі прийом «нібито-детективу» (старші читачі згадають написаний саме за таким рецептом призабутий дидактичний текст Чернишевського «Что дєлать?» із його «снами Віри Павлівни», молодші — всі чотири романи Умберто Еко). Отже, у Євгенії Кононенко троє «пізньої молодості» киян — жінка і двоє чоловіків, зв'язаних вельми складними особистими стосунками, — беруться розслідувати нібито випадкову смерть на рейках при розбитих платформах станції Комбінатне Новожахівського району (десь на Богом забутому українському Сході) блискучої представниці київського бомонду, співробітниці однієї з відомих міжнародних доброчинних фундацій мистецтвознавця Мар'яни Хрипович...       

Прийом спрацював. Майстерно написаний детектив таки зажив скандальної слави. Взялися шукати прототипів його героїв серед відомих постатей нашої інтелектуальної еліти («еліти» в лапках чи без лапок — то вже як кому до вподоби). Але детективна інтрига була для авторки лише допоміжним тлом, аби написати на ньому безжальну й точну картину пізньокучмівської доби, яку можна було б назвати й «добою імітації» — імітації державотворення, імітації мистецької й творчої, імітації інтелектуальних дискусій, імітації доброчинності, імітації розбудови громадянського суспільства.