Володимир Сосюра. Поема "Мазепа"

1. Поема «Мазепа» (пролог)

 

До авторів підрадянської України, які відступили від загальноприйнятої  концепції в трактуванні образу Мазепи, належить В.Сосюра.

Духовний світ В.Сосюри формувався патріотичним. Поет вболівав за Україну, щиро вірив у гасла рівності, братерства, миру, всенародного щастя, та невдовзі поет бачить, що його державницькі ідеали гинуть. Все більше В.Сосюра замислюється над тим, що ж дала Україні Петербурзька революція, переможна хода якої розтікалася морем крові безневинних. Ніжну, поетичну натуру поета глибоко вражає братовбивство на тій війні, а в повоєнні роки облуда, підступність, демагогія, повернення на імперські "круги своя".

І тому він не хоче більше оспівувати більшовицьке нашестя в Україну, хоча до цих подій, які поет визначає як "революційні", він звертається і далі, але в багатьох творах виходить за рамки дозволеного. Це дало підстави офіційній критиці закріпити за ним з середини 20-х років тавро буржуазного націоналіста. Не писати В.Сосюра не міг, а за тих обставин багато творів він писав “для себе”, не розраховуючи на їх публікацію. Так була розпочата поема “Мазепа”, задум якої виник 1928 р., у рік, коли декретована марксистсько-ленінська ідеологія остаточно утверджується у всіх сферах духовного культурно-освітнього життя України, коли починає свій тотальний наступ людиноненависницька  політика Бронштейнів - Кагановичів - Балицьких тощо. Поет звертається до історичних уроків, які ніколи не бралися до уваги, бо українська еліта воліла вчитися на власних помилках, але не на помилках попередників. Поема “Мазепа” розкриває державотворчі ідеї великого українського гетьмана, і має виразну протиросійську направленість.

Тривалий час (починаючи з 1929 р. по 1960 р.) В. Сосюра працював над твором "Мазепа". Повертаючи із забуття  зневаженного царатом гетьмана, поет веде мову про боротьбу за волю і щастя народу:

Я серцем хочу показать

страшну трагедію Мазепи

і в ній, в той час страшний незгоди,

страшну трагедію народу...

... Любив Вкраїну він душею

і зрадником не був для неї...

Він серцем біль народу чув,

що в даль дивився крізь багнети...

Віднесена до "заборонених творів", поема разом із ґрунтовним літературознавчим  аналізом лише 1988 р. була опублікована в журналі "Київ". Цей великий, замислений в епічних вимірах, твір ще раз підтвердив ліричний талант В. Сосюри, для котрого переживання подій було завжди ближчим за їх осмислення.

Поему "Мазепа" В. Сосюра писав  тоді, коли його шалено цькували за вірш "Любіть Україну!". Публічно поетові  доводилось "каятись" і друкувати  такі вірші, що невдовзі склали збірку "Мир".

Поема «Мазепа» мала нелегку долю. Десятки років вона була заборонена, а між тим це значне явище в  нашій літературі. Легкість і прозорість віршування, його образність та емоційна насиченість — докази майстерності українського Пушкіна — Володимира Сосюри. Твір написаний у кращих традиціях європейського романтизму: пристрасні почуття, центральний герой, наділений всіма чеснотами, любовний трикутник, наївно-відважні клятви і блискавичне втілення задумів у життя.

Поема “Мазепа”була написана не стільки з метою реабілітації гетьмана Мазепи, скільки з метою апологетизації ідеї незалежної України, вона була прямим запереченням концепції поеми Пушкіна “Полтава”. Це був сміливий крок, за який письменник міг накласти життям. В.Сосюра іде на деякі поступки офіціозу у трактуванні другорядних моментів із життя гетьмана, але в головному, в трактуванні Мазепи як національного героя, його позиція залишилася твердою. Відштовхуючись від романтичних пригод Мазепи-пажа, автор зображує Мазепу як історичного діяча, як гетьмана України. Трагедію Мазепи Сосюра бачив у тому, що до великої мети -суверенності України він ішов самотнім, бо близьке отчення його зрадило, а народ не зрозумів його політики. Твір Сосюри поза окремими місцями навряд чи можна вважати досягненням літературної мазепіани: накладене табу на ім’я гетьмана, відсутність джерельної бази, тенденційне висвітлення подій в історичній науці, упередженість критики стримували злет творчої думки, породжували аритмію, що хворобливо позначилась на загальній концепції твору. І все ж, незважаючи на численні пута, які сковували автора, поема стала серйозною заявкою на об’єктивну оцінку державотворчих спроб гетьмана, виявом громадянської мужності та національної самосвідомості автора.

Поема Сосюри дуже легка, майстерна, світла і привертає нашу увагу до постаті Івана Мазепи — видатного діяча нашої історії, а також до його подвигу заради рідного народу.

 

2. Характеристика  образів

 

Український поет Володимир Сосюра створив глибоко патріотичну  поему "Мазепа", у якій, відступаючи від загальноприйнятої в Росії думки, відтворив справжнього Мазепу — борця за свободу своєї країни, тим самим історично реабілітував його.

Драматичною була доля самої  поеми. Початок її був уперше надрукований 1929 року. І хоча там йшлося тільки про молодого Мазепу в ролі пажа при дворі польського короля задовго до його стосунків з Росією як гетьмана, Сосюру почали цькувати й жорстоко переслідувати, звинувачуючи в українському буржуазному націоналізмі. Пізніше в автобіографічному романі "Третя Рота" поет згадуватиме: "Образ Мазепи був ще тільки в ембріоні, а мене навіть за ембріон почали бити". Незважаючи на це, поет звертався до образу Мазепи впродовж усього творчого життя.

В. Сосюра, на відміну  від Пушкіна, по-своєму трактує образ  Мазепи. Не ідеалізуючи його, поет творить художній образ, а не політичний портрет гетьмана, намагається розкрити психологію його особистості і через цей образ піднести ідею державності України, її незалежності.

Важким до читача був  шлях поеми «Мазепа», та і сам автор, працюючи над поемою упродовж тридцяти років, намагався об’єктивно збагнути: де істина? Хто він, Мазепа: зрадник чи патріот?

Слід відзначити, що вже  з перших рядків поеми В. Сосюра створює  художній образ Мазепи: від романтичного героя до гетьмана, який відстоює незалежність, науку, освіту в Україні.

Поема «Мазепа» пройнята патріотичним пафосом. В. Сосюра ніколи не вважав Мазепу зрадником, бо він  любив Україну:

Тільки думка про  Вкраїну

Герою вмерти не дала.

Щоб позбутися кабали від російського царя, який руйнував Січ, забороняв козацтво, Мазепа приймає рішення: взяти за союзника України Швецію:

Далеко Швеція. Ми потім

Її розіб’ємо ярмо.

Це не Росія, що так  близько.

Та й січове хоробре  військо

У нас в руках. В  нас козир є.

Але, порадившись зі старшиною, яка зрадила Мазепу, гетьман не порозумівся з народом. Гетьман не заручився підтримкою народних мас, а народ не розумів, чого хоче гетьман — і в цьому трагедія обох:

Хіба народу не любив  я!

Та в грізний час  страшних негод

Собі на горе й безголів’я

Не зрозумів мене народ.

У ліричних відступах  поеми В. Сосюра висловлює своє ставлення  до Мазепи. Над цією своєю оцінкою  поет розмірковував майже тридцять років — і ось вона:

Хай про Мазепу спів мій  лине,

Хоч був він пан, та серце мав.

За суверенність України

Боровся він і в цім був прав.

В. Сосюра наголошує, що зробили  з Мазепи зрадника Петро I та попи, а  не народ, бо Мазепа намагався відстоювати  права українців, нашу мову і культуру:

…Будував церкви Мазепа,

Церкви і школи. Просвіщав

Він свій народ. Та шкіл не треба

Царю, й він їх позакривав.

Покрилась тьмою Україна,

Засумував старий Дніпро…

І доробила Катерина,

Чого не встиг зробить  Петро.

В. Сосюра ніби вказує, що з часів  втрати козацької державності Україна  дедалі більше і більше потрапляла у колоніальну залежність до Росії. Поет намагався показати, що зрада царю не була зрадою Україні.

Ось так тлумачить В. Сосюра образ  одного із найвеличніших і найтрагічніших постатей в нашій історії.

 

3. Жанрова специфіка  поеми

 

у 1923 р. в журналі «Життя й революція» та в альманасі «Літературний ярмарок» з'являються перші уривки з поеми «Мазєпа» (над цим твором Сосюра працював упродовж тридцяти років, адже в умовах розгулу сталінщини опублікувати його не було ніякої змоги, бо постать гетьмана офіційно спотворювалася, а його дії вважалися зрадницькими).

     Юрій Барабаш у  своєму дослідженні твору слушно  вказував на стильову неоднорідність  поеми. Якщо в першій частиш  образ Мазепи окреслюється в  романтичному плані, то в другій  значна увага відведена філософському  осмисленню історичних подій кінця XVII — початку XVIII ст. і ролі в них гетьмана, який рішуче виступив за відновлення козацької держави. Поет дотримується концепції патріотичної діяльності Мазепи і спростовує великодержавницькі — і царські, і комуністичні — версії «зрадництва» гетьмана. У поемі акцентується, що Мазепа ніколи не був зрадником рідного народу, а дбав про нього, намагався звільнити від московського колоніального пригнічення. Звичайно, поразка гетьмана наклала драматично-трагічний відсвіт на його образ у художньому трактуванні Сосюри.

Володимир Моренець оцінює цю поему  як один з найконцептуальніших ліроепічних  творів поета, У цьому зв'язку Юрій Барабаш відзначає, що Сосюра намагався  збагнути насамперед не стільки, «може, Мазепу, як самого себе, розв'язати у  своїй свідомості й у серці не лише застарілі історичні, а не менш болючі сьогоденні вузли. То була й щира сповідь, і відповідь недоброзичливцям, яка визрівала протягом десятиліть, і свого роду емоційна розрядка, і, якщо хочете, певна моральна компенсація,— у тому числі й за вимушене каяття». Критик останнім аргументом указував на вимушене самобичування автора, зумовлене черговим цькуванням, інспірованим властями.

Одне слово, поема «Мазепа» пройнята високим патріотичним пафосом. Цей  твір Сосюри не тільки відкидав вульгарні стереотипи характеристики видатного сина України, а й заповнював істотну прогалину в нашій художній літературі про трагічну добу втрати решток козацької державності.