Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Октября 2014 в 23:59, лекция
Театр швидко утверджувався в Римі. Крім старих “римських ігор”, близько 220 р. до н. е. були утверджені “плебейські ігри”, які в скорому часі збагатилися різноманітними театральними виставами; до них приєднались з 212 р. до н. е. “Аполлонові ігри”, а з 194 р. до н. е. ігри на честь Великої матері богів. Все це приваблювало в Рим драматичні та акторські таланти. До числа поетів, котрі обмежили себе виключно комедійним жанром, належить Плавт – перший римський автор від якого дійшли цілі твори.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
Засоби комізму у Плавта
Театр швидко утверджувався в Римі. Крім старих “римських ігор”, близько 220 р. до н. е. були утверджені “плебейські ігри”, які в скорому часі збагатилися різноманітними театральними виставами; до них приєднались з 212 р. до н. е. “Аполлонові ігри”, а з 194 р. до н. е. ігри на честь Великої матері богів. Все це приваблювало в Рим драматичні та акторські таланти. До числа поетів, котрі обмежили себе виключно комедійним жанром, належить Плавт – перший римський автор від якого дійшли цілі твори.
Тіт Макцій Плавт працював у стилі “палліати” – комедії з грецьким сюжетом, переробленим для смаків римської публіки. Це були, головним чином, комедії Менандра, Філемона та Діфіла. Тому комедії Плавта є цікавими не тільки з точки зору римської літератури; вони також розширяють наші відомості про новоаттічну комедію.
Відтворюючи звичайні сюжети “нової” комедії та її маски, п’єси Плавта різноманітні за побудовою та тоном. Це залежить від розбіжностей різних грецьких оригіналів, які відображають як індивідуальні особливості авторів, так і характер змін, які вніс римський письменник. Плавт підлаштовував п’єси до світогляду та культурного й естетичного рівнів смаку відвідувачів публічних ігор Риму. Римський міський плебс зазвичай надавав перевагу боям кулачних бійців, ніж грі акторів. Саме переробка грецьких оригіналів у нього якраз і полягала у виході з “нової” комедії. Римський драматург, прагнучи полегшити глядачеві розуміння п’єси, послаблює її серйозну сторону і вводить елементи буффонади та фарсу, наближає свої п’єси до “низових”, більш примітивних форм комічної гри, поєднуючи аттічну комедію з елементами народної римської аттелани та її жвавістю, загострює інтригу, і часом додає грубі але дотепні жарти. В зображенні побуту поруч з грецькими весь час проскакують римські риси; в грецькому Епідаврі проступає римський Капітолій (храм-фортеця на одному з пагорбів Рима), в Афінах або Фівах – римські адміністративні посади (еділи й тріумвіри і т. ін.). Дійові особи Плавта – греки і своїм вбранням, і іменами (Евкліон, Палестріон, Мессеніон і т. ін.), назвами міст, де вони мешкають і діють (Афіни, Ефес, Епідавр). Вони живуть за грецькими законами, справляють грецькі свята, їдять і п’ють по-грецьки, але поряд з цим звертаються до римських богів та законодавства. Нерідко якийсь з афінських чи фіванських громадян недвозначно натякає на сучасні для Плавта римські події або особистості.
Різноманітність форм та стилів жанру є одразу помітними в прологах Плавта. Ці безпосередні звертання до публіки служать для різних цілей: вони повідомляють, у випадку необхідності, сюжетні передумови п’єси, заголовок оригіналу та ім’я його автора і майже завжди містять прохання про прихильність та увагу. Інколи прологи бувають і жартівливими: виконавець теревенить з публікою, розхвалює п’єсу, інтерпретує сюжет гостротою, заснованою на безперевному порушенні сценічної ілюзії. Прологи Плавта перегукуються в цьому відношенні з “парабасами” древньоаттічної комедії.
Прикладом п’єси зі значною кількістю буффонадних моментів може бути “Псевдол”. Тут образ меткого раба Плавт малює з великою любов’ю, дотепністю і майстерністю, і робить його центральною фігурою багатьох комедій (“Вакхіди”, “Епідік”, “Привид” та ін.). Основним сюжетом п’єси є звільнення дівчини з-під влади звідника. Молодому юнаку Калідору на допомогу приходить хитрий раб, котрий обіцяє дістати гроші, щоб викупити дівчину у жорстокого звідника Балліона.
В п’єсі Плавт вільно перемішує риси римського бобуту з грецьким. Також досить часто у Плавта є дублювання сцен, що створює знову експозицію, яка відрізняється при цьому від експозиції першої сцени. В сценах є різноманітні арії, де в уста рабів Плавт любить вкладати пародію на високий трагічний стиль. Арія звичайно переповнена “воєнними” метафорами, архаїхчними словами. В п’єсі “Псевдол”, після антракту раб розхвалює свій рід, громадян, розповідає про славу, яка його очікує; проте він ані словом не торкається того, як він це зробить. На сцені з’явився новий герой – Гарпаг, якого Псевдол обдурює, видаючи себе за раба звідника. Зараз він на висоті своєї ролі: дурного Гарпага все-таки вистачає на те, щоб не віддати гроші незнайомій людині, проте військову печатку він все ж віддав. Сцена зроблена з таким гумором, що глядач, котрий звик до ролі випадку, охоче вибачає підміну обіцяного “плану” спритним використанням випадкової зустрічі. Псевдол зі свого боку є готовим зіграти “хвалька”, завірити, що “план” у нього дійсно був, і пофілософствувати на рахунок допомоги богині Випадку. В пародійному стилі він повідомляє про успіх юнакові. Згодом вони шукають людину і п’ять мін, яка б видала себе за Гарпага. Необхідний проміжок є заповнений різними комічними сценами, які не мають жодного відношення до дії п’єси: перед глядачами проходить хлопчик, який жаліється на життєві прикрості в домі звідника, потім з’являється характерна фігура повара, найманого Балліоном для святкового бенкету. Події тепер розвиваються стрімко і все складається добре на користь юнака та раба. В кінці п’єси іде сцена карнавального типу: Псевдол, п’яний, ледве тримається на ногах, танцює непристойний танок, зі смаком розповідає про веселий бенкет і радість Калідора й Фінікії.
Ніякий переказ не встані дати уявлення про фейєрверк веселощів у цій захоплюючій комедії. До невичерпного гумору приєднується різноманітність засобів вираження: багатство словесної гри, використане для комічного ефекту, не піддається передачі на іншій мові.
Взагалі Плавтові притаманна вільна композиція, яка нанизана на окремі сцени. У нього архітекторика п’єс зустрічається рідко. Він відступає від неї в сторону більш вільного зв’язку частин. Також Плавт дуже дорожить ефектністю і комічною силою окремої сцени, окремого мотиву, ніж їхнім місцем в композиції цілого. Весела сцена, цікавий мотив, подача яскравого образу стають самоціллю.
Вільна композиція, нанизана на окремі сцени, може бути найкраще проілюстрована комедією “Стих”. Ця комедія є переробкою однієї з п’єс Менандра. В ній розповідається про двох сестер, які вийшли заміж за двох братів. Чоловіки поїхали уладнати свої справи, але не дають ніякої звістки жінкам, які терпляче їх чекають. Їхній батько спонукає їх взяти новий шлюб, оскільки для нього найважливішим був фінансовий бік справи. Дружини в цій комедії показують щлюб як особистий союз, незалежний від майна. Згодом чоловіки повертаються з великим багатством, але в сценах, які розвивають навколо цих подій, жінки не беруть ніякої участі. Комедія повинна завершитися святковим бенкетом, але автор зображує паралельний бенкет рабів, і за ім’ям одного з рабів називає п’єсу. Зв’язної інтриги комедія не містить – це ряд сцен, об’єнаних спільною темою – повернення чоловіків.
Свої комедії Плавт писав на різноманітну тематику, але здебільшого вони були наповнені соціальними проблемами: темі “підкинутої і знайденої дитини”, яка проходить через численні комедії, Плавт цілком присвятив комедію “Скринька”; актуальними були теми набування багатства та розпаду устроїв патріархальної сім’ї; питання розкоші, майнового стану жінок, які часто обговорювались в Римі теж були темами його комедій. Але в будь-якому випадку, Плавт старається уникати гострих проблем і не ризикує залишитись в опозиції до моральних і релігійних уявлень своїх глядачів. Досягнути цього можна було двома шляхами – або ж уникати п’єс з непідхожою проблематикою, або ж кардинально їх переробляти.
Незважаючи на наявність окремих “сентиментальних п’єс”, театр Плавта взагалі тяжіє до смішного: карикатури, буффонади, фарсу. Це проявляється в розробці типажу. Грецька комедія вміла його варіювати, надавати йому індивідуальних відтінків. Плавт надає перевагу яскравим фарбам. Традиційні маски “жадних” гетер (комедія “Вакхіди”) і “сварливих” дружин були комічно гострішими і більш відповідними до світогляду римлянина, ніж “сентиментальні” варіанти образів в п’єсах гуманної тенденції. Улюблена фігура Плавта – це раб, який є самою динамічною маскою, найменше природньою в своїх діях, словах, пристойності жестах та наданій йому свободі. Раб – не тільки носій інтриги, але й центр буффонного елементу. Він потішав глядачів пародією на високий стиль, філософтвуванням, біганням по сцені, шаленими рухами, та тим, що на нього в будь-яку хвилину можуть посипатися побої. Взагалі, тематика п’єс була саме збудована на інтригах спритного раба, який полагоджує любовні справи свого молодого хазяїна. В одній з комедій (“Asinaria” – комедія про ослів) раб Леонід вихваляється своїм умінням уникати заготовлених для рабів “хрестів, кайданів, ланцюгів, карцерів, колодок, мотузів, залізних нашийників”. Раб у Плавта знає, що його в будь-яку мить можуть розіп’яти на хресті, де “сконав його татусь, дідусь і прадід”. Проте, він не втрачає своєї веселості та спритності. Він обдурює батьків, суперників і хвальків, купців і наприкінці комедії тільки він сам разом з своїм молодим хазяїном – пішаком у його руках – залишається необдуреним, як це ми бачимо у комедії “Псевдол”.
Поруч з рабом іншим потішником публіки в комедіях Плавта є парасит – нахлібник з комічним ім’ям (Хлібогриз, Гребінка, Столова щітка і т. ін.). Вільний, але голодний заради скибки хліба він готовий на всяке приниження. Але, лестячи вголос, він про себе знущається з свого дурного заступника. Раби й парасити носії дотепності, часто брутально різкої, але такої, що доходила до плебейської аудиторії. Саме вони допомагали меті Плавта – безперервно викликати сміх кожною сценою, фразою та жестом.
В античному театрі розрізнялись: комедія “рухома” (motoria), яка потребувала великої напруги та сил актора та “нерухома” (sataria) – більш спокійна. Якраз для “рухомої” комедії були характерними ролі “бігаючого” раба, парасита, звідника чи злого старика. У Плавта і переважає “рухомий”, динамічний тип. Він орієнтується при цьому на більш ранні та “низові” форми комедії.
Комедія Плавта будується на чергуванню діалога з речитативом та арією, і є ніби опереттою. Кантики Плавта різноманітні за своєю метричною та музичною структурою і є схожими до елліністичної монодрами. В римській комедії сполучення комедійної гри з мімічним монологом стає театральним принципом, згідно з яким переробляються грецькі п’єси. Плавт майстерно володіє найскладнішими ліричними формами і робить їх засобом вираження різноманітних почуттів та настрою. У Плавта промови та діалоги мають буффонний характер: вони повні гостроти, каламбурів, гіпербол, часто містять грубі жарти. Надзвичайно різноманітний і багатий словесно, діалог вражає майстерністю словесної гри. Серед комічних засобів Плавта, словесний комізм займає одне з провідних місць. Плавт черпає словесний матеріал звідусіль, починаючи від архаїчних святкових сакральних та правових формул, і мови високої поезії, закінчуючи професіональною говіркою та вуличною мовою.
Про Плавта можна сказати те, що він знав свою публіку та сцену. Його п’єси були вдячним матеріалом для акторів і довго були популярними. Вони знову дісталися сцени в XV– XVIII ст. у придворній комедії італійських гуманістів, і потім стали основою ріноманітних переробок та наслідування: 1) “Амфітріон” (з міфологічним сюжетом), у XVII ст. її репродукував, переробивши, Мольєр в ХІХ ст. – німецький романтичний драматург Клейст; 2) “Cкарб” (“Aulularia”) – комедія про скнарість, яка була зразком для “Скупого” Мольєра; 3) “Полонені” (“Captivi”) – близька до типу сентиментальної драми; Лессінг вважав її “кращою з комедій”, які коли-небудь були виставлені на сцені; 4) “Домовик” (“Mostellaria”) – комедія інтриги, яку в XVIII ст. наслідували французькі драматурги Реньяр і Детуш, і славетний датський драматург Гольберг; 5) “Близнята” (“Maenechmi”) – прототип “Комедії помилок” Шекспіра; 6) “Хвалькуватий воїн” (“Miles Gloriosus”), центральний образ якого знаходить у собі аналогії в ряді п’єс нової європейської драматургії – від шекспіра до Б. Шоу; 7) “Псевдол” – ще одна комедія інтриги, згадана вище, яку провадить хитрий і спритний раб; у XVIII ст. її наслідував Гольберг; 8) “Тригрошовий день” (“Trinummus”) – родинна драма; в XVIII ст. Лессінг запозичив з неї зміст своєї комедії “Скарб”.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА