Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Ноября 2013 в 17:14, реферат
Краса рідної землі назавжди увійшли в мистецький світ Федьковича, пронизала його твори. «Нема й нема кращого світа понад гуцульські гори. Небо над ними чисте, як дорогий камінь, смеречина зеленіє як в зимі, так літі, пташка не втихає, а хрещатий барвінок стелиться по шовкових травах, що цілу Буковину своїми запахами обвіяли».
Не від батька, шляхтича за походженням, управителя панського маєтку Адальберта Гординського де-Федьковича, а від простих, але душевно багатих людей пройнявся майбутній митець народним розумінням правди і кривди, добра і зла. Дитячий світ хлопця був нерозривно пов'язаний з матір'ю Анною – доброю, щирою, працьовитою жінкою, яка не цуралася простих селян-гуцулів, говорила лише по-українськи і передала синові любов та шану до рідної мови. Від старшої сестри Марії Юрій перейняв багато казок, пісень, історичних переказів.
1. Біографія Федьковича Осипа-Юрія Адальбертовича…………………..…. 3
2. Творчість Федьковича Осипа-Юрія Адальбертовича та його літературна спадщина…………………………………………………………………........... 6
4. Пам'ятник Юрію Федьковичу…………………………………………….… 14
5. Музей Юрія Федьковича……………………………………………………. 15
6. Рукопис Юрія Федьковича «У полі, гей, у полі!»…………………….…… 16
7. Список використаної літератури………………………………………
Та життєва дорога письменника не була легкою. Чотирнадцять "чорних" місяців (1872-1873) письменник змушений був тягти лямку каторжної роботи – писати різні моралізаторсько-церковні оповіді, духовні і фізичні сили виснажувалися. Знову і знову Федькович переконувався, що "лиш в простім стані добре серце, гонор, поезію найти можна, а інде? – рідко або ніколи".
Приглушена у Львові творча іскра ще раз спалахнула у Путилові: поет підготував збірку "Дикі думи". Все частіше він звертав погляд у бік Наддніпрянської України, мріяв надрукувати там твори. І слава про буковинського співця докотилася б до берегів старого Дніпра-Славутича. 1876 року в Києві вийшли у світ "Повісті Осипа Федьковича". Слово Юрія Федьковича ставало надбанням всього українського народу, а упорядник збірки Михайло Драгоманов поставив його поряд з "найбільш любимими писателями" України. Проте постійні цькування, переслідування, грубі нападки реакційної преси підточували здоров'я Федьковича, розхитували його нервову систему, підривали творчі сили.
В задушливій атмосфері гніту, не бачачи підтримки з боку буржуазної інтелігенції, письменник впав у відчай та зневіру і вирішив назавжди відійти від літературної діяльності. 1876 року він переїхав до Чернівець і на багато років замкнувся у чотирьох стінах своєї хати, усунувся від активного громадсько-культурного життя. Було йому дуже важко, "велика тяж… серце давила" (С. Воробкевич). Часто роздумував над долею своїх віршів, що розгубилися десь по редакціях віденських, львівських, чернівецьких газет.
На схилі життя Федькович відновив літературно-творчу діяльність. У 1885 році він став редактором українськомовної газети "Буковина" і надав їй демократичного спрямування. На сторінках цієї газети від 16 травня 1886 року були надруковані такі знамениті рядки: "Ми мусимо раз і назавжди покинути наш смішний і для нас пагубний сепаратизм, ради котрого ми в закутку й відділено дотепер жили, як якась нова, себто якась "буковинська нація", і мусимо починати жити якоби одним духом і одним тілом з прочим руським народом".
1886 року в Чернівцях було відзначено 25-річчя літературної діяльності письменника. "Федькович - се талант переважно ліричний, - писав І. Франко, - всі його повісті, всі найкращі його поезії, навіяні теплими, індивідуальними чуттями самого автора так і здається, що автор співає і розказує всюди проте, що сам бачив, сам найглибшими нервами душі прочув. І в тім іменно лежить чаруюча сила його поезії, в тім лежить її запорука її живучості, доки живе наша мова. Федькович вложив в свою поезію найкращу частину "свої душі", а така поезія не вмирає, не пропадає…" - ці слова були сказані в з нагоди річниці літературної діяльності письменника, але вони й досі не втратили своєї значущості. І сьогодні живе краща частина творчої спадщини Юрія Федьковича – талановитого, оригінального поета і прозаїка, який до Івана Франка був на західноукраїнських землях найвидатнішим письменником.
Останні роки життя Федьковича позначені напруженою працею. З-під пера поета вийшли оригінальні вірші "До ліри", "Наші старі", "На Новий рік", "До наших румуні заторів", нові редакції драматичних творів. Та важкі умови життя підірвали здоров'я письменника. Висловлюючи своє останнє бажання, Федькович писав: "Любляче серце і ніжні руки прошу посадити на гробі та навколо нього ялинку, рожі і барвінок, щоб мило було спочити. В головах класти мені не хрест, а ялину! Хрестів у своєму житті я мав досить".
11 січня 1888 року навіки
затихло втомлене серце
Мрії поета збулися у наш прекрасний неповторний час. Воз'єднавшись в єдиній, нерозривній братерській сім'ї український селянський народ, як і всі українські люди з вдячністю згадує ім'я письменника-демократа, який крізь все життя проніс любов до скривджених і знедолених у темну ніч поневолення рідного краю плекав надії на світлий день визволення.
Юрій Федькович був
справді народним митцем, бо сприяв
активізації і зростанню
Творчість Федьковича є цінним надбанням прогресивної української літератури, оскільки вона сприяла утвердженню і розвитку реалізму й народності в літературі західноукраїнських земель і впливала на розвиток братерських почуттів між народами.
« Я наш народ цілим серцем люблю,
і душа моя віщує, що його велика доля жде»
Музей Юрія Федьковича у Чернівцях - музей заснований 1945р. для зберігання матеріалів про життя і громадсько-культурну діяльність Ю. Федьковича. У Музеї зберігаються документи, фотографії, особисті речі письменника, перші видавництва його творів, праці про життя і творчість, переклади його творів на чужі мови. У Путилові, родинному селі Федьковича, є філія Музею.
Автограф вірша Юрія Федьковича "У полі, гей, у полі", надрукований у книзі Писання О. Ю. Федьковича. Перше повне і критичне вид. Філол. Секції НТШ за ред. І. Франка й О. Колесси. тт. І - IV. Л. 1902 - 18.