Зв'язок числівників з іменниками. Відмінювання числівників

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ  ФІЛОЛОГІЇ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Зв'язок числівників  з іменниками. Відмінювання числівників»

 

 

 

 

 

                                                                                    Реферативна робота

                                                                                    студентки І курсу

                                                                                    філологічного факультету

                                                                                    спеціальності «Українська мова

                                                                                    та література»

Загородної Юлії Валеріївни                                                                                   

 

                                                                                   

 

 

 

 

 

 

 

                                                                     

 

 

 

 

 

 

Маріуполь-2012

 

 

Зміст

1.Вступ………………………………………………………………………3

2. Формування фонетичних та граматичних ознак української мови….  4

3.Сучасна граматика української мови………………………….................5

            2.1. Поняття граматики.

2.2Поняття морфології

4. Частини мов. Їх Класифікація…………………………………………..6

5.Поняття іменника та  числівника..………………………………………6

6.Зв’язок числівників з іменниками…………………………….................7

7.Відмінювання числівників……………………………………………….8

Список використаної літератури………………………………………….11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3

 

Вступ

 

 

Мова - найважливіший засіб спілкування  людей між собою. За допомогою  мови люди спілкуються між собою, передають свої думки, почуття та бажання.

Як засіб спілкування, мова тісно  пов'язана з життям суспільства, з народом - носієм цієї мови.

Суспільство не може існувати без  мови, як і мова без суспільства. Разом з суспільством розвивається і сама мова. Зміни в суспільному  житті завжди знаходять своє відображення в мові, відображаючись в словах, словосполученнях і реченнях.

Писемна мова пов'язана з написанням. Писемна мова оформлюється вірно  і точно з точки зору орфографії і пунктуації.

Українська мова має фонетичні, граматичні і лексичні особливості

Граматична будова слова охоплює  граматичні значення, способи і засоби їх вираження, правила словозміни та словотворення.

Граматика як наука про граматичну будову мови складається з двох розділів, один з яких вивчає будову слова, його структуру , граматичні форми, вивчає граматичні властивості слів, встановлює, якими граматичними значеннями характеризуються ті чи інші слова, з’ясовує правила відмінювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4

 

2. Формування фонетичних та граматичних ознак української мови.

Найважливіші фонетичні, граматичні та лексичні особливості української  мови почали зароджуватись й розвиватись ще з ХІІ ст.; у XIV-XVI ст. у своїй фонетичній системі, граматичній будові й словниковому складі вона вже сформувалася як окрема східнослов’янська мова – мова української нації, українська національна мова. Цей факт відображає офіційно-науковий погляд на походження української мови.

Офіційність і “єдиноправильність”  цього твердження не випадкова. Початок  української мови пов’язується з  кінцем ХІІ століття, коли відбувається відокремлення північно-східної  Русі від південної.

З середини І тисячоліття зникли короткі голосні. Саме це спричинило

 появу власне українських  мовних ознак – як, зрештою,  й ознак більшості

слов’янських мов.

Ознаки, що відрізняли нашу прамову  від інших :

• Давні українські говірки характеризувалися

 так званим повноголоссям: на місці південнослов’янських

звукосполучень ра-, ла-, ре-, ле- у  мові наших пращурів звучало  –

оро-,

-оло-, -ере-, -еле-.

 Наприклад: солодкий (“староболгарською” – сладкий), полон (плен),

Середа (среда), морок (мрак) тощо

• Коли короткі голосні звуки занепали після дзвінких приголосних, у праукраїнських говірках ці приголосні продовжували

 вимовлятися дзвінко, як і  нині (дуб, сніг, любов, кров).

• Академік Потебня виявив, що зникнення

 

 

5

коротких звуків (ъ та ь) подекуди “змусило” подовжити вимовляння попередніх голосних “о” та “е” у новому закритому складі, аби компенсувати “скорочення”.

• Давні праслов’янські дифтонги, зокрема й відмінкових закінченнях, які позначалися на письмі літерою “ять”, знайшли своє продовження в давньоукраїнській мові. В одних говірках вони збереглися досі, в

          інших трансформувалися в “і” (як і в літературній мові): ліес .        

• Частина фонетичних та граматичних особливостей праслов’янської мови знайшла продовження в українських діалектах.

          Так,  праукраїнська успадкувала давнє чергування к–ч, г–з, х–с, яке               

          збереглося  й у сучасній літературній  мові. Здавна в

           нашій  мові наявний кличний відмінок.

• У діалектах активною є давня форма «перед майбутнього» часу (буду брав), а також давні показники особи й числа в дієсловах минулого часу (я – ходивем, ми – ходилисьмо, ти – ходивесь, ви – ходилисте).

 

3.Сучасна граматика української мови.

3.1. Поняття граматики.

Граматика як вчення про граматичну будову мови має за предмет вивчення слово, проте з погляду граматичного значення, яке супроводжує слово і визначає межі його синтаксичного вживання.

Граматика як наука про граматичну будову мови складається з двох розділів : морфології та синтаксису.

3.2Поняття морфології

Морфологія – розділ граматики, який вивчає особливості побудови ( морфемний склад ) слів і творення їх форм.

 

 

 

6

 

У граматичній системі слово  характеризується приналежністю до того чи іншого граматичного класу, якому  властиві відповідні граматичні значення, втілювані у відповідних формах.

 

4. Частини мов. Їх Класифікація.

Частини мови – основні лексико  – граматичні розряди слів об’єднані  в одну групу спільністю семантики, граматичного значення і його формальних показників.

У сучасній українській мові частини  мови поділяються на :

1. повнозначні або самостійні (іменник, дієслово, прикметник, числівник, займенник, прислівник).
2. неповнозначні або службові (прийменник, сполучник, частка).
3. Окремо виділяють вигуки – незмінні слова, які виражають різні вияви емоційного ставлення мовця до того, що він повідомляє або сприймає як учасник мовної комунікації.   Вигуки не входять до складу самостійних чи службових частин мови.

Відповідно до граматичної традиції у морфологічній системі сучасної української мови виділяється  десять частин мови.

 

5.Поняття іменника та  числівника.

Іменник – повнозначна частина мови, яка позначає предмет і виражає це узагальнене значення за допомогою граматичних категорій роду(жіночій,чоловічий,середній), числа(множина однина) і відмінка.

Числівник – повнозначна частина мови, що означає кількість предметів або абстрактну математичну кількість та порядок предметів при лічбі.

7

Числівники, як правило не змінюються за родами та числами. Родові ознаки мають  тільки числівники один, одна, мільйон, трильйон, тисяча.

За числами числівники також  не змінюються (виключаючи числівник один), але змінюються за відмінками.

 

6.Зв’язок числівників з іменниками.

Числівники граматично пов’язуються з іменниками. Вони або керують  іменниками, або узгоджуються з ними.

1. Числівник один узгоджується з іменниками у роді, числі й відмінку: один комбайнер, одна година, одне село.

2. Числівник два вживається у двох родових формах: одна форма – для чоловічого і середнього родів: два столи, два відра; жіночого роду – дві картоплини, дві медсестри.

3.Числівники два, три, чотири, вступаючи у граматичні зв’язки з іменниками, вимагають від них форми Н. в. множини: два дуби, три корови, чотири вівці. Але вони не сполучаються з іменниками, що не підлягають лічбі (кисень, сила, міць, праця).

4. Числівники від п’яти і далі вживаються з іменниками у формі Р. в. множини: п’ять полів, дев’ять комбайнів, десять ветлікарів, сто сорок шість курчат, тисяча двісті кілограмів.

5.При неозначено-кількісних та дробових числівниках іменники вживаються у Р.в. множини: кілька гусенят, п’ятеро щенят, шестеро комбайнерів.

6. При дробових числівниках іменники мають форму Р. в. однини, а слово частина може не вживатись: одна сьома, три цілих і три восьмих, дві третіх площі.

7. Числівники півтора, півтори сполучаються з іменниками у Р. в. однини: півтора дня, півтори доби.

 

8

8.Порядкові числівники узгоджуються з іменниками в роді, числі, відмінку: сьомий період, сьома година, сьоме число.

 

7.Відмінювання числівників.

1.Числівники один, одна, одне (одно) в називному відмінку мають форми коротких прикметників. У середньому роді паралельно вживаються дві форми: одне й одно.

 Прислівники від п'яти до  десяти, від одинадцяти до двадцяти,

тридцять, п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відмінюються

за таким зразком:

Н. в. п'ять              сімнадцять

Р. в. п'яти (п'ятьох)   сімнадцяти (сімнадцятьох)

Д. в. п'яти (п'ятьом)             сімнадцяти (сімнадцятьом)

3. в. п'ять (п'ятьох)             сімнадцять (сімнадцятьох)

   О. в. п'ятьма (п'ятьома)   сімнадцятьма (сімнадцятьома)

М. в. на п'яти (п'ятьох)           на сімнадцяти (сімнадцятьох)

 

 

Н. в.  п'ятдесят

Р. в.  п'ятдесяти (п'ятдесятьох)

Д. в. п'ятдесяти (п'ятдесятьом)

3. в.  п'ятдесят (п’ятдесятьох)

О. в.  п'ятдесятьма (п'ятдесятьома)

М. в.  на п'ятдесяти (п'ятдесятьох)

В усіх відмінках, крім називного, маємо паралельні форми. У всіх

складних числівниках на -дцять, -десят — відмінюється тільки друга частина;

у числівниках одинадцять, чотирнадцять наголошується склад -на-, на

відміну від російської мови. Але  у знахідному відмінку — наголос на закінченні -ох: одинадцятьох, чотирнадцятьох;

9

у числівниках шість, сім, вісім  при відмінюванні відбувається чергування і з е, о: шести, семи, восьми.

2. Числівники сорок, дев'яносто, сто в усіх відмінках, крім  називного й

знахідного, мають закінчення -а (сорока, дев'яноста, ста).

3. Складні числівники на визначення  сотень відмінюються за зразком:

 

             Н.в. двісті    триста    п'ятсот

             Р.в. двохсот    трьохсот    п'ятисот

             Д.в. двомстам             трьомстам            п'ятистам

             3.в. двісті (двохсот)             триста (трьохсот)  п'ятсот (п'ятисот)

             О.в.двомастами    трьомастами   п'ятьмастами

             М.в. (на) двохстах    (на) трьохстах   (на) п'ятистах

Числівник чотириста відмінюється як триста. Числівники шістсот, сімсот,вісімсот, дев'ятсот відмінюються як п'ятсот. У цих числівниках відмінюються обидві складові частини і пишуться вони разом.

У числівниках п'ять, шість, дев'ять, десять та в усіх числівниках на -ддять зберігається пом'якшення після кінцевого приголосного т.

Усередині такого складного числівника пом'якшення після т немає. Наприклад: п’ятсот, п’ятдесят, шістсот, п’ятнадцять, дев’ятсот. Але в О.в. в числівниках: три, п'ять, шість, дев'ять, десять зберігається пом'якшення кінцевого приголосного основи.