Буття, іноді Суще — одне з найважливіших, найабстрактніших світоглядних понять, до яких дійшло людство в процесі свого розвитку

 

Реферат

 

на тему:

 

Буття, іноді Суще — одне з найважливіших, найабстрактніших світоглядних понять, до яких дійшло людство в процесі  свого розвитку.

Міністерство  аграрної політики України

Могилів-Подільський 

Технолого-Економічний коледж ВНАУ

Виконав студент 1 курсу групи кд13/9-13

Євдокімов Андрій

Буття — філософська проблема. 

Буття

 

Походження

 

Серед синонімів поняття  «буття» — поняття «сутність» (від «суть» — 3-ої особи множини  дієслова «буть» в староруській мові), «життя» (процес буття для живих створінь називається словом «життя»), реальність, дійсність і т. д.

 

Слово «буття», яке позначає це поняття в українській мові утворене від слова «бути», синонімами якого є слова «існувати», «жити» і т. д. Мовознавчі дослідження показують, що слово «бути» має дуже давнє  походження з тих доісторичних часів, коли існувала єдина індоєвропейська (а можливо навіть загальнолюдська  — ностратична) прамова. Це підтверджується  зокрема тим, що в багатьох сучасних мовах індоєвропейської сім'ї існують  слова, близькі за значенням і  за звучанням до слова «бути».

 

Питання буття є найважливішими питаннями у житті кожної людини. Не дивно, що ці питання цікавили людей  з найдавніших часів і відповіді  на ці питання займали важливе  місце у віровченнях і філософських теоріях різних часів.

 

Таким чином проблема буття  — це одночасно є проблемою  роздумів і пошуку істини (філософії) і проблемою віри і віровчення(релігії).

 

Буття (суще) та Бог (Сущий)

 

Поняття «буття» (сущого) у  більшості віровчень тісно пов'язане  з поняттям Бога (Сущого). Бог може розглядатися і як володар Буття, і як причина Буття, і ототожнюватися з Буттям. Тут можна згадати  і одне з імен Бога у Святому  Письмі — Ягве або Єгова (тобто «той, що є») і визначення поняття Бог у Кирила Транквіліона-Ставровецького, дане близько 1619 року у Києві:

 

Бог есть существо пресущественное, албо бытность над все бытности, сама истотная бытность през ся стоящая, простая, несложная, без начала, без конца, без ограничения, величеством своим обьемлет вся видимая и невидимая….

 

Слід звернути увагу на основну відмінність «сучасного»  матеріалістичного (наукового, філософського) сприйняття буття від релігійного, на яку звертають увагу люди, знайомі  з обома підходами. Якщо матеріалісти бачать буття у вигляді певного  начала всесвіту і відповідно вживають для його позначення слово «суще», то віруючі люди часто розглядають  буття як неповторну, єдину, унікальну  Особу, яку називають Бог (Сущий). З іншого боку очевидно, що категорія  роду (чоловічий, жіночий, середній) до буття застосовуватись не може, тому цілком нормальним видається одночасне  вживання обох понять в залежності від уподобань людини.

 

Що стосується Бога, то вже  в середньовіччі було доведено неправомірність  застосування до Нього визначення «сущого», адже в такому разі Бог набував  рис речей. Отже, бог має «буття», але не є «сущим» (оформленим, визначеним на зразок речей).

 

Буття у діалектичному  матеріалізмі (марксизмі-ленінізмі)

 

В книзі «Основи марксизму-ленінізму» виданій в Києві в 1960-х роках  зустрічаються такі означення:

 

„… В марксистському філософському матеріалізмі поняття  «матерія» вживається в найширшому розумінні — для означення  всього, що існує об'єктивно, тобто  незалежно від свідомості, і відбивається у відчуттях людини. «Матерія є  об'єктивна реальність, дана нам  у відчутті» (Ленін)“

 

" … „Бо єдина «властивість» матерії, з визнанням якої зв'язаний філософський матеріалізм, є властивість бути об'єктивною реальністю, існувати поза нашою свідомістю“, — писав Ленін. Таке розуміння матерії є єдино правильним. Воно охоплює всю різноманітність матеріального світу, не зводячи її до якоїсь однієї форми матерії. Того, хто засвоїть марксистське поняття матерії, вже не спантеличать запевнення філософських ідеалістів, нібито нові фізичні відкриття довели зникнення матерії. Матерія несотворима і незнищима. Вона нескінченно змінюється, але ні одна частинка її не може перетворитися в ніщо ні в яких фізичних, хімічних або інших процесах .. "

 

Таким чином можна стверджувати, що в радянській філософській традиції для позначення і опису сущого (об'єктивної дійсності) вживалося поняття  «матерія», за допомогою якого намагалися заперечити стародавнє бачення буття  як Особи, існування Бога. В наш  час на пострадянському просторі спостерігається зворотний процес — повернення до давніх, релігійних вчень про суще з одночасним, часто  безглуздим і надмірним, запереченням здобутків радянського філософського  вчення.

 

Онтологія¹

 

Розділ філософії, який вивчає буття називається онтологія. Поняття  «буття» дає змогу позначити  і описати все, що є, все що існує  — все. Буття як реальність багатогранна, надзвичайно складна по структурі. Залежно від підстав виділяють  різні сфери, рівні і градації буття. Наприклад, можна розглядати буття як єдність таких сфер:

 

1. Матеріально-предметне  буття. Це світ чуттєво сприйманих  об'єктів, які впливають на  свідомість, мислення через органи  почуттів. Тут буття представлене  як світ чуттєвих образів у  її конкретно-предметному вираженні.  Це світ речей, конкретних ситуацій, світ діяльності щодо створення  предметів, перш за все, у трудовій, економічній, побутовій сферах буття. У матеріалістичної філософії — це світ матерії, об'єктивної реальності.

 

2. Об'єктивно-духовне буття.  Це духовне життя людини в  її соціальності: світ думок, наукових  теорій, пізнання, світ духовних  цінностей, світ філософії, світ  емоцій, переживань, світ відносин  та ін., реально існуючих як  загальнолюдська культура, як суспільну  свідомість, як менталітет тієї  чи іншої нації, суспільства.

 

3. Громадсько-історичне буття.  Включає в себе як матеріальні,  так і духовні елементи буття.  Це реальні відносини в історичному  часі: реформи, революції, війни,  «переселення» народів, зміна  влади і форм держави, поява  і зникнення на карті нових  країн, міст, цивілізацій і т.  д.

 

4. Суб'єктивно-особистісне  буття. Воно включає у себе  також матеріальний і духовний  елементи, але це життєдіяльність  вже конкретного індивіда із  його неповторним індивідуальним  досвідом, конкретними особистісними  проявами буття, що відбуваються  тільки із даною людиною, і  тим вже відрізняються від  загальної течії життя.

 

Можна структурувати буття  за розходження способів функціонування і форм відображення: нежива, жива природа  і соціум або літосфера, біосфера і ноосфера. По формах руху: механічна, фізична, хімічна, біологічна, соціальна (класифікація Ф. Енгельса). За системності  взаємодій: Мегасвіт, макросвіт, мікросвіт (всесвіт, галактики, зоряні системи, планети, предмети, речовина, молекули, атоми, ядра, елементарні частинки, поля і т. д.). Буття, за сутністю, є причиною всієї  дійсності. Проблема буття — серце  філософії. Філософія буття зветься  онтологією.

 

Найбільше розвинені концепції  буття розробили Платон та Арістотель; ці концепції можна вважати провідними парадигмами (взірцями) розуміння буття і донині. У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Абсолютним буттям є Бог, за своїми якостями він вічний, незмінний, всеохоплюючий; є запорукою того, що буття невмируще.

 

Найпершою умовою розуміння  буття є вироблення категорії  «все». Якщо дійсність постає перед  нами через серію локальних фрагментів, які невідомо де та як починаються  та невідомо куди зникають, невідомо, як між собою поєднуються, то схопити  реальність у статусі буття неможливо. З іншого боку, як уже зазначено, будь-яка визначеність потребує позначення меж. «Усе» межує з «нічим», тому перші визначення буття йдуть  через зіставлення та використання саме цих категорій. Ще в гімнах індійських «Вед» та у гномах (загальнозначимих висловах) давньогрецьких мудреців («софістів»), поетів, політичних діячів загальнозначущі сентенції формулювались так: «Усе моє — зі мною», «Нічого понад міру», «Все обдумуй заздалегідь». Але в усіх цих випадках можна вести розмову лише про початкові, зародкові форми названих термінів як категорій.

 

Виразнішу форму категоріальних визначень ці терміни набули у  давньогрецькій натурфілософії. Зокрема, Фалес Мілетський стверджував, що «все утворюється із води» (або «все народжується із води»). Але натурфілософія пішла далі у розробленні зазначених термінів, висунувши поняття «першого початку всього» («архе»). Цим самим засвідчувалось, що у самому бутті вже вирізняли щось стійке, стале, незмінне, на відміну від нестійкого, мінливого, такого, що зникає. Стале із тих часів ототожнювали із буттям як таким, а мінливе поставало у якості образів його з'явлень. Саме таке тлумачення буття знаходимо у судженнях Парменіда, якому належить заслуга введення у філософський та науковий обіг поняття «буття»: «Те, що висловлюється та мислиться, повинно бути сущим, бо ж є буття, а ніщо не є…»

 

Грецькі філософи міркували  саме так тому, що, на їх думку, внутрішня  нестійкість буття спричинила б  можливість зникнення світу або  виникнення чогось із нічого. В обох випадках, на думку греків, із такого розуміння буття (як такого, що зникає та є нестійким) випливали б негативні  моральні наслідки, оскільки тоді добро  і зло постали би відносними.

 

Концепція буття у Арістотеля

 

За Арістотелем, річ та Єдине тотожні. Тому розуміння ідей, за Арістотелем, вимагає дослідження будови речей, з'ясування їх причин та функцій. Зазначений підхід, як це неважко зрозуміти, більш прийнятний для науки, ніж платонівська концепція.

 

У Арістотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У «Метафізиці» Арістотель дає визначення основного закону буття, подаючи його у двох формах: короткій і повній. Коротке формулювання гласить, що одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що неможливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в однаковому розумінні.

 

Арістотель вважає, що сутність буття речі — її форма. Форма — не якість, не кількість, не відношення, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форму ніхто не творить і не виробляє. Форми існують самі по собі і, будучи внесеними в матерію, начебто творять речі. До того ж в матерію їх, у кінцевому підсумку, вносить Бог.

 

Уява сприяє тому, щоб  закладені у душі форми буття  перейшли із стану потенції в стан акту. Щоб перевести знання загального із стану потенції в стан акту, потрібен розум.

 

Концепція буття у Платона

 

За Платоном, справжнім  джерелом буття може бути лише ідея, котра у вищому способі буття  постає, як Єдине. Воно є тотальне, вічне  та незмінне. Всі ж речі та явища  чуттєвого світу існують лише в міру їх причетності до Єдиного. Отже, речі самі по собі не мають у  собі буттєвого кореня. Щоб зрозуміти їх, як і Космос узагалі, треба не стільки досліджувати речі, скільки, відштовхуючись від них, сходити до споглядання вічних ідей.

 

Давньогрецькі концепції буття

 

Геракліт: стабільного, стійкого буття зовсім нема, сутність буття  у вічному становленні, в єдності  буття і небуття.

 

Геракліт, за глибину і  загадковість думок, які дуже часто  висловлював в складних поняттях і образах, одержав прізвище Темний. Першооснову світу він бачив  в постійному русі, течії речей, змінах, які втілилися у його формулі  «panta rhei» «все тече». На відміну від перших натурфілософів, які відшуковували сталу першоречовину, Геракліт визнавав лише змінність. Вогонь для нього був втіленням самих перетворень. Постійна рухливість вогню трактувалась Гераклітом як вираз зміни світу взагалі.

 

Парменід: справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостерігаються у світі є оманою. Важливим моментом у судженнях Парменіда є те, що він розглядає буття у єдності з мисленням та розумінням. Але найпліднішою виявилась думка Парменіда про самототожність і незмінність істинного буття. Цю думку підхопили Демокрит, Платон, Анаксагор, Арістотель а далі вона стала загальновизнаною у добу Середньовіччя.

 

За Парменідом, ніщо неможливо помислити, бо самим актом мислення ми переводимо все, що мислимо, у ранг буття (принаймні — буття у думці). Звідси випливають тези філософа про те, що саме буття є абсолютно самодостатнє для себе і незмінне. Те, що ми сприймаємо як змінне та нестале, є результатом не істинного бачення та розуміння, а лише людської гадки, людського вважання.

 

Концепції буття у Середні віки

 

У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Бог як абсолютне  буття протистоїть світові, природі; за своїми якостями він вічний, незмінний, всеохоплюючий; він до того ж є  запорукою того, що буття невмируще. Але парадоксальність середньовічного  способу мислення полягає у тому, що самодостатній та абсолютний корінь буття може виявити себе лише на тлі та через відносне, змінне, плинне. А тому буття тут розпадається на самодостатнє та породжене, перше  та похідне, а весь світ постає в  окресленні ієрархічної системи, просякнутої  енергетичними струменями, що несуть із собою буттєвість. Для того, щоби розрізнити стан первинного буття від буття як причетності, було введене розмежування понять субстанція та субсистенція.

 

Про філософію  буття Фоми Аквінського

 

Серцем філософії св. Фоми є метафізика, філософія буття. В  кожному бутті він розмежовує сутність (essentia) і існування (esse). Для нього кожна річ через існування дотикається Бога. Але для існування всіх речей необхідно дещо таке, що само за своєю природою є існуванням. В ньому немає різниці між сутністю й існуванням, тому що сутність цього дещо є існування (essentia = esse). Це ядро будь-якого існування, існування за сутністю, св. Фома називає Богом. Буття, сутністю якого є існування, є причиною всієї дійсності. Бог знаходиться біля джерела будь-якої речі й усе пронизує: «Бог є існування всього не за сутністю, але як причина». Сама філософія відкриває нам присутність Бога абсолютно в кожній речі в якості джерела існування. Бог є те, чим «ми живемо, рухаємося, існуємо». Бог, який знаходиться в глибині речей, одночасно з цим нескінченно перевищує кожну річ. Це таємниця, яка не може бути осягнута.