Етносоціальне буття суспільства крізь призму постановки проблеми духовності

   Міністерство освіти і науки України 
Київський національний лінгвістичний університет 
Кафедра філософії

 

 

 

 

Самостійна робота на тему: 
Етносоціальне буття суспільства крізь призму постановки проблеми духовності.

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки ІІ курсу 
факультету романської філології 
відділення французької мови 
групи МЛф 11-12 
Сапченко Олени Миколаївни

 

 

 

 

Київ – 2014

     

В даній роботі я спробую розкрити етносоціальне буття суспільства крізь призму постановки проблеми духовності на основі праці Тетяни Чайки бесіди з Кримським «Розум настояний на совісті». Головними питаннями якої є заявлений С.Кримським «принцим монадності» особистості, вимір людської духовності, проблемність «моральної межі» у пізнанні та «принцип морального розуму».

     Що таке особистість, та що є головним для її визначення? С.Б.Кримський вважає, що стрижнем особистості є духовність, адже саме вона пов’язана з саморозбудовою особистості. Справа в тому, що справжня духовність вимагає зазирання в себе, а це дуже кропітка та складна робота. Людина здатна прожити ціле життя так і не усвідомити хто вона є. Античні греки взагалі казали, що про себе знають тільки боги. Християнські богослови твердили, що лише на Страшному суді люди вперше довідаються, хто вони насправді. Але насправді, людина впродовж свого існування на цьому світі намагається заглушити голос істини який знаходиться в ній самій. Ми постійно тікаємо від себе, закриваючись тяжкою працею, проблемами навколишнього світу, аби тільки не зазирати всередину себе, це відбувається через страх того невідомого яке ми можемо знайти в собі, але коли людина все таки починає ненароком зазирати всередину себе,вона знаходь там таке, на що ніколи не сподівалася. Але найчастіше людина проходить життя так і не оговтавшись від сну і помирає в нерозумінні себе. Сучасна психологія твердить, що тільки п’ять відсотків людей щось тямлять у своїй внутрішній сутності, всі інші не відають, хто вони й що вони. Філософ говорить, що пробудження людини до свідомого самопізнання може здійснюватися тільки через набуття власного духовного досвіду. На мою думку, саме набуття цього духовного досвіду розкриває істинні якості людини, допомагає їй усвідомити своє єство, це і приводить її до саморозбудови монадної особистості.

     Поняття «монадної особистоті» має багате філософське підґрунтя. Раніше ми називали монадними особистостями пророків, вождів, геніїв, тобто людей які були здатні репрезентувати свою епоху, свій час, свою націю, людей які усвідомлювали себе як особистість. В сучасному світі, завдяки потужним комунікаціям, технологіям які заполонили всю планету, можливість стати такою особистістю з’явилася у багатьох людей. І саме в цей час потреба в монадній особистості зростає як ніколи, тому що наше суспільство заполонили сірі маси людей, які не здатні до саморозбудови своєї особистості, а зайняті тільки насущними проблемами.

«Принципам колегіальності, партійності, соборності все виразніше протистоїть принцип монадності, тобто здатності окремої особистості репрезентувати свій час» - як говорить С.Б.Кримський. Принцип монадності висуває на перший план людські якості, які можуть суперечити з загальною думкою. Цей принцип, на мою думку, полягає ще й в тому,що навіть одна така особистість може змінити світ, принести в нього більше користі, а ні ж ціла купа людей.

     С.Б. Кримський висуває таку думку, що пізнання є неможливим без залучення етичного до пізнавального процесу - «З мого погляду, є підстави вичленувати в процесі пізнання два результати: раціональне знання в дусі класичної епістемології та софійну мудрість, що визначається пафосом причетності до вищих цінностей буття, закоханістю в істину, благоговійним доторком до предмета знань. Згідно з моєю точкою зору, це — два рівні знання, що формують певну вертикаль, на вершині якої у людини, за словами Платона, відбувається поворот очей душі, поворот від споглядання зовнішнього світу до власного внутрішнього світу». З цього ми можемо зробити висновок, що такий поворот відбувається вже не стільки в пізнавальному, скільки в етичному вимірі людської духовності.  Етика являє собою не тільки правила поведінки людей, вона є своєрідним способом виживання цивілізацій як таких і людства в цілому. Я повністю згодна з таким твердженням, адже правила які нам диктує етика та мораль, закладають в нашу свідомість головні норми поведінки без яких суспільство та людство приречена на вимирання. Моральні закони є тією межею, через яку людство не повинно переходити. Як приклад ми можемо згадати давні царства та тоталітарні режими, існує якийсь рубіж лиходійств, за яким усе...

     Також ми можемо говорити про існування моральної межі в самому пізнанні. Тобто заборона на деякі різновиди знання – втручання в механізм мислення людини, її генетичний апарат, тощо.

Досліджуючи епістемологічну проблематику, С.Кримський вийшов на такий феномен, який взагалі-то в історії був відомий, але зовсім не опрацьований і не пояснений. Це феномен знання, яке веде до спасіння, і знання, яке веде до згуби. Розібравшись в цьому феномені, ми приходимо до висновку, що справді існує знання, небезпечне не тільки для людства, а і для окремої людини. Є навіть така модель суїциду: людина вкорочує собі віку, отримавши певне знання, тому що жити з ним вона не може. А й справді, ми все життя прагнемо отримати все більше знання, не дивлячись навіть на те, що воно може погуби нас. У кожного є свій поріг сприйняття інформації та осягнення її значення, тому отримавши певне знання, людина яка не готова його сприйняти та зрозуміти, не в змозі жити з ним далі. В наш час існує багато інформації про те, що прочитавши певну книгу, подивившись фільм або запустивши певну комп’ютерну програму людина втрачає розум або закінчує життя самогубством. Саме тому в історії пізнання ставилася проблема не тільки відкритості й доступності знання, тобто просвіти, але і його закритості. Певні види знання традиційно приховувалися і це робилося на благо людства.

Але разом з цим існує інша сторона медалі. Кант говорив : «Май мужність іти за своїм розумом». С.Б. Кримський висловив власну тезу: «Завжди май мужність послуговуватися знанням». У цих висловах ми маємо спільну характеристику це мужність, тому що саме вона потрібна людині, щоб не лякатися істини, а прагнути до неї не створюючи ілюзій.

     В своїй епістемології С.Кримський формулює принцип етичної сили істини. Він полягає в тому, що боячись руйнівної сили істини, людина прибігає до неправди. Але Ґете писав: «Я віддаю перевагу руйнівній істині перед рятівною неправдою», тобто не дивлячись на всі заборони та страх, людина намагається осягнути більше знань та таємниць, дізнатися хоч гірку, але правду, прагне знайти істину. Виходячи з цього, український філософ виділяє особливий принцип пізнання - принцип морального розуму. Справа в тому, що розум сам по собі являється чистим розумом і він може бути зовсім і недобрим. Розум - це сила, яка може бути віддана й машині, а так як машина не здатна аналізувати свої дії згідно моральних та етичних принципів нічого доброго ми не можемо чекати. Саме тому розум необхідно поєднувати з етикою. Щоб людський розум був настояний на совісті, саме цим ми відрізняємося від інших істот, як живих та і механічних.

     «Розум настояний на совісті» - це їдея моральності пізнання,в якій С.Б.Кримський вбачав сумарний принцип своєї епістемології. В бесіді учений, охоплюючи свій творчий доробок «атакуючим оглядом» (його власний вислів), викладає основи своєї концепції.  Прочитавши працю Тетяни Чайки я прониклася глибокими філософськими ідеями мислителя, через його слова мені розкрився новий погляд на особистість, духовність, віру та етику. В своїй самостійній роботі я намагалася розкрити головні питання, які постають в розмові Тетяни Чайки та С.Б.Кримського, та звернути увагу на їх важливість в сучасному світі.