Философия Еразма Ротердамського

План

Вступ

1.Християнський гуманізм  і просвітництво Єразма Роттердамского  і їхня антисхоластична суть

1.1 Літературно-видавнича діяльність Єразма

1.2 Моральна інтенція «філософії Христа» 1.3 Розвиток «філософії Христа»

2. Гуманістичні погляди

3. Сатиричний антисхоластицизм  Єразма,

3.1 «Похвала Дурості» 

Висновок

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У розвитку гуманістичного руху в Англії велику роль зіграв кружок Джона Колета (ок. 1467 —1519), що утворився  в Оксфордском університеті. Коле зазнав впливу від флорентійських платоников, у дусі яких він давав у своїх  лекціях критичне тлумачення євангельських  текстів. У цьому кружку склалася програма так називаного християнського гуманізму, загострена проти католицької  церкви і навіть розрахована на її реформу. Вона зробила значний вплив  на світогляд двох дуже яскравих і  різнобічних гуманістів, що міцно  ввійшли в історію філософії,—  Єразма Роттердамського і Томаса Мора.

Метою роботи ставлю розглянути основні погляди Еразма, розвіяти нісенітниці про теологічне спрямування творчості та поглядів, показати читачеві, що Ротердамський вніс багато нового у розвиток світової філософії, та заслуговує на те, щоб його знали та досліджували науковці, та допитливі студентки...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Християнський гуманізм і просвітництво Эразма Роттердамского і їхня антисхоластична суть

Дезидерий -Эразм із Роттердама (сьогодення ім'я Герхардт Герхардс, 1469—1536), незаконнонароджений Син священика і його служниці, у молодості чернець одного з нідерландських монастирів, завзятою працею піднявся до блискучої філолого-гуманістичної освіченості. Наприкінці XV в. він виявився в Лондоні і став одним з найбільш активних членів кружка Колета. У Лондон Эразм приїжджав і в наступні роки. Тільки на батьківщині він уже не був. Проживав у Парижеві, Лувене , Кембриджу, Брюсселеві, Антверпені, Брюгге, Генте, Майнце, Фрейбурге, Базелеві (неодноразово, тут і вмер). Письменник величезної працьовитості, Эразм, можна сказати, залишав перо тільки під час нетривалого сну, велику ж частину пильнування він присвячував читанню, писанню (добутків і величезного числа листів), різним позначкам і т.п. Писав він (та й говорив велику частину своїх днів) тільки латинською мовою, рясно доповнюючи свої добутки грецькими словами, вираженнями, короткими фразами. Філологи вважають Эразма найвидатнішим латиністом епохи Відродження, тому що він не просто повернувся до давньоримської латині її «золотого століття», а додав їй деякі риси; сближавшие його латинь з європейськими мовами Нового часу.

1.1 Літературно-видавнича  діяльність Эразма 

Розвивши величезну літературно-видавничу  діяльність, Эразм приблизно з 10-х  років XVI в. аж до своєї смерті був  загальноєвропейським (утім, за винятком Італії) лідером гуманізму. Серед  безлічі вже тоді прославлених імен Дезидерий-Эразм користався навряд чи не найбільшою популярністю і впливовістю. Сила «республіки вчених», що складалася в різних країнах Західної Європи, суспільна сила знання була вже сталь  велика, що імператор Священної Римської імперії й іспанський король Карл V, його суперник французький король Франциск I англійський король Генріх VIII, деякі з римських пап, не говорячи вже про менш значні політичні  величини, шукали уваги і навіть підтримки Эразма (а папа Павло III пропонував йому кардинальську мантію).

У даному короткому нарисі немає необхідності називати всі  добутки ученого гуманіста. Відзначимо, однак, що серед них зовсім небагато таких, філософське зміст яких ясно вже із самої їхньої назви. Значно більше тих, котрі, переслідуючи насамперед літературні, богословські, публіцистичні, педагогічні й інші мети, у тім  чи іншому контексті здобували першорядне філософське значення.

1.2 Моральна інтенція  «філософії Христа» 

Эразм у літературі, йому присвяченої, іноді характеризується насамперед як богослов. Але це аж ніяк не означає його переважного інтересу до догматичної сторони християнсько-католицької  релігії, до чого він був зовсім байдужий і навіть ворожий. Богослов'я Эразма означало1 тільки дуже значну і навіть першорядну роль питань релігії в  його світогляді, від яких він, як, по суті, і весь його сучасники, не відокремлював  питань моралі. Так, Эразм зробив безліч перекладів з давньогрецького на латинську мову. Найважливішим же з них стало першодруковане видання  грецького тексту Нового Завіту і  його латинський переклад разом з  написаним Эразмом великим коментарем до Євангелій (1517 — 1519). Переклад цей  замінив старий латинський переклад (так називана Вульгата), переповнений помилками, багаторазово помноженими  в незліченних коментарях католицьких  богословів і схоластиків. Строго філологічний підхід Эразма до текстів Нового Завіту створював і передумови чисто  історичного підходу до нього, і  умови його майбутньої секуляризації. Вже в силу цього Біблія (пускай і частково) була звернена проти  схоластики. Антисхоластичні настрої  Эразма, як це мало місце вже в  ранніх італійських гуманістів, одержали своє відображення й у його глибокому  інтересі до ідей і добутків «батьків церкви», яких він теж видавав  і переводив.

 

 

1.3 Розвиток «філософії  Христа» 

Своє навчання в цілому Эразм найчастіше іменував «філософією  Христа». Термін цей вживався й у  «батьків», однак на відміну від  них Роттердамец з його всі  проникаючим інтересом до античної культури і величезною начитаністю  у всіляких добутках її літератури фактично зрівнював язичеську культуру древніх греків і римлян із християнською  культурою. Друга, за його переконанням, з необхідністю виникла на основі першої. По цьому ж у загальному шляху, як ми бачили, йшли й італійські гуманісти XV в. у своєї паганизации  християнства, але Эразм проводив цю тенденцію особливо глибоко і  тонко, прагнучи до гармонічного сполучення античних і християнських морально-філософських ідеалів. У результаті Сократ, наприклад, був їм фактично прирівняний до Христу.

«Філософія Христа» була вже досить повно сформульована  в першому значному добутку ще молодого Эразма — у «Зброї християнського воїна» (чи «Кинджал...», 1501/1503). Програмі, викладеної тут, автор залишався  вірний до своєї смерті. Вона фактично зводилася до того, що паганизация  християнства означала максимальне  виявлення його морального змісту й  ігнорування але, звичайно, не заперечення  — догматично-обрядового. Відповідно до цього дух християнства протипоставлений тут його букві. Традиційна метафора християнського воїна наповнена  сугубо моральному змістом. У цілому віра християнина (наприклад, в індивідуальне  безсмертя душі) перевищує можливості його розуму, але ця віра повинна  вести його до безупинної боротьби з тілесними спокусами. Вона повинна  також сполучатися з твердими життєвими правилами і безупинною боротьбою за їхнє здійснення.

2. Гуманістичні  погляди

«Філософія Христа», що призивала до відродження ідей і ідеалів первісного християнства, давно забутих католицькою церквою, похованих під купою обрядового формалізму, у принципі доступна кожній людині. Як справжній гуманіст Эразм не приймав тези ортодоксального християнства щодо радикальної зіпсованості людської природи первородним гріхом. Він вважав, що нормальна людина, наслідуючи Христу, здатний піднімати себе до ідей, зафіксованих у Священному Писанні (а не плямувати ці ідеї, пристосовуючи їх до своєї низовини, як надходить переважна більшість тих, хто дотримує формальної релігійності). Потрібно, однак, по можливості повно знайомитися зі Священним Писанням, не задовольняючи тими уривками, що вимовляються в церквах, до того ж на не зрозумілої переважній більшості латиней. У цьому контексті Роттердамец недвозначно висловлювався за те, щоб Писання переводилося і на народні мови, підготовляючи тим самим (і тим більше, звичайно, своїми закликами до повернення «до джерел» християнства) ідейний ґрунт для Реформації, що наближалася.

3. Сатиричний антисхоластицизм  Эразма 

Зазначені риси християнського гуманізму Эразма дозволяють характеризувати  його і як прояв раннього просвітительства. Однак у Роттердамца просвітительство аж ніяк не зводиться до тому, щоб тільки максимально поширювати в масах Писання. Ніяке просвітительство неможливе без значної частки раціоналізму, віровчення, що приходив у конфлікт із положеннями. Раціоналізм Эразма привів його в конфлікт із багатовіковою Схоластичною вченістю і теснейше з нею зв'язаним догматичним католицьким богослов'ям, як і системою моральності (багато в чому і соціальності) феодального суспільства, що відживало. Про цю найважливішу сторону творчої діяльності Эразма найкраще судити по найбільш відомому з його добутків— знаменитій «Похвалі Дурості» (1509—1511). тут блискуче продемонстровані його якості письменника-сатирика, що здобули йому в нашому столітті ім'я «Вольтера XVI в.». З цього добутку можна багато чого довідатися щодо його філософських позицій. У монолозі г-жи Дурості , що бундючно вимовляє жартівливу декламацію, що вихваляє себе, автор представляє в самому непривабливому виді безліч сторін сучасної йому життя.

3.1 «Похвала Дурості» 

Оскільки «більшість людей дурні і всякий дуріє на свій лад» (XIX), виявляється, що «у людському суспільстві всі повно дурості, усі робиться дурнями і серед дурнів» (XXV). Примхою Дурості лики якої незліченні [а навряд чи не найбільш яскравим проявом Дурості служить людське самовдоволення (filautia) , так чи інакше керуються всі люди, усі стани і прошарки, усі нації, тому що Дурість багата і колективними проявами. Саме ж «сумне з них — війна. У своїх добутках автор не раз підкреслював, що вона може бути привабливої лише для тих, хто її не зазнав. А в «Похвалі Дурості» він навіть написав, що війна звичайно ведеться всякого роду покидьками суспільства (XXIII). У творі «Скарга Світу, отовсюду вигнаного і всюди розтрощеного» (1517) Світ уболіває про нещастя, випробовуваних унаслідок розбратів і воєн, породжуваних божевіллям людей. Блага світу, до яких, здавалося б, тільки і повинне прагнути християни, перекреслюються злом війни.

Усе це ще раз доводить, що дурості піддаються всі люди, яке  б положення вони ні займали, включаючи  королів з їх придворними і  пап з їх кардиналами. Автор не зупиняється навіть перед тим, щоб  поширити сферу дії Дурості: на діяльність апостолів і самого Ісуса Христа, розглядаючи в її світлі все християнське віровчення, тому що «християнська  віра, очевидно, те саме що деякий вид  дурості і з мудрістю зовсім несовместна» (LXXI). «Аж ніяк не випадково дурні  настільки бажані Богу» (LXV) . Було б, звичайно, дуже необачно зробити з весь цей висновок, що Эразм цілком відкидав християнську релігійність. Такого роду висновок суперечив би його викладеної вище позиції твердого прихильника «філософії Христа». Але питання цей дуже не просте, і для прояснення його найкраще звернутися до тому, як автор трактує тут схоластику і нерозривно зв'язане з нею офіційно-догматичне богослов'я.

Сарказм Эразма досягає навряд чи не найбільшої сили при зображенні богословів, яких він порівнює з  «комариним болотом» і «отрутною  рослиною» . У пихатому-догматичному самоосліпленні вони накидаються на своїх опонентів «із сотнями своїх конклюзий» і готові всякого, хто не згодний з ними, проголосити єретиком.

Уїдливість стосовно богословів закономірно переростає в різко  критичне відкидання схоластичної вченості.

Вище ми неодноразово зустрічалися з аналогічним відношенням до схоластики більш ранніх італійських гуманістів. Тепер же можна вважати , що саме Эразм доводить до кульмінації бунт гуманістів проти схоластичного формалізму, що вступив у непримиренні протиріччя з різноманітними проявами життя. Він намацує навряд чи не найбільш уразливий пункт цього формалізму, заявляючи, що і сам св. Петро, ключар Раю, навряд чи здатний усвідомити, "яким образом можна тримати у своїх руках ключі від знання, не володіючи самим знанням".

У літературі "сьогодні нерідко можна прочитати, що у своїй критиці схоластики гуманісти (починаючи принаймні з Бали) переглянули ті остереження, що малися в схоластичній логіці в порівнянні з логікою Аристотеля. Але Эразм навряд чи підозрював про ці досягнення, тому що він ні в якій мері не був логіком. Хоча він і називає в даному добутку таких стовпів схоластики, як "самих аристотелеподібних " Хома , Альберт, Дуне, Худоба , Оккаям, - а в інших іноді і вникає, власне кажучи, у їхні навчання - об'єктом його уїдливої критики є головним чином їхні войовничі епігони XV - XVІ ст., носії офіційної філософії, що заповнювали університетські кафедри. Саме вони доводили до абсурду формалізм чисто словесної "мудрості", складаючи різні "архідурні тонкості" "відносно понять, відносин, форм, сутностей і особливостей, яких ніхто не зможе розрізнити простим оком, хіба що Линкей, здатний побачити в повному мороці те, чого ніде ні". Схоластичні тонкості утворять часом настільки міцну павутину, що "легше вибратися з лабіринту, чим з мереж реалістів, номіналістів, фомістів, альбертистів, оккамістів, скотистів і інших". Читач знайде в даному добутку Эразма (як і в інші ) ряд досить смішних прикладів того, що давно кличуть схоластичною несенітницею. Широко розповсюджені і дотепер представлення про схоластика як про чисто словесний псевдомудрості багато в чому походять до "Похвали Дурості" Эразма (але вони, звичайно, маються й в інших його добутках ).

Причина ж настільки різко  негативного відношення Эразма до схоластики корениться не стільки в чисто  теоретичному викритті, скільки в  практичній позиції автора. Вона складається  як у констатації названого вище протиріччя, так і в нерозривному зв'язку, що існував тоді між схоластичними  формалізмами і догматичною релігійністю.