Філософські погляди Г. С. Сковороди

Найбільшої глибини теза про щастя досягає на тому моменті, коли Сковорода визначає саму суть  "чесного життя" і  "чистої совісті". Виявляється ця суть розкривається через трудову діяльність людини. У Сковороди не всяка праця веде до чесного життя і чистої совісті. У нього праця - це не обов'язок, не борг, не примушення (як суспільство вважає сьогодні), а, навпаки, вільний потяг людини. Процес праці розглядається як насолода і відчуття щастя навіть незалежно від його результатів. Такій праці Сковорода дає визначення  "споріднена". Розділення людей, що займаються  "спорідненою" і  "неспорідненою" працею - це і є сама глибока думка, на яку можна спиратися при розв'язанні сучасних проблем людства. Думка про те, що щастя людини полягає в праці, і що вона зробила мавпу людиною, відвідувала багатьох філософів і раніше. Але визначення праці з позицій джерела свободи і щастя, або джерела страждання і нещастя людей зустрічається досить рідко. У Сковороди вперше ця тема визначилася як головна і в літературних творах, і в філософських трактатах. Вся його творчість виходить з розуміння того, що людство може об'єднати тільки праця з суспільною користю і особистим щастям -  "споріднена" праця. Праця ж  "неспоріднена" - джерело деградації і людини, і людського суспільства.

Сучасна екологічна криза - це свідчення того, що людство займається в основному  "неспорідненою" працею і ще не усвідомило роль  "спорідненої" праці, пов'язаної з суттю самої людини. Тільки на основі пізнання людиною своїх природних здібностей - своєї функції в природі, можна перейти на перспективну траєкторію розвитку.

Передова частина людства чуйно вловлює цю думку Сковороди. Світова громадськість зараз визнає, що щастя і мир на планеті залежать в більшій мірі не від того, що люли уміють робити, а від того, на що направлена їх діяльність.

Заняття  "спорідненою" працею накладає відбиток і на образ життя людини. Біографи Сковороди, наприклад, стверджують, що письменник Лев Толстой любив Сковороду саме за те, що його образ життя гармоніював з його вченням. Сам же Толстой страждав від дисгармонії між власним вченням і безсиллям порвати з життям, не відповідним його ідеалам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Філософська спадщина Г. С. Сковороди багатогранна. Вона охоплює самі різноманітні аспекти людського життя: науку, релігію, культуру, мистецтво. Цілком природно, що про все написати неможливо, так і у автора роботи немає таких глибоких знань по кожному з напрямів.  Однак,  що можна однозначно зтверджувати,  так це те,  що всі грані спираються на загальний центральний стержень,  що розглядає проблему природи людини і її призначення.  Цей стержень включає в себе і сам образ Сковороди, що підтвердив практикою життя силу свого вчення.

Немає особливої потреби писати про те,  що вчення Сковороди виникло не на пустому місці.  Можна лише відмітити, що ще грецький філософ Сократ, на чиї вислови часто спирався Сковорода, вважав моральність-доброчесність і знання-мудрість тотожними поняттями. Мандри Сковороди в образі  "старця" також нагадують проповіді Сократом своїх ідей на вулицях і площах.

Значення філософської спадщини Г. С.  Сковороди в тому, що на неї можна спиратися в наш непростий час, коли людина накликає на себе небезпеку результатами своєї ж праці, коли при збільшенні числа храмів зберігається зростання злочинності, коли праця людини втратила всяку привабливість, а життя стало безцільним (якщо вона не пов'язана з накопиченням капіталу) і незахищеним.

Багато які з перерахованих проблем можуть отримати розв'язку, якщо відродити тему  "спорідненої" праці, поставлену Сковородою майже 250 років тому. Незважаючи на те, що ця тема отримала розвиток в українській літературі, вона все ще чекає свого збагнення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Філософська енциклопедія, в 5 т., М., 1970
2. Радугин А. А.  "Філософія (курс лекцій)", М., 1995
3. Сковорода Г. С.,  твори: у 2 т.-К: АТ “Обереги”, 1994. – (Гарвард. б-ка давнього укр. письменства).