Філософія Фейєрбаха

Філософія Фейєрбаха.

Людвіг  Фейєрбах (1804—1872) — німецький філософ, творець одного з варіантів антропологічного матеріалізму. У молодості — учень  і жагучий шанувальник ідей Г. Гегеля, згодом— його непримиренний  критик, особливо поглядів Гегеля релігію. Будучи матеріалістом, він відстоював принцип сходження від матеріального до ідеального, тобто він розглядав ідеальне як щось похідне, від визначеного рівня організації матеріального. Парадокс, однак, полягає в тім, що Фейєрбах, будучи матеріалістом, не вважав себе матеріалістом.

Фейєрбахові імпонувала ідея “реального людини, що почуває,”. Характерною рисою його матеріалізму був антропологізм, що полягає в розумінні людини як вищого продукту природи, розгляді людини в нерозривній єдності з нею. Природа - основа духу. Вона ж повинна стати основою нової філософії, покликаної розкрити земну сутність людини, якого так наділила почуттями і розумом і психіка якого залежить тілесної організації, володіючи разом з тим якісною специфікою, незвідної до фізіологічних процесів. Однак природна” сторона в людині Фейєрбахом гіпертрофувалася, а соціальна — недооцінювалася.

З усіх людських почуттів Фейєрбах виділяв  почуття любові, маючи у виді моральну любов. Не вникаючи в усі тонкості гносеології, він зосередився на проблемі моральної суті релігії, що знайшло своє вираження в його основній праці “Сутність християнства”.

Вихідним  пунктом поглядів Фейєрбаха є  ідея, виражена в концептуальному  афоризмі: “Не Бог створив людину, а людина створила Бога”. Таємницю християнства Фейєрбах вбачав в об'ективному вимірюванні людиною своїх сил, додавши їм потойбічний, відчужений від самої людини зміст. По Фейєрбахові, релігія не просто продукт людського неуцтва, як думали деякі автори. Вона має безліч достоїнств: у релігії не можна не бачити розпорядження до побожного відношення людини до людини, у першу чергу до піднесеного почуття взаємної любові.

Зосередивши на людині, на його почуттях дружби і  любові, афористично яскраво характеризуючи любов, зокрема в шлюбних відносинах, Фейєрбах прагнув саме на цих морально-психологічних початках створити теорію творення суспільства, у якому царювали б любов і справедливість. Видимо, цим порозумівається те, що він вступив у ряди соціал-демократичної партії і проповідував ідеали соціальної справедливості, чим і підкупив своїх спочатку закоханих у його ідеї К. Маркса і Ф. Енгельса.

На  закінчення необхідно сказати, що німецька класична філософія — це величезне  досягнення в області філософії, досягнення, значимість якого важко переоцінити. Ми розглянули філософські ідеї кожного мислителя, що дозволяє побачити всі основні риси видатної індивідуальності. Разом з тим весь період розвитку класичної філософії з'являється як цілісний процес, що включає в себе взаємодія і протиборство різних концепцій, а також їхній взаємовплив.