Філософія реформації

Ренесансні гуманістичні ідеї спершу не викликали негативної реакції з боку офіційних представників  католицької церкви. Ситуація різко  змінюється  після того, як у ХVІ ст. Відродження обертається феноменом Реформації.

Реформація – церковний  культурний рух, спрямований проти  засилля католицької церкви в  Європі. Основоположники – Лютер, Кальвін, Мюцер, які створили духовні засади нової вітки християнства – протестантизму.

Мартін Лютер народився в Айслебені в багатодітній побожній родині шахтаря мідних копалень Мансфельда. З п'яти років малий Мартін вже був відданий на навчання у міську школу в Мансфельді. Очевидно він був дуже вразливою людиною, бо навіть у похилому віці згадував, як його били батьки і вчитель за найменшу провину. Чотирнадцятирічним батько його посилає на подальше навчання до Магдебурга, а потім доАйзенаха. У 1501 Лютер поступає до університету в Ерфурті.

Одного разу, переживши велике потрясіння під час громовиці, він дає  обітницю піти у ченці і проти волі батька переступає поріг монастиряавгустинців, де у 1507 дістає посвячення в священики. Взимку 1510-11 Лютер з іншим монахом-августинцем здійснює прощу до Риму, який вразив його фальшивою побожністю місцевого духовенства і повною відсутністю очікуваної атмосфери святості у столиці католицизму. Розчарований, але непохитний у вірі, Лютер повертається додому і продовжує навчання і 1512 захищає докторську дисертацію уВіттенберзькому університеті.

Лютер першим виступив проти  культу Папи, ідеї його богообраності і непогрішимості. Він мав підтримку у боротьбі з індульгенціями. Запровадив ідею solo fide – ідею особистої віри, виступав проти інституту священства, підриваючи роль і авторитет церкви. Кожний віруючий може бути собі священиком. Відмова від храмового служіння, ікон, обрядовості церкви.

У філ-світоглядному плані це означало вільнодумство, заперечення влади церкви в науці та світському житті, що започаткувало процеси секуляризації (звільнення від залежності, від церкви).

31 жовтня 1517 р.  він вивісив на дверях церкви  у Вітгенберзі «95 тез» проти продажу індульгенцій. У тезах Лютера в загальних рисах були сформульовані основи нового вчення. Чільне місце в ньому належало трьом постулатам: 1) людина може порятуватися лише своєю вірою; 2) спасіння може дати лише Божа милість; воно не залежить від будь-яких «заслуг» людини, бо не люди, а лише Бог знає справжню вартість «добрих справ»; 3) єдиним авторитетом у справах віри є Святе Письмо, Слово Боже. Вчення М. Лютера, яке можна стисло схарактеризувати як «спасіння вірою», мало далекосяжні наслідки. Якщо спасіння залежить лише від Божого милосердя, то виникало запитання: для чого потрібне посередництво католицької церкви та всієї величезної церковної ієрархії на чолі з папою? 
 
Лютер не врахував можливих наслідків свого вчення, яке перекреслювало обов'язковий для католика авторитет, поряд зі Святим Письмом, рішень папи та церковних соборів. На його думку, про це не йдеться у Святому Письмі, а тому це слід відкинути, як «людські вигадки». 
 
Виступ Лютера підтримала значна частина населення Німеччини. Багато людей почали перекладати тези з латини на німецьку і поширювати їх по всій країні. Католицька церква засудила його виступ, а папа Лев X відлучив від церкви. Одначе німецькі князі на з'їзді у Вормсі вирішили підтримати Лютера. 
 
У Німеччині почалася Реформація, яка охопила всі верстви населення. 
 
У кожному місті й селі, в кожній оселі точилися суперечки про те, якою повинна бути церква. 
 
Не чекаючи нічийого дозволу, люди виганяли священиків, розганяли монастирі. Скориставшись ситуацією, князі захопили монастирські землі, а міська верхівка відмовилася сплачувати церкві податки. Влади папи римського більше не визнавали. 
 
Реформація, що починалась як рух поміркованих суспільних верств, натхненних гуманістичними ідеалами, проти католицької церкви, почала перетворюватись у боротьбу народних мас за покращення свого становища. 

М. Лютер був основоположником такої течії в протестантизмі як лютеранство.

Лютеранство — ця найдавніша і найчисельніша течія в протестантизмі — одержало свою назву від імені  основоположника Реформації - Марті  на Лютера. На сьогодні в його рядах  перебуває до 70—80 млн чоловіку 68 країнах. Найбільш поширене лютеранство в Німеччині і Скандинавських державах - Норвегії, Данії, Швеції і Фінляндії. На території колишнього СРСР Лютеранська Церква існує в Естонії і Латвії. Як напрямок у протестантизмі, лютеранство відрізняється двома основними особливостями:

• збереженням єпископальної  організації;

• принципом "Державної  Церкви".

Цей принцип був установлений ще під час Реформації в XVI ст., проте  діяв він на німецьких землях до 1918р. Відповідно до нього кожен князь  на своїй території очолював церковну організацію своєї землі. Після 1918р. її став очолювати єпископ, що обирається на 8 років і синод, шо знаходиться при ньому. Лютеранські Церкви в скандинавських країнах залишаються державними. Єпископи обираються церковною Асамблеєю і призначаються світською владою. 31923 р. лютерани об’єднані у всесвітньому масштабі у "Всесвітню Лютеранську Конференцію". У 1947 р. в Лунде (Швеція) Конференція була перетворена на "Лютеранську Всесвітню Федерацію" і була прийнята Конституція, яка стала основою віровчення.

 Ж.Кальвін (1509-1564) був автором іншого, більш радикального варіанту Реформації. Жан Кальвін народився 10 липня 1509 в місті Нуайон у французькій провінції Пікардія. У віці 14 років був посланий батьком, адвокатом Жераром Ковеном, в Паризький університет для вивчення гуманітарних наук і права. 1525 або 1526 р. батько послав його навчатися на юриста в університет Орлеана. У 1529–1530 роках навчався в університеті міста Бурж у юриста та гуманіста Андреа Альчато, що зробило значний відбиток на світогляд Жана Кальвіна. 1532 року отримав в Орлеані докторську ступінь. Результатом його інтересу до класичної філології і взагалі гуманітарних наук став коментар до трактату Сенеки «Про милосердя» (De clementia), опублікований у 1532.

1 листопада 1533 друг Кальвіна Ніколас Коп, вибраний ректором Паризького університету, виголосив реформістську промову, яка була сприйнята в університеті як єретична. Ніколас Коп змушений був утікати з Парижа до швейцарського містаБазеля. Жана Кальвіна звинуватили в допомозі, тож йому теж довелось утікти з Парижа і жити у Франції під чужим ім'ям. У жовтні 1534 Кальвін покинув Францію. У січні 1535 Кальвін добрався до Базеля, приєднавшись до Ніколаса Копа.

Опублікувавши у Базелі «Повчання  в християнській вірі», Кальвін  поїхав до Італії, де недовго працював секретарем феррарської герцогині Ренати (Рене), дочки Людовика XII.

У червні 1536 Кальвін покинув Феррару, заїжджав до Парижа, звідки відправився в Стасбург. У зв'язку з військовими діями там, він мусив їхати черезЖеневу. В Женеві Кальвін зустрівся з Гільємом Фарелем, який умовив Кальвіна поселитися в Женеві та допомагати у справах реформістської церкви. Кальвін читав лекції, у 1537 був вибраний пастором. У 1538 році вимушений був покинути Женеву, де до влади прийшли його противники. З 1538 по 1541служив священиком в Страсбурзі. У 1541 женевський магістрат попросив Кальвіна повернутися в місто. Кальвін приїхав до Женеви, де залишався до самої смерті. Реформаторські ідеї Кальвіна не лише набули широкого поширення в Швейцарії, але незабаром стали популярні в багатьох країнах світу.

Хоча Кальвін ніколи не мав світської  влади, за час його життя в Женеві в місті поступово встановився  режим, що нагадував теократичну  диктатуру. Проте організація кальвіністської  церкви зберегла порівняно демократичний  характер.

Кальвін був основоположником такої течії як кальвінізм. Найхарактернішою особливістю віровчення кальвінізму є вчення про абсолютне приречення, що певною мірою спирається на відомий євангельський вислів, шо жодна волосина не впаде з голови людини без Божої волі (Мт. 10:29—30). "Приреченням, — писав Ж. Кальвін у головній праці свого життя — "Наставляння в християнській вірі", — ми називаємо над-вічний задум Бога, в якому Він визначив, як Він бажає вчинити з кожною людиною. Бог не створює людей в однаковому стані, але призначає одних до вічного життя, а інших до вічного прокляття... Ми стверджуємо, що щодо обраних цей план заснований на його милості поза будь-яким зв’язком із заслугами людей" (Кн. III, гл. XXI). Намагатися зрозуміти "логіку" божественного приречення, за Кальвіном, — все одно що роздумувати над тим, чому Бог створив людей за власною подобою, якщо міг перетворити рід людський на ослів чи собак.

Від лютеранства кальвінізм відрізнявся більш категоричним містицизмом та ірраціоналізмом. Як вчив Ж.Кальвін, Христос своєю жертвою  на хресті обрав до спасіння не все  людство, а лише якусь його певну  частину. Причому критерії "обраності" цілком ірраціональні. Тому, як він каже, "званих багато, а обраних мало". Проте саме внаслідок ірраціонального характеру божественного вибору обранцем може вважати себе кожний. 
Реформація за своїм ідейним змістом була типово ренесансним феноменом. Водночас вона істотно відрізняється від гуманістичної традиції Відродження репресивними заходами Контрреформації. Лютеранський монізм у своєму запереченні автономії людської істоти, її свободи збігається з натуралістичним монізмом пізнього Відродження, який так само заперечує автономію людського єства. Недаремно своє продовження лютеранський монізм, який утверджував існування одного Бога і божественної природи, знаходить у німецькому ідеалістичному монізмі ХІХ ст., а натуралістичний монізм – у матеріалістичному механічного світогляду Нового часу.

Отже ,Реформа́ція (від лат. reformatio - перетворення, виправлення) — це християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи у 16 столітті, спрямований на повернення до біблійнихпершоджерел християнства, який набув форми релігійної боротьби проти католицької церкви і папської влади. Реформацію пов’язують з іменами Мартіна Лютера та Жана Кальвіна.